Переселенка-митець Марина Ткачова: Луцьк став моїм містом

K1024_DSC_0302

Художниця з Луганська Марина Ткачова, яка творить справжню казку на папері, разом з чоловіком та дітьми півтора роки тому переїхала до Луцька. Відтоді у місті вона відкрила дитячу театральну студію « Бяка – Закаляка», організувала виставку своїх робіт та навіть зіграла у декількох театральних виставах. Дивує, звідки у такій тендітній та усміхненій жінці береться стільки енергії та сили. «Мене надихають діти», – усміхається Марина. Нещодавно вона разом із чоловіком започаткувала ще один цікавий проект – вільний простір «Innerspace», де кожен може вибрати заняття до вподоби.

Про минуле, роботу та творчість – в інтерв’ю з Мариною Ткачовою.

– Отож, Марино,  чому саме Луцьк?

-Ми переїхали півтора року тому, в кінці травня 2014 року через ситуацію,  яка склалася в країні. Нам було потрібно, щоб діти мали світле майбутнє, тому старалися знайти затишний куточок, де зможемо бачити усміхнені обличчя. Нас гостинно запросила у Луцьк колежанка мами чоловіка. Ми вирішили, що дуже добре буде вже всією родиною познайомитися із Західною Україною.

Зараз у мене мета, щоб діти відвідали якнайбільше міст і містечок України,  кожне з яких має свою історію і може розповісти щось цікаве. Хочапричина від’їзду була страшною, вона призвела до позитивних змін у житті, кожен із нас зараз проходить новий шлях.

-Ви раніше займалися чимось подібним, чи вільний простір, антикафе – зовсім новий для вас проект?

-У Луганську у мене був клуб розвитку дітей, і ми дуже раділи  від того, що можемо дати дітям та їх батькам щось корисне. Ми називали клуб  по-сімейному – КлубОк, там діти мали можливість розвиватися,навчатися, займатися цікавими речами, творити,  гратися.  Мій чоловік, Кирило Ткачов,  проводив майстер-класи, інтенсиви (він графічний дизайнер та один з відомих українських шрифтовиків). КлубОк ми відкрили у травні 2013 року і, на жаль, відзначивши річницю, мусили його покинути.

Наш вільний простір «Innerspace»  у Луцьку спрямований більше на дорослих, але тут і діти знайдуть, чим зайнятися. Я навіть лише за, якщо дорослі приводитимуть дітей. Ми пропонуємо їм разом малювати, дивитися фільми, читати цікаві книжки чи грати в настільні ігри.

Зараз я хочу дізнатися, чим цікавляться люди, чого не вистачає, щоб знати як розвивати наш заклад.

-Коли у вас виникла ідея відкрити такий простір?

– Після переїзду я не готова була до ще одного дитячого «клубка». Ми творчі особистості, тому хотілося відкрити щось таке креативне, нове та корисне для міста.

Насправді ідея виникла понад рік тому, але зробили все фактично за місяць активної підготовки.

Дуже довго шукали приміщення, потім ще ремонт. Тоді шукали меблі, щоб вони відповідали тій концепції, яку мій чоловік дуже довгий час продумував, розробляв дизайн.. Пошук елементів декору, цікавих дрібничок та необхідних технічних пристроїв, зайняв також багато часу. І,нарешті, місяць тому відкрилися. Що правда, ми і заразпрацюємо над створенням ще більшого комфорту та затишку, отримуємо книжки від малих видавництв.

-Чим ваш вільний простір для роботи, творчості та відпочинку відрізняється від закладів, які є у Луцьку?

