Лучанам розповіли, де у місті страчували за зраду

Лучанам провели нетипову екскурсію «законам» містом.

Про це повідомляє Волиньinfo.

Про те, які цікаві пари були колись у Луцьку, про їх неймовірне кохання розповіли під час прогулянки «Романтичні історії мого міста» історики Оксана Штанько та Олександр Котис. Організував захід Центр туристичної iнформацiї та послуг.

Екскурсію розпочали від замку Любарта. Ця будівля була очевидцем не однієї історії кохання. Одна із таких історій оповідає про кохання Софії Вітовтівни та московського князя Василія Дмитровича. За словами екскурсовода, у ті часи віддавати дочку князя за коханого було рідкістю, адже здебільшого шлюби укладались за домовленостями батьків для певної вигоди державі чи місту.

Наступна історія про Магдалину та Степана Тализіних. Степан був першим комендантом Луцька. Померла дівчина у 1795 році у віці 19 років. Чоловік її дуже любив, тому збудував величну гробницю. Захоронена Магдалина була у підземеллі костелу святих Петра та Павла.

Наступним пунктом стала вулиця Драгоманова, де колись у будинку під номером 21 був гральний дім. Місцеві жартома називали його «Пеклом». Тут розташовувався також публічний дім, де кохання можна було купити.

Далі екскурсія продовжилась на площі Ринок. Колись тут стояла ратуша та ганебний стовп. Гід розповіла про те, як ставилися до перелюбу у середньовічному Луцьку. Мовляв, на цій площі закінчилась трагічно історія незаконного кохання. Так, лучанка Ганна Войтехова була нещасливою в шлюбі, тож почала таємно зустрічатися зі Станiславом Хрустелем. Про їхні таємні стосунки стало відомо. Перелюб у той час карався жорстоко – обох присудили до страти. Ганні відтяли голову, а Станіслав виявився хитрішим. Чоловік заплатив кату, тож той вдав ніби промахнувся і лишив лише шрам на шиї засудженого. За тодішніми законами, якщо кат промахувався, це вважалось Божим провидінням і він більше не мав права на виконання вироку.

Ще одна історія – Матиса Iриновича Кравця та Раїни. Дівчина продавала чоботи, а хлопець соромився із нею познайомитися, поки це не побачив батько Раїни. Він познайомив їх. Одружилися закохані у 1564 році, за три дні до того, як Матис став цехмістром кравецько-кушнірської організації луцьких міщан.

Біля  аптеки-музею присутнім на екскурсії розповіли історію аптекаря Яна Гепнера та його дружини пані Гепнерової. Одного разу до аптекаря послала одна жінка своїх слуг за ліками від голови. Він дав їй якесь коріння, яке не допомогло. Вона відіслала слуг назад. Пані Гепнерова пропонувала їм грошей, аби вони тільки не скаржилися на чоловіка.

Далі екскурсія продовжилася у кварталі, де колись жила вірменська громада, поблизу вірменської церкви. Тепер тут житловий будинок. Екскурсовод Оксана розповіла про вірменина Федора Мурадиновича та його служницю-кухарку Анну. Федір був розлученим. Він викупив із татарського полону Анну, згодом вона стала його коханкою. Після смерті Анни став жити із її дочкою. У громаді його засуджували та забороняли  ходити до церкви. Чоловік змушений був ходити до сусіднього храму св. Якова. Від цього кохання народився хлопчик. Назвали його Андрієм. Федір визнав його офіційно своїм сином, а з матір’ю його так і не встиг одружитися, бо Усе майно чоловік залишив цій дитині. Однак інші спадкоємці оскаржували це рішення. Справа затягнулася. Чим вона закінчилась – невідомо.

Також на екскурсії розповіли про ласкаві слова. Із документів відомо, що на означення коханої дівчини, майбутньої дружини вживали слово «облюбениця», чоловіка ж називали «облюбениць». Екскурсоводи показали малюнок 17 ст., де зображене побачення закоханої пари. Біля них видно напис польською мовою, що означає «моє серденько».