Війна на Донбасі 2.0. Чи можлива нова фаза конфлікту?

putin_cartoons_

Війна з Росією навряд є головним питанням під час обговорення ситуації в Україні. Причому на всіх рівнях, у всіх колах і аудиторіях.

Експерти аналітичної групи “Інформаційний спортив” вивчили багато різних версій розвитку ситуації і пропонують свій варіант можливого перебігу подій в цьому регіоні.

На жаль, загроза відновлення збройного конфлікту була і залишається.

 

Допінг для економіки Росії

Війна – це масштабне капіталовкладення, яке потім принесе величезну вигоду тому, хто її затіяв. Ми спробуємо побачити цю вигоду, провівши невеликий економічний аналіз ситуації в Росії.

На даний момент РФ переживає кризу, пов’язану з конкуренцією у світовому нафтогазодобуванні.

Протягом минулого року світовий ринок вуглеводнів прийняв нові правила гри: країни, що володіють передовими технологіями видобутку нафти, стали «розчищати» собі ринок від слабких конкурентів методом демпінгу цін.

Росія, як відомо, повністю прив’язана до вартості вуглеводнів, так як їхній експорт – це ключова стаття доходів її державного бюджету. Донедавна вона вважалася монополістом в Європі, проте політична та економічна ситуація на континенті і в світі змусили гравців різко міняти традиційні підходи.

З відомих причин ЄС диверсифікував вуглеводневі поставки і категорично виключив з цієї схеми Росію.

У газовому сегменті зупинені всі російські газові проекти «Газпрому» – Південний потік, Турецький потік, Північний потік-ІІ, Сила Сибіру.

Паралельно був підірваний нафтовий ринок Росії. На передній план вийшли способи видобутку сланцевої нафти (США і Китай) і новітні технології видобутку традиційним способом (Саудівська Аравія, Кувейт). Потрібно відзначити, що з російських нафтових проектів в кінці 2014 р пішли іноземні компанії, які займалися обслуговуванням устаткування та інженерними роботами – ExxonMobil, Shell і Total. Крім того, вихід на нафтовий ринок Ірану боляче вдарив по позиції Росії в рейтингу нафтовидобувних країн світу.

Компанія Ernst & Young прогнозує, що до 2020 року пріоритет в нафтовидобутку буде відданий США, Саудівській Аравії, Кувейту і Китаю. Вони поділять три чверті світового ринку нафти. Інші учасники ринку будуть задовольнятися його часткою, а Росія, Венесуела, Нігерія, Алжир і Мексика взагалі повинні піти з цього ринку.

Війна Росії в Сирії і спроби поширення свого впливу на весь Близький Схід якраз пов’язані з боротьбою Кремля за ринок нафти. У цьому сенсі показовим є той факт, що російські бомбардування не зачіпають нафтових свердловин, що швидше за все могло б вмить припинити «фінансування» ІГІЛ.

Реальною метою війни в Сирії є зупинка падіння ціни на сиру нафту, а також подальше посилення впливу на цей ціновий цей показник. Потрібно сказати, що в перші тижні бомбардувань Путіну це абияк вдавалося.Однак військовий тиск на ринок нафти виявився неефективним, і подальша участь Росії у «війні» з ісламським радикалізмом втрачає всякий інтерес як у самій Росії, так і з боку світової спільноти.

Це чудово видно по інтенсивності інформаційного супроводу в ЗМІ Росії військової кампанії, яка на сьогодні втратила актуальність. Події про участь РФ в сирійській війні перестали бути контрастними в інформаційному потоці і перейшли в розряд звичайного інформування.

Загалом, економіка Росії впевнено втрачає пріоритети в нафтогазовому ринку і змушена буде шукати вихід у формуванні власного економічного простору. Тільки так РФ зможе зберегти свою неконкурентну, але життєво необхідну галузь нафтогазодобування.

У 2015 році Росія створила свій новий економічний проект – Євразійський економічний союз (ЄАЕС), (Росія, Казахстан, Білорусь, Вірменія і Киргизстан).На думку аналітиків, у найближчі роки РФ не зможе злізти з «нафтової голки». Тому її пріоритетом стане розширення власного економічного простору, де будуть затребувані свої видобувні і переробні потужності. За аналогією з колишнім СРСР, такий простір повинен складатися з країн-сателітів з приблизною чисельністю населення 250-300 млн.чол. (сьогодні потенціал ЄАЕС становить184 млн.чол.).

У цьому зв’язку висловлюються судження, що Росія вкрай зацікавлена ​​у включенні в зону своїх економічних інтересів України та Молдови. Причому, з урахуванням останніх подій, для досягнення цих цілей Путін не піде на проведення мирних переговорів. По-перше, це не в його манері, а по-друге, мало часу. Інструменти «публічної дипломатії» або «м’якої сили» простіше замінять розгорнутими бойовими діями. Загалом, для реанімації російської економіки потрібне захоплення України і, очевидно, Молдови. Йдеться про розгорнуту військову операцію зі збереженням виробничого потенціалу цих країн.

Тим більше, що Україна і Молдова не є членами НАТО.

