Дебальцеве: рік після котла, якого «не існує»

З назвою невеликого 25-ти тисячного містечка Дебальцеве Донецької області пов’язана одна з найкривавіших на сьогодні сторінок українсько-російської війни – рік тому там відбувалися чи не найгарячіші на усій лінію фронту сутички. Українські військові з боями залишали місто, яке обороняли понад півроку. Від 19 лютого 2015 року місто поглинула «темрява» – його контролюють бойовики самопроголошеної «ДНР».

І досі немає точних даних по кількості загиблих, сотні бійців потрапили в полон. А між тим, про можливість утворення Дебальцевського котла повідомляли задовго до лютого 2015 року.

***

Українські військові звільнили Дебальцеве 29 липня 2014 року – з весни тут «верховодили» представники «народних дружин» та прихильники так званої федералізації. Відтоді і до лютого 2015 року у місті перебували українські військові.

деб1

Аналізуючи карти АТО у різний проміжок часу можна помітити, як Дебальцево поступово заходить в «апендицит» – зусібіч місто оточували території, які захоплювали терористи, вільним лишався лише артемівський напрямок. У січні 2015 року населений пункт вже з трьох боків оточували підконтрольні бойовикам території. Проте українські військові і далі контролювали дорогу Артеміськ-Дебальцеве.

атоо

Ситуація станом на 17 лютого 2015 року

У штабі АТО впевнено спростовували інформацію про можливість утворення котла. Зокрема, прес-офіцер АТО Леонід Матюхін 28 січня заявляв, що «це не більше, ніж фантазії».

Видання «Інтрефакс-Україна» цитувало прес-офіцера: «Скажіть тим, хто передає такі новини, щоб вони перестали курити те, що курять. Там знаходяться мої офіцери, вони нормально заїхали і виїхали (в Дебальцеве)».

Один з лідерів бойовиків “ДНР” Едуард Басурін сказав, що їхні підрозділи закріпилися на північно-східній околиці Дебальцевого і протягом дня вели бойові дії з витіснення українських військ з міста.

За словами Басуріна, в районі Дебальцевого зосереджено близько 10 тисяч українських військовослужбовців і спостерігається часткове відведення українських підрозділів. Бойовики заявляли, що хочуть “швидко замкнути котел”.

Журналісти «Укрстріму» вирішили перевірити ситуацію на напрямку. Вони  поїхали у Дебальцеве і 31 січня 2015 року опублікували відео, де зробили висновок, що «Дебальцевський котел існує лише у хворобливій уяві російських пропагандистів».

Фактично ж Дебальцеве знаходилося у своєрідному мішку: найближчими населеними пунктами були Вуглегірськ, Нікішино, Рідкодуб та Чорнухино, з боку Атремівська лежало Логвинове.

12755368_1693828674229284_2063346981_o

Скрін-шот із відео “Битва за Дебальцеве: карта боїв та свідчення учасників”зі сторінки Генштабу ЗСУ

30 січня бойовики атакували Вуглегіськ – відбулися артилерійські обстріли та танкова атака. Група роти «Світязь» та протитанкова батарея зайняли територію школи-інтернату та три дні обороняли її. Проте місто не вдалося звільнити, ворогу у ніч на 1 лютого вдалося зайняти також село Калинівка та командні висоти на лінії Вуглергірськ-Рідкодуб.

Одразу після цього бойовики взяли під контроль Нікішине, а 9 лютого захопили Логвинове, яка знаходится на «дорозі життя» Артемівськ-Дебеальцеве. УНН повідомляло, що у селищі декілька днів тривали бої, штаб АТО заявляв, що територія під контролем українських військових.

“В селищі Логвинове триває протистояння. Цей населений пункт перебуває в зоні вогневого ураження. Там тривають, позиційні бої. Військові десь підходять, а десь відходять”, — повідомив 17 лютого 2015 року речник АТО Аналолій Стельмах. Речник наголосив, що селищі перебуває під контролем українських військ, проте Додав, що артилерія в село не заходить, лише тримає його у зоні бойового ураження.

Тим часом 15 лютого Президент України віддав наказ про початок «режиму тиші», тобто припинення застосування зброї українськими військовими. Це було однією з умов Мінських домовленостей, хоч ситуація на багатьох напрямках лишалася нестабільною.

За даними Міністерства оборони, у районі Дебальцевого у той період зосередились близько 4700 військовослужбовців ЗСУ та 500 бійців МВС, СБУ та Нацгвардії.

Вже 16 лютого у Дебальцеве зайшли війська противника  і там розпочалися бої. 17 лютого у місті терористам вдалося захопити частину залізничного вокзалу. Як повідомляло ICTV, бої точилися буквально за кожну вулицю.

