На Волині правоохоронці покривали шахраїв, – ЗМІ

Американський віруючий-протестант Віктор Літовченко нині живе у селі Крупі Луцького району. Переїхав цей чоловік з-за океану до нашого краю не із власної волі, а через борги перед одновірцями. Своїм американським обійстям він відшкодував збитки тамтешній релігійній громаді.

Про це пише інформаційне агентство Волинські Новини.

Щоправда, збитків колегам-одновірцям завдав не він. Тому і заходився виводити на чисту воду жителів села Підгайців Луцького району Василя та Леоніда Панасюків, які, власне, тут, на місці, й тринькали згадані кошти. Розтратили Панасюки більш ніж триста тисяч зелених, однак так і не відповіли за це, – йдеться у матеріалі Олени Мороз.

Відбулися батько з сином невеличким переляком завдяки трудам місцевих правоохоронців. Наразі Панасюків нарешті засудили, проте й дотепер вони не відшкодували Віктору Літовченку ані копійки…

ЗА ВІДМОВУ ВІД СЛУЖБИ В АРМІЇ РИВ ТРАНШЕЇ

Народився Віктор Літовченко у багатодітній шахтарській сім’ї на Донеччині, у якій виховувалося восьмеро хлопців та п’ятеро дівчат. Після закінчення школи Віктор влаштувався у забій на шахту. Працював важко, а у вільний час відвідував зібрання протестантської релігійної громади. Як і годиться, у радянські часи Віктора Літовченка призвали до армії і захотіли відправити на війну в Афганістані. Однак хлопець відмовився виконувати цей наказ, за що його і покарали – відіслали у Воркуту рити траншеї. Копав рови Віктор Літовченко аж два роки поспіль. Згодом повернувся додому, на Донбас. Щоправда, приїхав уже не сам, а з молодою дружиною та маленькою донечкою Варею.

Як згадує, на батьківщині й далі працював під землею. І добував вугілля доти, доки в нього з’явилася реальна можливість вирватися із радянських обіймів. Щойно розвалився Союз, Віктор Літовченко отримав виклик з-за океану, куди й подався у пошуках кращого життя і справедливості.

Оселився у США, отримав статус біженця. Уже в Америці, у тамтешньому державному банку, він узяв доступний кредит. За ці гроші й звів собі дім.

Звісно, не полишав Віктор Літовченко і релігійну громаду в Україні. Надалі провадив волонтерську діяльність, працюючи на постійному місці роботи в американському офісі. Час до часу відправляв гуманітарні вантажі, а інколи й сам навідувався до рідного дому. Їздив і з перевірками. Під час одного з таких відряджень завітав на Волинь, де познайомився з Михайлом Близнюком та Василем Панасюком. Ці люди теж відвідували зібрання протестантської релігійної громади.

СТАТКИ ХОВАЛИ ГУРТОМ

Так і народилася в американців ідея підтримати фінансово благодійну організацію «Крик дитячої душі», а в селі Підгайцях Луцького району звести дім для сиріт. До того ж, неподалік, у селі Крупі, вирішили збудувати ще й складські приміщення та інші господарські споруди.

З цього, власне, і почалася історія, про яку Віктор Літовченко розповідає вже сьомий рік поспіль. Ходить по колу в різні місцеві інстанції, однак реальних результатів не бачить і донині.

Насправді на гроші, які зловмисники отримували з-за океану регулярно, звели лишень господарські будівлі у Крупі. А загальна сума була значною – більш як 360 тисяч доларів.

Вже опісля, коли Віктор Літовченко звертався до правоохоронців, ті, як і годиться, його регулярно футболили. Щоправда, після оприлюднення ситуації в місцевих ЗМІ все-таки порушили кримінальну справу стосовно Василя Панасюка та його сина Леоніда. Правоохоронці її розслідували, доки Панасюки остаточно встигли сховати кінці у воду. Очевидно, не безоплатно…

Наразі у тій справі навіть вже є вирок суду, згідно з яким Василю та Леоніду Панасюкам дали аж по п’ять років позбавлення волі. Термін то дали, однак чоловіки й далі гуляють на волі. Люди кажуть, що шахраї сидять у власній хаті, з якої їх не можуть дістати навіть правоохоронці. Утім вони не надто й поспішають.

