Устилуг: загиблому Герою досі не дали статус

vfresvfeaw

Загиблому офіцеру-розвіднику з Устилуга Володимир-Волинського району, після смерті так і не дали звання Героя.

Про це повідомляє Володимир Media.

9 лютого виповниться рік, як поховали 24-річного кадрового військового-розвідника Сергія Свища. Волинянин загинув під час бою за Дебальцівський плацдарм.

Для матері загиблого Героя Катерини Свищ був надзвичайно важким. За її словами, вона прожила його, як у тумані – жодних планів на майбутнє, ніякого бажання спілкуватися з людьми, тим паче, ділитися із кимось своїм горем. Жінка навіть боялася переглядати відео, на якому її єдиний син ще живий, усміхнений та щасливий.

Про загибель Сергія матір дізналася по телефону, коли перетнула кордон із Польщею.

ДО ВІЙНИ

Пані Катерина розповіла, що у дитинстві її син мріяв стати машиністом потяга, цікавився подорожами. Коли подорослішав, то вона запропонувала йому обрати спеціальність військового і той погодився.

Перша спроба вступити у військове училище була невдалою. Після закінчення одинадцяти класів Устилузької школи хлопець вступив до Академії сухопутних військ України у Львові. Жінка розповідає, що навчання у вузі було нелегким, фізичні навантаження  на першому курсі іноді настільки виснажували хлопця, що часом він хотів все кинути та повернутися до рідного міста. Матір про все це дізналася лише згодом. Каже, що якби знала про це раніше, можливо щось би й змінилося, можливо й син її був би живим.

Під час розподілу Сергієві запропонували військову частину, що дислокується у Новограді-Волинському Житомирської області. Так, молодий офіцер-розвідник прибув у 2 розвідувальну роту 54-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ. Будучи у званні лейтенанта, йому доручили командувати військовим з’єднанням. Згодом Сергій забрав до себе дружину та сина.

cdewackv

Сергій Свищ з матір’ю Катериною

necwkksds

Сергій Свищ з синочком Артемом

dfoiewhjgih

Сергій з сином та дружиною

ВІЙНА

«Мамо, я змушений захищати свою рідну землю…» – пояснив Сергій своїй матері.

У грудні 2014 року Свищу дали короткотермінову відпустку. Військовий десять днів пробув вдома. Однак, увесь цей час боєць уникав розмов та запитань про війну. Повернувшись на Схід, Сергій зрідка телефонував матері й щоразу швидко відповідав: «У мене все добре».

У січні минулого року молодому офіцеру знову дали відпустку, але вже на місяць. Сергій приїхав до рідного Устилуга, а перед поверненням назад на війну, обійшов усіх, кого знав, з ким. Матір це дуже стривожило.Та жінка нічого зайвий раз не розпитувала, постійно збирала та передавала для сина передачі з продуктами та одягом.

Одного разу Сергій по телефону  обмовився матері, що йому та колегам потрібен тепловізор, мовляв без нього вони вночі, як сліпі кошенята. Катерина Свищ звернулася до місцевого підприємця за допомогою, однак, їй відмовили.

Місцеві волонтери теж не допомогли з придбанням оптики та порадили жінці назбирати гроші на прилад самотужки. Мовляв, тоді вони вже самі його куплять.

ЗАГИБЕЛЬ ГЕРОЯ

25 січня 2015 року матері зателефонували і повідомили про загибель сина. Вона вирішила їхати до Новограда-Волинського. Там їй розповіли про бій під Санжарівкою Донецької області, де загинув Сергій.

Пізніше матір загиблого Героя дізналася, що він не мав бути в тому окопі, але один із його підлеглих, навідріз, під загрозою розстрілу, відмовився їхати на блокпост. Відчуваючи свою відповідальність перед військовослужбовцями, які займали відкриті позиції без будь-яких командирів, Сергій на БМП разом із водієм вирушив на висоту, яку між собою називали «Валєра». Там зав´язався бій, у якому Сергій потрапив під танк. Після того бою вижила половина бійців, решта – загинули. Серед них і устилужанин Сергій Свищ.

Героя довго не могли витягнути з-під танка, бо сепаратисти  ще кілька днів вели шквальний вогонь по позиціях українських формувань. І увесь цей час матір сподівалася, що її єдиний син живий. Коли ж тіло Сергія вдалося звільнити з-під танка, його ще довго возили по моргах Донецької області через відсутність документів. Адже у офіцерів-розвідників не повинно бути при собі документів.

Коли тіло загиблого офіцера доставили у Дніпропетровськ, один із  військових зумів розблокувати його мобільний телефон, який був при ньому та зробити дзвінок на перший номер із телефонної книги. Так рідні дізналися про загибель Сергія.  Якби запізнилися із упізнанням на день-два, Сергія поховали б як невідомого. Відшукати тіло загиблого, каже Катерина,  допомогла молитва перед іконою Божої Матері, що знаходиться в одному з храмів Рівненської області, куди вона їздила за порадою устилужан.

танк, під яким загинув Сергій Свищ

танк, під яким загинув Сергій Свищ

Матір не пустили у морг. Їй просто вивезли тіло сина, якого вона таки упізнала по родимим плямам та шрамам, що залишились з дитинства. Жінка довго не могла повірити в смерть єдиного сина. Навіть аналізи ДНК здавала. Довідку про смерть теж довелося довго чекати.

Поховали Сергія Свища в Устилузі.

За словами матері, звання Героя її загиблому сину так і не присвоїли. Крім того, родині Сергія Свища й досі не надали житла.

MG_1168 MG_1183