“Частково ж/д вокзал знаходиться під контролем бойовиків-терористів, йдуть активні бойові дії в межах міста, фактично йде боротьба за кожний квартал і за кожну вулицю. Міськвідділ знаходиться під контролем українських силовиків, але кожну хвилину, кожну годину ситуація може змінитися. Тому що у нас наказ про дотримання режиму тиші і нам доводиться навздогін всього лише обороняти свої позиції, і ми не можемо повноцінно почати діяти”, – повідомляло ICTV, цитуючи заступника начальника ГУ МВС України в Донецькій області Іллю Ківу. Він зазначав, що кожної хвилин ситуація змінюється не на нашу користь, а протягом останніх 10-ти днів район Дебальцевого утримувався останні 10 днів не за рахунок чисельної переваги українських військ, а за рахунок саме артилерії.

Тим часом самопроголошений голова псевдореспубліки “ЛНР” Ігор Плотницький того ж дня заявив про повністю оточений бойовиками Дебальцівський “котел”. Бойовики вважали територію внутрішніми землями «ДНР» і «ДНР»,- писало УНН.

Вище військове керівництво зрозуміло, що не взмозі більше обороняти місто, тож 18 лютого прийняли рішення про виведення військ із району Дебальцевого. Того ж дня Порошенко заявив про повне виведення українських військ.

Офіційні втрати, про які повідомили у ролику Міністерства оборони, випущеному до річниці битви за Дебальцеве – 110 загиблих, 270 поранених, 7 полонених та 18 зниклих безвісти, з боку противника – 565 загиблих.

1234

Скрін-шот із відео “Битва за Дебальцеве: карта боїв та свідчення учасників”зі сторінки Генштабу ЗСУ

«Не могли фізично отримувати рубежі міста і у самому місті ситуацію вже не контролювали», –  повідомив генерал Віктор Муженко у відеосюжеті , опублікованому 17 лютого 2016 року на каналі Генштабу ЗСУ.

Інший бік медалі: про Дебальцеве очима бійця

Та про те, як все було насправді, говорити складно – бійці, які вийшли  з оточення, розповідають інші історії. Розвідник Ігор Лук’янов в інтерв’ю ТСН  розповів, що місто можна було тримати. Найскладнішим було те, що військові втратили зв’язок, не було координації дій, але командири скооперовувалися на місцях та вирішували, що робити далі.

деб 3

«Дебальцеве можна було тримати. Я би сам залишився та тримав. У міських боях бойовики поклали б всю свою армію. Але щоб залишитися, треба було знати, що з того боку до нас будуть пробиватися. А тупе «сидіння» не мало сенсу: у нас закінчувалися припаси, поранених ставало все більше, вбитих теж, а підрозділ деморалізувався. Для артилерії привозили якісь крихти, які вистрілювали за півгодини.

І я точно знав, що з того боку до нас не йдуть на допомогу, кільце швидко звужується,  а сил противника все більше. Пробитися крізь них було  б важко.

Наказу про відступ у нас не було і бути не могло – не було зв’язку. І сенсу залишатися також не було – ми не могли більше виконувати бойових завдань – розвідка і коректування», – розповів військовий.

За його словами, виходити з оточення було дуже важко, бо ніхто не знав дороги,  а обстріли не припинялися. Колони втратили всю техніку, гинули люди, які їхали  в машинах. Бійці двічі потрапляли у засідку та проривалися боями.

Ігор Лук’янов пригадав про інші підрозділи, які залишалися на позиціях після того, як котел закрився.

«Знаю, що через п’ять днів після того, як із Дебальцевого всі вийшли, один підрозділ у будівлі ще тримав оборону. Їм просто забули сказати, що довкола нікого немає. Знаю, ще про один підрозділ забули, що вони взагалі є», – розповів чоловік.

Розвідник додав, що у всіх, кому вдалося вийти з оточення, були контузії чи поранення. Мучить бійця й те, що шматок української території віддали ворогу.

«Я не можу зрозуміти, чому всі кажуть, що ми здали Дебальцеве? Люди, ми здали мінімум, 9 населених пунктів довкола нього. Це шматок української території. Там залишилися проукаїнськи налаштовані люди. Ми кинули їх, хоч обіцяли, що не підемо. Що з ними зараз? Як їм живеться?», – додає Лук’янов.

***

Вже пізніше західні ЗМІ назвуть здачу Дебальцевого «принизливим перемир’ям». Та, мабуть, суспільство ніколи не дізнається реальної цифри втрат, яких зазнала українська армія за кілька днів жорстоких обстрілів та боїв за Дебальцево та при виході з котла, якого «не існує».

Попри впевненість військовослужбовців високого рангу у тому, що після виходу з Дебальцевського виступу військовим вдалося закріпитися на стратегічній для сектору С ділянці Луганське-Троїцьке-Попасна, Україна тимчасово втратила контроль над значною ділянкою українських земель. Та найгірше –  втратила життя сотень українських бійців, які назавжди залишилися в Дебальцевському котлі.

Підготувала Василина БОРУЦЬКА