Мало того, злочинці ще й їздять на крутих джипах і сміються американцю Літовченку просто в очі.

Розслідуванням цієї кримінальної справи опікувався Луцький районний відділ міліції. А нагляд за слідством проводила Луцька районна прокуратура. Нею в ті часи керував Сергій Масалов, який і нав’язав, як каже Віктор Літовченко, йому свого адвоката Мирославу Хотинець. Саме вона все і робила задля того, аби його справа була на постійному контролі. І, цілком імовірно, своєчасно повідомляла про кожний крок протилежну сторону. За час такого контрольованого слідства, як твердить Віктор Літовченко, батько й син Панасюки встигли приховати усі свої статки. Переписали на рідних нерухоме та рухоме майно, що нажили у часи буремного будівництва сирітського дому і господарських будівель для благодійної організації «Крик дитячої душі».

Варто зауважити, що згадані об’єкти Панасюки зводили зі старих будматеріалів та ще й на власний розсуд. До того ж, без будь-яких будівельних планів чи дозволів. Саме тому, очевидно, і вдалося їм зекономити солідні суми.

«Коли Василь Панасюк уперше приїхав до мене в Америку, то повертався в Україну із чималими статками, джипами та іншим дорогоцінним крамом», – згадує Віктор Літовченко.

І донині розсікає Леонід Панасюк на одному з тих джипів. Правда, право власності на той автомобіль вже давно оформлене не на нього. Переоформлене це рухоме майно, позаяк нарешті дійшло і до відшкодування Панасюками завданих збитків Віктору Літовченку. Дійти то дійшло, але коли?..

Тоді, коли у Василя та Леоніда Панасюків не залишилося у власності нічого рухомого чи нерухомого…

НА КОГО ПРАЦЮВАВ АДВОКАТ?

А нині до суду звернулися ще й колеги Мирослави Хотинець (сама адвокат через серйозну хворобу прикута до ліжка, – ред), які вимагають у Віктора Літовченка гроші за надані останньою юридичні послуги. Варто зауважити, що пані адвокат сама відмовилася від цієї роботи, махнувши рукою на справу і навіть на цивільний позов Віктора Літовченка. У контракті, вкладеному із ним, Мирослава Хотинець вказала, що її заробіток складатиме 20 відсотків від стягнутої з Панасюків суми. Натомість ця адвокат своєчасно і не заявила про арешт майна Василя та Леоніда Панасюків. Одне слово, вона нічого не зробила задля забезпечення відшкодування збитків, завданих Віктору Літовченку.

Згодом Мирослава Хотинець взагалі відмовилася від цієї роботи, яку потім завершував інший юрист. Та й через втрачений час і надію на її допомогу Віктор Літовченко не отримав нічого. Марно сподіваючись на справедливість, він і дотепер домагається правди. Забув бідолашний Віктор Літовченко, що у лихі дев’яності роки тікав за океан саме від несправедливості та продажності юристів і правоохоронців.

Зрозуміло, що забув, бо за все життя в Америці такого і не знав. А варто було пам’ятати, бо Панасюки вже покинули своїх одновірців, позаяк ходили на зібрання віруючих не для того, щоб платити за благодійну американську допомогу…

Замість епілогу

Наразі батько й син Панасюки живуть і горя не знають. А Віктор Літовченко допомагає людям і далі – приймає родини переселенців із рідного Донбасу. Ділиться місцем під сонцем у тій недобудованій «колегами» господарській будівлі, що в селі Крупі. Місяцями в його обійсті мешкає по п’ять-десять людей з різних міст вугільного краю.

А днями Віктор Літовченко ще й повіз гуманітарну допомогу у прифронтові райони Донеччини. Як розповідає, тамтешні люди із вдячністю отримували від нього заокеанську поміч і молилися Богу, адже у рідній стороні Віктора Літовченка нині вже не забороняють відвідувати релігійні зібрання. Однак… вимагають молитися Всевишньому лишень російською мовою: за мир можна, а от за Україну – ні!

Ось і виходить, що звертаються донеччани до Творця тільки російською, хоча й ховаються у підвалах від обстрілів саме російською зброєю…