Демобілізовані солдати з душевними травмами – бомба сповільненої дії, – волонтер

Керівник Нововолинського Центру допомоги військовим Борис Бабійчук розповів, чи продовжують люди допомагати армії та які потреби у бійців.

Про це пише Слово Волині.

Уже майже два роки в Нововолинську діє Центр допомоги військовим, який очолює депутат обласної ради Борис Бабійчук. За цей період волонтери зібрали для бійців понад 800 тисяч гривень, передали на передову ще майже на півмільйона необхідних речей та продуктів, провели кілька десятків різних акцій, на яких збирали кошти для бійців.

– На жаль, на сьогодні значно поменшало не тільки людей, які співпрацювали з нами і давали гроші на армію, а й тих, хто цю допомогу збирав, – розповідає Борис Бабійчук. – Якщо  звертаємося до когось раз чи два, люди ще погоджуються. Але ж одноразовою допомогою ситуації не зарадиш. Це треба робити регулярно: телефонувати власникам магазинів і керівництву підприємств, збирати гроші, речі, продукти, відправляти передачі на передову тощо.

– То хто сьогодні цим займається? 

– Постійно – шестеро ентузіастів, прізвища яких навіть не буду називати, щоб не образити тих, хто допомагає хоча б раз чи два. Більшість українців чомусь воліють не помічати, що в країні йде війна. Вони не розмовляють на цю тему, не дивляться новин, не читають публікацій. А дехто взагалі вважає волонтерів жебраками, які «дістають усіх і роздувають паніку в суспільстві». Я був вражений, коли почув ці слова від чиновника, якому не подобається наша робота. Не подобається, що ми постійно залучаємо церкви, школи, дітей до акцій і стараємося зібрати якісь копійки для наших патріотів. Шкода, що у владних кабінетах  цього не аналізують і не розуміють, бо проблеми тільки починаються. Зі Сходу додому повертаються демобілізовані солдати з глибокими душевними травмами, яким важко адаптуватися в мирному житті. Це – бомба сповільненої дії. Залишається тільки дочекатися критичної точки, щоб пролунав вибух.

– І саме волонтери сьогодні взяли на себе обов’язок державних служб і знижують градус напруги в суспільстві.

– Ми працюємо, бо віримо, що наша праця рятує життя на передовій. Бійці періодично просять у нас військовий одяг, берці, термобілизну, запчастини до автомобілів і самі авто, комп’ютери, офісну і навіть побутову техніку. Одну машину ми відправили їм торік, ще на одну передали гроші.

– Кому насамперед допомагає ваш центр?

– Переважно уродженцям Нововолинська та Іваничівського району, незалежно від того, де і в котрій частині вони служать. Проте перш ніж надавати допомогу, просимо, щоб командири підрозділів надсилали нам відповідні листи–прохання з переліком потрібних речей. Це і для звітності, і щоб захистити себе від недоброчесних людей. На жаль, такі теж бувають, як і псевдоволонтери.

– Борисе, я не раз чула розмови про те, що нібито волонтери нашого міста чомусь не можуть об’єднатися в єдиний центр  і навіть дещо конфліктують між собою.

– Це зовсім не так. Кожен із нас має свій напрямок роботи. Наприклад, фонд «Рідний Нововолинськ», заснований міським головою, переважно надає матеріальну допомогу сім’ям загиблих та військових, які перебувають на Сході. Хтось виготовляє буржуйки чи саперні кішки, хтось везе на передову продукти, медикаменти та амуніцію, а є й такі, що всіма правдами і неправдами доправляє все це з-за кордону в Україну. І якщо в мене хлопці просять буржуйку чи бронежилет, я звертаюся до того ж Валерія Курстака, який це передає. Тобто ми співпрацюємо. У нас налагоджено тісний зв’язок із громадським об’єднанням Костянтина Зінкевича «Активіст» із Володимира-Волинського, з луцьким «Автомайданом», з іваничівським волонтером Петром Супрунком, із хлопцями Андрія Дем’янчука з Любомля, рожищенською «Самообороною» та іншими волонтерами.

– А чи допомагає місцева влада?

– Міськвиконком виділив нам безкоштовно приміщення, де можемо займатися волонтерською діяльністю і зберігати речі, призначені для учасників АТО. Не платимо й за комунальні послуги. Хоча місцева влада має значно ширші можливості залучати до благодійництва керівників великих підприємств… А ми співпрацюємо переважно з підприємцями на ринку і з простими громадянами, збираємо кошти, організовуючи різні акції. Коли ж звертаємося з якимись болючими питаннями в ОДА, нам  нібито не кажуть «ні», але зазвичай це буває якась одноразова допомога.

– І наостанку вже традиційне запитання про плани.

– Будемо й далі робити все, щоб наші захисники, які нині мерзнуть в окопах Донбасу, реально відчували, що про них не забули ті, чию свободу і незалежність вони відстоюють, ризикуючи власним життям. Хотілося б також, щоб про це не забували й ті, за кого помирають наші герої.

Розмовляла Анна ЛУЧКОВСЬКА