Боже, дай вижити! – спогади танкіста з Волині

Снимок

Танкіст 51-ї бригади розповів про службу на Сході.

Про це повідомляє Волинська газета.

Мешканець села Зарудчі Любешівського району Сергій Коренчук – один із перших демобілізованих волинських танкістів, яких Волинь зустрічала навесні 2015-го.

До війни Сергій працював прикордонником і вийшов на пенсію. Однак, не зважаючи на це до нього зателефонували з військкомату та мобілізували. Вдома у волинянина залишилася дружина з двома синами.

7 травня 2014 року разом з іншими першими мобілізованими волинянами прибув у село Дачне Дніпропетровської області, де базувалася 51 ОМБР.

До слова, чоловік не проходив медогляду перед відправкою на Схід. Лікарі оглянули бійця лише через 4 місяці, після трагедії під Волновахою і розголосом про тогочасні проблеми в армії в ЗМІ.

«Нас лише запитали про стан здоров’я у військкоматі. Я сказав, що кров чомусь часто носом іде. На що почув: «В армії служив? То й тут будеш», – розповів військовий.

Завданням Коренчука була доставляти пальне на блокпости та заправляти військову техніку. Однак, чоловік раніше не їздив КРАЗом, але побратими його навчили.

Після бойового злагодження Сергій з іншими бійцями вирушив у зону АТО. Волинянин служив у Горлівці, Варварівці, поблизу  Сєвєродонецька та у Лисичанську.

«Ніби й відносно спокійні були території, де ми на ту пору несли службу. Але приїдеш на блокпост, питаєш у хлопців: «Як тут у вас? Спокійно?». «Де там!» – кажуть і показують буквально вчорашні наслідки артобстрілу. Особливо лячно було на КРАЗа залазити. Ти ж – заправщик, а в такому випадку ще й – жива мішень. Але мусив. Іноді, бувало, зі мною пасажири в машині (з пальним!) боялися їхати», – ділиться спогадами армієць.

Чоловік пригадує враження від визволених на той час українською армією Лисичанська та Сєвєродонецька: «Це як мертві міста, тільки люди з вікон виглядають…».

Звідти його 3-й батальйон вирушив у бік Іловайська. Однак, Сергієві поїхати в тому напрямку не вдалося через те, що його авто зламалося. Чоловік лишився в Дачному. Кривавий для багатьох волинян День незалежності України 2014-го Коренчук зустрів під Донецьком.

«Усі чекали, що щось може бути. 23-го я заправив усі блокпости, о 18-й повернувся тільки. А вже в 4-й ранку почали накривати наш табір. І поки ми сиділи в бліндажах, була одна думка: «Боже, дай вижити!». Вже після 9-ї повилазили з тих бліндажів і дізналися, що наступають і на наші блокпости. Пішли танками. Тоді побачив перших поранених. Тоді почув, що наші хлопці (Тишик та його екіпаж) віджали в «сєпарів» танка. А 25-го мені знову треба було їхати на блокпости заправляти техніку. Тільки став в одному місці рукава розгортати, перед машиною снаряд – «луп!». Хлопців як водою змило – вмить поховалися. Один лишився. І тільки потім зрозумів, що сталося», – розповідає Сергій.

Після Іловайська Бійці 51-ї бригади побували вдома, потім пройшли чергове злагодження на Харківщині, далі – потрапили у черговий котел, прикриваючи відхід 128-ї бригади з Дебальцевого. Після цих трагічних подій військових демобілізували.

За словами Коренчука, після війни йому кілька разів пропонували роботу та без проблем видали посвідчення.

Наразі чоловік здобуває ще одну водійську категорію та збирається підлікуватися у госпіталі.