Мій дім там, де я, ‒ виставка у Луцьку

0

Біль втрати рідної домівки, пошуки нової, важкі випробовування, переоцінка цінностей – те, з чим довелося стикнутися вимушено переміщеним українцям через агресію російсько-терористичних військ.

Про їхні долі розповіли лучанам, аби стосунки з побратимами зі сходу зміцнилися, ‒ пише Інформаційне агентство Волинські новини.

Фотовиставку проекту «Мій дім там, де я» презентували на території Свято-Троїцького Собору сьогодні, 3-го січня 2016 року.

Ніна Водоменко у Луганській області в Алчевську працювала рентгено-спектральщиком, тепер займається волонтерством. Свою домівку жінці довелося покинути, щойно кулі почалися «свистіти» над її домівкою.

«Коли ти їдеш із дому на 2 тижні з однією валізою, а повернутися не можеш протягом року, відбувається колосальна переоцінка цінностей. Ти розумієш, що можеш тішитися з малого ‒ є два светри й те добре. Один випрала, інший вдягнула. Зносила, дасть Бог, заробила, купила новий. От і достатньо. Я рада, що я жива. Здається, що все відбувається не зі мною. Все чекаю, що прокинуся й повернуся додому, але не прокидаюся. Ми там непотрібні і тут непотрібні. Але я стараюся вірити в те, що мій дім там, де я. Так і живу, так легше. Я дуже сподіваюся, що моє «завтра» буде не гіршим, ніж сьогодні. А сьогодні в мене є два светри, гаряча вода й газ на кухні, а це значить, що не замерзну», ‒ розповідає жінка.

Фотовиставка вразила присутніх лучан, пані Людмила впевнена, що це допомагає краще зрозуміти українців з різних регіонів.

«Я думаю, що в наш час потрібні ці вистави, аби краще здружитися, щоб один одного краще розуміти, і спільно змогти перемогти ворога, адже без єдності цьому не бути», – впевнення Людмила.

Для внутрішньо переміщеного Есата Алімова Крим назавжди буде його рідним домом, й любов до нього грітиме серце. Молодому 25-річному геодезисту довелося покинути рідне місто Євпаторію, втім, він не склав руки.

«Вам розповісти сумну історію чи веселу? У мене все одно ні тієї, ні іншої немає. Все розділилося надвоє ‒ будинок навпіл і серце теж. У Євпаторії залишився батько, а тут ми з мамою, сестрою і братом. Ми поїхали відразу після референдуму тому, що там стало неможливо жити. Переселенець ‒ це людина, яка змушена шукати свій будинок, мені так здається. Я якраз перебуваю на цьому шляху. Шляхи пошуку та визначення. Дуже допомагають люди, вони надихають своїми історіями і прикладами, своїм ставленням. Коли ми приїхали, на перший час нас прийняла до себе жінка, яку я зараз називаю тіткою і вдячний їй життям за те, що вона допомогла нам освоїтися і не розгубитися. Ми втратили будинок, в якійсь мірі, але знайшли рідну людину, це теж важливо. За рік багато чого вже змінилося, є робота, житло, і ми не відчуваємо себе чужими. Все в будь-якому випадку залежить тільки від тебе і твого погляду на речі. Не можна просто сидіти і чекати, що тебе прийдуть і принесуть все готове, це дуже неправильно», ‒ каже він.

Виставка в Луцьку відбулася за сприяння посольства Великої Британії, організатор – голова Волинського відділення Спілки жінок України Галини Даниленко – розповіла, що світлини покажуть в усіх обласних центрах України, й закликала волинян запрошувати до себе в гості на Різдво внутрішньо переміщених осіб.

Виставка в Луцьку відбулася за сприяння посольства Великої Британії, організатор – голова Волинського відділення Спілки жінок України Галини Даниленко – розповіла, що світлини покажуть в усіх обласних центрах України, й закликала волинян запрошувати до себе в гості на Різдво внутрішньо переміщених осіб.