Шукати тіла ми могли починати уже на другий день після бою, ‒ Микола Собуцький

9_img_0213

Один із наймолодших депутатів міської ради Микола Собуцький вважає політичну діяльність логічним продовженням своєї громадської роботи.

Обранця громади лучани пам’ятають як активного учасника «Євромайдану» та члена місії «Чорний тюльпан», що займається пошуком тіл військовослужбовців у зоні проведення АТО, ‒ пише Район.Луцьк

‒ Участь у місії «Чорний тюльпан» безпосередньо пов’язана із вашою археологічною діяльністю. Коли саме почали проявляти інтерес до археології?

‒ Зацікавився такою діяльність ще у восьмому класі. Хоч ми і живемо у місті, можна сказати, що наша родина – сільська. Мій тато – фермер, я йому з дитинства допомагав. Членом фермерського господарства став з 14 років. Самі уявляєте, що таке сімейне господарство: я, мама, тато і сестра обробляємо 50 гектарів землі. В селі нам дали ділянку навпроти городища Київської Русі. Коли ми її обробляли, то знаходили фрагменти кераміки чи перші знаряддя праці. Вдома зі знахідок створили приватну колекцію. Вирішив нічого не продавати, бо це знайдене в мене на полі і це наша історія. Здавати у музей, щоб воно лежало у фондах, теж не хотілося. Не усі предмети потраплять в експозиції. А приватну колекцію ми показуємо людям. Сам ходжу в школи і розказую дітям про археологічні знахідки. Адже факультативу з археології немає, а в курсі історії теж дуже мало інформації. Крім того, в музеї діти не можуть взяти експонат в руки і подивитися, ми ж дозволяємо їм це зробити.

– З 2008 року ви почали працювати археологом у ДП «Волинські старожитності». Що дала така робота?

‒ Коли створювали ДП «Волинські старожитності», катастрофічно не вистачало кадрів. Не скажу, що на той час був асом в археологічній справі, але міг тримати хоча би лопату в руках і знав ази, бо на розкопки їздити почав, коли навчався у школі. У восьмому класі познайомився з відомим волинським археологом Григорієм Охріменком. Він побачив нашу домашню колекцію, почав мене брати на розкопки. Робота подобалася, бо така діяльність мене цікавила. Саме у «Волинських старожитностях» і запропонували взяти участь в місії «Чорний тюльпан».

‒ Чому вирішили взяти участь у місії?

‒ «Чорний тюльпан» – народна назва місії. Офіційно – це Всеукраїнська громадська організація «Союз «Народна пам’ять», головою якої є Ярослав Жилкін. ДП «Волинські старожитності» входить до союзу, тому мені запропонували взяти участь в місії, на що я відразу погодився. Ще до того був активним учасником Євромайдану і не міг спокійно дивитися на події, які відбуваються в нашій країні. На той час вже було безліч убитих і зниклих безвісти. Тож вирішив поїхати на схід і хоч чимось допомогти. Перший раз вирушили в дорогу з директором ДП «Волинські старожитності» Олексієм Златогорським і товаришем Андрієм Трофимюком. Попередньо нас готували військові психологи, розповідали, як поводитися з ополченцями. Перший раз, звісно, було страшно, адже ніколи до того там не бував.

‒ Як поставилися до такої небезпечної роботи ваші рідні та близькі?

‒ Батьки вже звикли до того, що я непосидючий і якщо собі щось задумав, то це зроблю. Вони мене не відмовляли і не заважали у цій діяльності, а навпаки, допомагали, чим могли. Для мене кожен виїзд був своєрідним. Це завжди нова територія і нове місце бою. Щоб ви розуміли ситуацію, шукати тіла ми могли починати уже на другий день після бою. Тобто тоді, коли усе ще лежить на місцях: розбита техніка, гільзи, гранати. Інколи доводиться підходити з людьми, які дивляться, щоб ми не підірвалися на мінах. Тож робота є небезпечною, але цікавою.

‒ Діяльність місії потребує чималих коштів і через фінансові проблеми був час, коли заявляли про тимчасове припинення роботи. Як вдалося вийти із ситуації і продовжити роботу?

‒ Звісно, місія потребує значного фінансування, оскільки постійно потрібно заправляти автомобілі, які ще й до того часто ламаються. Коли приїжджаємо туди, живемо у будинку, який орендуємо. За свої кошти його відремонтували та провели водо- і газопостачання. Платити треба і за харчування та оплачувати видатки, пов’язані з проїздом. Насправді із зони АТО тоді ніхто «не виходив». Ми просто зробили цю заяву, щоб розколихати суспільство і щоб держава дослухалася до наших проблем. Бо як не ми, то хто цим займатиметься.

Нещодавно у ЗМІ з’явилася інформація, що з міського бюджету на місію «Чорний тюльпан» виділили 100 тисяч гривень і ще 50 тисяч із обласного. Коли можна буде отримати ці кошти?