Тому найбільш ймовірний сценарій вирішення донецького конфлікту – вторгнення російських військ на територію України, що, на думку американських аналітиків, відповідає їх прогнозами.

Політичні передумови

2016 рік для Росії – рік виборів до Державної Думи РФ. Це означає, що правляча партія «Єдина Росія» і політичні сили, які її підтримують, повинні будуть створити собі високий політичний рейтинг.

У цьому зв’язку Україна, яка входить в зону політичних інтересів Росії, повинна стати виграшним елементом у передвиборчій кампанії.

Мабуть, з цією метою Путін і призначив повноважним представником РФ в Контактної групі в Мінську Бориса Гризлова – главу Вищої ради партії «Єдина Росія». Включення в переговорний процес Гризлова – прихильника силового вирішення конфліктів швидше за все використають для посилення конфронтації між Україною і Росією.

А приводом для виникнення суперечностей можуть стати наміри керівництв окупаційних режимів на Донбасі провести вибори в односторонньому порядку, не враховуючи думки України. Згідно з інформацією, Кремль планує проведення плебісцитів в «ЛНР» 21 лютого і в «ДНР» 20 квітня 2016 року.

При цьому керівництво Росії розуміє, що, підштовхнувши окуповані режими до такого кроку, позбавляє подальший діалог по Мінському процесу актуальності. Фактично знімаються всілякі обмеження для створення тиску на Україну в рамках поточної гібридної війни.

Навіть більше, в оновленій Стратегії національної безпеки РФ (31.12.2015 р) прямо зазначено, що «Україна – довгострокове вогнище нестабільності безпосередньо біля кордонів Росії». А тліючий на сході України конфлікт цілком підпадає під перелік «основних загроз державної і суспільної безпеки», зазначених у Стратегії.

Інший керівний документ – Військова доктрина РФ (25.12.2014 р) дозволяє використовувати російську армію за межами країни у випадках «підтримки і відновлення міжнародного миру», «боротьби з тероризмом» або при інших приводах. Суть одна – російське керівництво передбачило можливі варіанти зовнішньої агресії на територію України і нещодавно зафіксувало це у своїх керівних документах.

І ще один deadline в російській політиці: вибори президента Росії призначені на березень 2018. На нашу думку, це можна розглядати, як етап завершення створення квазі-СРСР – нового проросійського економічного простору. У цьому випадку мається на увазі створення політичного (військово-політичного) об’єднання країн, основою якого стануть учасники Євразійського економічного союзу.

Ідеологічні маркери ситуації

У цьому аспекті слід звернути увагу на кілька моментів:

По-перше, Росією розгорнута масштабна інформаційна акція «примирення народів», головною метою якої є створення штучної атмосфери миру між державами і приховування під маскою «дружби народів» істинних фактів злочинів керівництва Росії і російських терористичних військ.

По-друге, концепція Кремля «Русскій мір» успішно поширилася на аудиторії «ДНР» і «ЛНР», окупованого Криму і Придністров’я. Потрібно відзначити, що в цих регіонах поширюється теза про «геноцид росіян» в Україні, що фактично повторює інформаційну ситуацію перед другої Чеченської кампанією. Сюди ж можна віднести кампанію щодо масштабного переписуванню російської історії.Причому, дискусії з цього приводу активно відбуваються на побутовому рівні, в експертних і наукових колах, а також у соціальних мережах. Це дозволяє Кремлю формувати необхідні меседжі, а офіційним ЗМІ Росії перебувати нібито поза проблемою.

По-третє, Кремлем штучно нагнітається ситуація, в якій окупаційні режими збираються проводити вибори без участі України. Тим самим, формуються передумови нівелювання всього комплексу Мінських угод. Така схема дозволяє російському керівництву нав’язувати нові «мирні плани врегулювання конфлікту».

По-четверте, практично у всіх областях України в останні місяці відзначається посилення діяльності проросійськи налаштованих соціальних груп – партій, громадських організацій, віртуальних груп в соцмережах. Їх очевидною метою є згуртування проросійської аудиторії в Україні для створення ідеологічної платформи Кремля, як це було реалізовано при окупації Криму.

По-п’яте, надзвичайно активно стали проявлятися суперечності сакрального характеру. Практично щодня в російській пресі зустрічаються матеріали про «утиски» українською церквою прихожан Московського патріархату, спалюванні храмів і вигнанні священиків. При цьому, штучно моделюється думка про плани українського керівництва з силового захоплення київських церковних святинь. Цим нескладним методом відбувається залучення віруючих людей на сторону проросійських ідеологів.

***

Таким чином, є всі передумови для відновлення бойових дій в Україні.

З цією метою Росія проявляє високу зацікавленість у створенні підконтрольного їй економічного простору в найкоротші терміни. В якості політичного приводу може бути використаний фактор проведення виборів в окупованих регіонах з метою демонстрації «фіктивності» Мінських угод. А в інформаційному просторі України відзначені заходи, покликані формувати розкол в українському суспільстві, і спрямовані на створення в ньому проросійської аудиторії.