Безгосподарність у Цуманській колонії очима підприємця

За словами начальника управління Державної пенітенціарної служби у Волинській області Олександра Герасимчука, виправну колонію №84 у Цумані планують закрити, а близько 200 засуджених перевести в інші заклади. Офіційна причина цього – «оптимізація системи».

Проте, на думку підприємця Сергія Новосада, що перебував колонії більше 3 років, є ще одна вагома причина – безгосподарність окремих керівників, що не дозволяла повноцінно розвиватися господарській, тобто прибутковій частині закладу. Аби розповісти своє бачення проблем колонії, підприємець звернувся до Волинського Агентства Розслідувань.

Сергій Новосад – підприємець із Ковеля, що займався заготівлею та експортом лісу. Він потрапив у Цуманську колонію 6 вересня 2012 року.

На той час в колонії працювали низка господарських напрямків, щоб дати можливість ув’язненим працювати, даючи прибуток колонії та отримуючи зарплату. Йдеться про свиноферму, столярний цех, пилораму, ремонт диванів, ремонт взуття, автосервіс, виробництво піддонів, бруківки та догляд за городиною.

Станом на вересень 2012-го, коли колонією керував начальник Віктор Мацюк, справи йшли досить непогано. Взуття в’язні ремонтували здебільшого для себе та для персоналу колонії. На станції автосервісу ремонтували автомобілі цуманчан, адже колонія знаходиться в межах селища.

Знаючи, що Сергій Новосад – підприємець, що займається деревиною, начальник попросив його перевезти колонію обладнання для ще однієї пилорами. Новосад погодився, завдяки чому лісу стали обробляти більше.

Однак у травня 2013-го на заміну Віктору Мацюку начальником колонії Олександр Герасимчук призначив керівника інтендантської частини (відповідає за харчування) Анатолія Голобчука. Цей керівник, за словами Сергія Новосада, повністю «запустив» напрямок деревообробки. І в пилорамі, яку привіз Новосад, і у вже існуючій на підприємстві перестали замінювати зламані деталі. Тому із часом деревообробні станки вийшли із ладу. Також на виробництві не було людини, що могла б гарантувати якість деревини перед потенційними клієнтами колонії.

В цей же час залишки їжі після в’язнів просто закопували у вигрібні ями, хоча ними цілком могли підгодовувати свиней, аби збільшити поголів’я.

Як керівник інтендантської частини Голобчук пробував організувати вирощування картоплі для в’язнів. Для цього у місцевих позабирали городи навколо колонії на 83 сотих землі посадили 56 мішків картоплі. Посадили і забули. Оскільки картоплю ніхто не полов, не кропив та не підгортав, у підсумку зібрати вдалося лише 8 мішків. Проблема виключно у недбалості керівництва, а не у ґрунті чи місцевому кліматі, пояснює Новосад. Адже на ділянці, що поряд, один із в’язнів самостійно посадив 3 мішки на 3 сотих і в підсумку зібрав 15 мішків картоплі.

Також почалися проблеми із виготовленням бруківки. Хоча виробництво було досить продуктивним, ув’язнені не могли забрати зароблені тут кошти. Натомість зароблене вони переводили на допомогу бійцям АТО і хворим дітям в лікарню «Охмадит», мовляв, «не собі, так людям».

Не надто дбали і про дотримання екологічних норм. Через виготовлення деревного вугілля чи не вся колонія була у диму, яким були змушені дихати ув’язнені.

У підсумку Анатолія Голобчука таки замінили на Сергія Ховайла у жовтні 2014-го. За словам нашого співрозмовника, цей керівник намагався відновити втрачене після Голобчука, однак необхідних ресурсів вже не було. До того ж ініціативного начальника вже згодом перевели працювати у Маневицьку виправну колонію.

Тому на сьогодні закриття колонії не викликає здивування, адже чимало господарських напрямків тут не вдалося «підняти з колін» і досі.