– Це зовсім новий формат для Луцька. Заклад, де поєдналися декілька зон різного напрямку та виду діяльності:коворкінг, тобто місце, де ви можете орендувати собі місце для роботи на потрібний вам час;сувенірна крамничка, де ви можете знайти цікаві речі; затишна зона відпочинку, де на вас чекають настільні ігри, великий футбол, журнали, книжки та комфортна атмосфера для зустрічей з друзями. До того ж, вам не обов’язково щось замовляти, як у звичайному кафе. Ми пропонуємо різні види чаю, варення, згущене молоко, печиво безкоштовно, якщо ви є відвідувачем вільного простору. Також ви маєте право замовити їжу в заклад чи принести її з собою. Головні правила – у нас немає місця тютюну та алкоголю.

Вільний простір надає можливість прийти попрацювати,відвідати майстер – клас, переглянути  кіно, почитати, поспілкуватися з друзями за грою чи чаєм, прийти з ноутбуком, книгою, журналом, та робити свої справи, у які ми не будемо втручатися. Також ви можете провести тут виставку, тематичний захід чи зустріч.

Ви сплачуєте за час перебування в вільному просторі, все інше – безкоштовно.

-Хто допомагає вам із дітьми, поки ви на роботі?

-Вони майже завжди зі мною. Але іноді дітей доводиться залишати самих. У мене в дитинстві теж був такий досвід, тож  я розумію, що це не дуже круто. Але наші діти відчувають, що ми не сидимо на місці, а робимо щось для них. Зате кожного разу навіть після маленької розлуки отримуєш стільки позитивних емоцій.

-Як давно ви долучилися до театру «ГаРмИдЕр»?

– Познайомилася з театром ще понад рік тому. А долучилася до репетицій влітку 2015 року. Це місце, де я почуваюся, як риба у воді. Там зібралися зацікавлені у своїй справі люди, які приходять не на роботу, а зазвичай після неї. Це люди, які відчувають відповідальність перед глядачем і вкладають все і навіть більше у кожну виставу.

Мені подобається бути акторкою. Можливість одягати інший образ та переживати інший характер дає можливість відчути якусь свободу. В театріти можеш бути кимось іншим, але всередині залишатися собою.

Ти хочеш поганяти на машині, але ж ти леді. Та коли в тебе така роль – ти поганяєш,  і можливо це те, чого тобі якраз не вистачало у житті. У «Гармидері» я знаходжу багато таких важливих речей, які намагаюся передати дітям у своїй театральній студії. Дуже круто, що у мене є такий досвід і мене взяли до складу.

-А як давно малюєте?

-Малювання для мене – особливий спосіб медитації. Ти завжди можеш намалювати те, чого не можеш сказати. Це під силу кожному.

Малювати я почала дуже давно, близько десяти років тому. До того я викладала, за фахом я біолог-хімік. Вже чекаю, коли в Лева розпочнеться хімія, щоб займатися з ним рівняннями. Після його народження я почала на клаптиках малювати якісь малюночки, тож після того, як син трохи підріс, я захотіла отримати ще одну освіту. Спитала чоловіка, чи візьметься він за такого студента, як я. Він погодився, і я навчалася на дизайнера –графіка, а моїм наочним керівником дипломного проекту став чоловік. А  дипломною роботою було ілюстрування казки «Дерево до неба». Символічно, що таку назву носила й виставка у Луцьку.

– Яка тематика виставки та що надихнуло вас на її створення?

– Вона відбулася у лютому 2015 року. Мене дуже підтримала  заступник директора Луцької міської централізованої бібліотечної системи Ніна Бочарова, яка допомогла усе організувати. Так, вже у Луцьку у мене з’явилися роботи «Дерево до неба», «Чудо-юдо риба-кит» з замком Любарта   на спині, моя улюблена «Мати», з волоссям, яке росте вгору. Були й роботи, які я привезла з Луганська. Ми вибрали найкращі та виставили їх у картинній галереї. Дуже вдячна за те Тетяні Гнатів.

Окрім самої виставки ми проводили зустрічі та майстер-класи для дітей. Діти побачили, що дорослі теж малюють,а це дуже важливо. Згодом, виставку ми провели й у Києві за підтримки Клубу Толерантності. Символічно, що виставка відбулася в одному з вільних просторів Києва.