‒ Проясню ситуацію. Насправді грошей ще немає. У Волинській ОДА підтримали рішення про виділення коштів, але процес рухатиметься дуже повільно. Будемо сподіватися, за місяць-два кошти будуть. З міського бюджету поки ще нічого не виділяли. Усе існує в усній домовленості, адже новий бюджет ще не затвердили. У нас в Києві відкритий благодійний рахунок, добрі люди допомагали, чим могли. Тож ми і таким чином збирали кошти. Проте тут питання не лише у фінансах, а й у самих людях. Робота є добровільною, за неї ніхто нічого не платить. Люди, які мають постійне місце роботи, просто не можуть так часто і на довго відлучатися. Та і не кожен, вибачте на слові, зможе викопувати трупи і збирати людей частинами.

‒ Чому про виділення коштів влада задумалася лише тепер? Це було вашою ініціативою?

‒ Так, це було нашою ініціативою. Коли розпочав депутатську діяльність, побачив, що у нас є різні програми для підтримки громадських організацій. Чому ж «Чорний тюльпан» не може взяти у них участь? На цей рік з обласного бюджету виділяли 200 тисяч на підтримку тільки статутної діяльності громадських організацій.

‒ Зараз, будучи депутатом, ви і надалі плануєте провадити волонтерську діяльність?

‒ Коли ішов на вибори, то відразу казав, що на першому місці у мене залишається «Чорний тюльпан». Поясню, чому так. Багато людей знають мій особистий номер телефону і дзвонять із проханням про допомогу. Я не можу їм відмовити. Сім’ї залишаються без батьків та синів, тож їхній розпач можна зрозуміти. Наприклад, кілька днів тому телефонує до мене жінка з Рівненської області і каже, що їй дав номер водій маршрутного таксі. Її син уже рік перебуває в полоні. Я їй відразу сказав правду, що не компетентний у тому, щоб визволити бійця із полону, але можу передати йому передачу, якщо вона захоче.

‒ Можна сказати, що поштовхом до того, щоб піти у політику, стала можливість сприяти роботі місії? Чи, може, думка про таку діяльність з’явилася ще раніше і ви вирішили піти по стопах батька-політика?

‒ Піти у політику, як на мене, є логічним переходом у моїй громадській діяльності. Будучи депутатом Луцької міської ради, можна більше володіти інформацією і вирішувати певні проблеми. От я живу на Львівській, де жодного разу не бачив депутата свого округу. Навіть не знав, хто він і як його звуть. Моя передвиборча кампанія була доволі стислою. Приїхав зі сходу за п’ять днів до виборів і не робив жодних листівок. Ми обійшли весь округ від дверей до дверей. Зі мною були відмінні агітатори: мама, батько, друг і моя дівчина. Знайомився з людьми, роздавав візитки і ділився своїм номером телефону. Люди закидали, мовляв, у тебе що немає грошей на агітаторів, проте я сам хотів познайомитися із мешканцями.

‒ Ваш батько, Микола Собуцький, представляв політичну силу «Свобода». Чому ви обрали «Самопоміч»?

‒ Не буду багато говорити. Ідеєю можна жити, ідею можна використовувати – така моя думка. Нічого не маю проти «Свободи». Ми з ними пліч-о-пліч стояли на революції. Проте ця політична сила уже мала представників у минулому уряді, а «Самопоміч» ‒ молода і незаангажована партія.

‒ Ви працюєте у комісії постійній комісії з питань міжнародного співробітництва, інформаційної політики, молоді, спорту та туризму. Чи не хотіли би, вважаючи на свою спеціальність, бути членом, наприклад, комісії з питань будівництва та архітектури?

‒ Моя участь в комісії з питань молоді та спорту не заважає відвідувати засідання інших профільних комісій. Молодь мені недалека. Ми разом стояли на Майдані і зараз продовжуємо співпрацювати. Думаю, що мені як одному із наймолодших депутатів міськради буде легше працювати у такому напрямку, ніж комусь старшому.

‒ Яка кінцева мета вашої роботи в міській раді?

‒ Ішов на вибори із метою робити усе для людей, відкинувши відразу політичні амбіції. Вважаю, що коли проекти рішень можуть бути справді корисними для громади, їх потрібно підтримати, незважаючи на те, від якої політичної сили була ініціатива. Буду робити усе для того, щоб люди бачили роботу депутата і зрозуміли, що він виступає на захист їхніх інтересів. І відповідно підтримали кандидатуру на наступних виборах.

‒ Тобто плануєте продовжувати політичну діяльність і балотуватися на посаду й наступних виборів?

‒ Зараз маю таке бажання. Не скажу, що вже абсолютно освоївся і всьому навчився. Багато чого ще не знаю. Проте на теперішній момент мені робота подобається.

Фото з роботи місії «Чорний тюльпан» Миколи Собуцького