Трохи пізніше миз чоловіком прочитали лекцію у «Мистецькому арсеналі»  про те, як поєднуємо роботу та стосунки.

– Ви малюєте, граєте в театрі, виховуєте двох дітей. Чи вистачає вам часу і як вдається усе поєднувати?

– Кожна людина у будь-який момент має право сказати «ні» тому , що їй в житті не потрібно. Можна просто почати займатися тим, чим хочеться. Я для себе визначила, що не встигаю ні працювати, ні побути зі своїми дітьми. Тож народилася ідея відкрити вільний простір, щоб була можливість проводити час з дітьми, і в той же час займатись своєю улюбленою справою.

Після перерозподілу часу у мене з’явилася можливість ходити на репетиції. Для того, щоб робити те, що любиш, треба у певні моменти переглядати цінності і робити висновки. Якщо ти хочеш малювати, але не робиш цього, значить або хочеш цього не по-справжньому, або ти повинен знайти на це час, а не шукати виправдання.

-Звідки люди дізнаються про вас?

-Від друзів та через фейсбук, де ми розповідаємо про себе. Працює сарафанне радіо. Ми навіть знаходимося проти руху транспорту і це теж дає можливість певним чином змінити погляди, щоб до нас зайти. Треба рухатися проти течії та піднятися на другий поверх – а це теж вказує на те, що ви підіймаєтеся на інший рівень.

У нашому закладі у вас буде альтернатива. Якщо не хочете їсти – можна грати ігри, в’язати чи робити щось інше до душі. Удома ви мама чи домогосподарка, а у нас – просто людина. Ніхто не вимагатиме щось купувати, постійні клієнти можуть навіть приносити кружки та тапочки і залишати їх  у нас.

– Які плани на майбутнє?

– Буде крамничка з оригінальними речами від українських виробників, де можна буде подивитися та придбати цікаві речі. Можливо, зробимо кімнату для ділових зустрічей.

Насправді, мені важко сказати, які в нас плани – ми будемо орієнтуватися по потребах людей, бо хочемо дати їм можливість вибору.

До слова, зараз у нашому просторі ми організовуємо фестиваль “Простір літер”, який відбуватиметься 9-10 та 16-17 січня. Це неформальний фестиваль каліграфії, який включатиме у себе серію культурних заходів, пов’язаних власне з мистецтвом шрифту а книги. У програмі – виставка калігрфії, а також лекції, презентації та майстер-класи від провідних українських художників та дизайнерів.

Участь у дійстві не потребує додатквої оплати, окрім вартості перебування у креативному просторі, у яку входять ще й чай та смаколики. Тому запрошуємо усіх попередньо зголошуватися до участі.

-Хто допомагає вам розвивати вільний простір?

– Наші діти. Вони спонукають нас щось робити та шукати цікаве. Нас надихають друзі, які кажуть дякую, які дійсно багато роблять. Нас надихають їхні вчинки – це стимулює рухатися далі. Коли іноді сидиш,  і раптом бачиш, що люди працюють, творять, відразу хочеться діяти. Це дуже важливо. Речі, які роблять інші люди, надзвичайно надихають.

Мене надихають Люди. І обійми – бо тоді знаєш, що твої справи робляться не просто так. Такі дрібниці дуже важливі у житті. Взагалі, часто саме дрібниці творять наше життя.

 

-Чи став Луцьк вашим містом?

– Мабуть так. Не так давно ми працювали над інтерв’ю для журналу, і я не задумуючись розповідала про те, як ми долучали до створення простору наших, луцьких і волинських майстрів. Це десь на рівні підсвідомості. У мене є спогади про Луганськ навіть не про як місто, а про спілкування, роботу, створення затишку удома. А зараз нашим стає Луцьк.

Ми вже споріднені, це точно, не можу виміряти це відсотками чи ще чимось… Але ми відчуваємо тут комфорт і затишок. Щось таки є у цьому місті.

Розмовляла Василина БОРУЦЬКА