Юлія Вусенко: я проти політичного саботажу

Викладач, громадський діяч, мама. До цих обов’язків у Юлії Вусенко додався ще один – депутатство у Луцькій міській раді від партії «Самопоміч», а віднедавна – і посада секретаря міськради. Окрім власних проблем, благодійності та щоденних побутових клопотів, жінці доводиться вирішувати питання життєдіяльності міста та налагоджувати роботи новообраного депутатського корпусу.

Тож Волинський інформаційний портал вирішив поспілкуватися із Юлією Вусенко про нові повноваження, політичні амбіції та проблемні питання, які повсякчас виникають у роботі місцевого самоврядування.

– Ось уже кілька тижнів Ви – секретар Луцької міської ради. Чи важко працювати на цій посаді? Чи освоїлися вже з новими обов’язками?

– З обов’язками освоїлася. Важко, на перший погляд здавалося, все розмежувати, спланувати, що йде за чим в процесі підготовки та безпосереднього проведення сесії. Проте часу пройшло достатньо для того аби випрацювати механізм роботи тим паче працюючи з секретаріатом. Є певна кількість людей, які задіяні в процесі підготовки питань, що виносяться на розгляд. Сесія включає в себе не тільки пленарні засідання, але й проміжок між ними, роботу постійних депутатських комісій, робочих груп, тощо.

Тому цей період, який минув від першої до другої сесії, напевно, розкрив повністю, що, за чим і як має відбуватися відповідно до законодавства та регламенту.

– Очевидно, Вам прийшлося ознайомитися з новими для себе нормативними актами, регламентом тощо. Це значна робота, яка забирає багато часу. Складно було?

– Регламент попередньої ради діє до моменту прийняття регламенту наступного скликання. Насправді це дуже добре, бо, коли заходять нові люди, вони повинні самі закласти правила гри, яких будуть дотримуватися.

У зв’язку з цим ми проговорювали основний документ роботи ради спільно, я наполягала на цьому, ініціювала зустріч представників усіх політичних сил, що представлені в раді. Це не була офіційна робоча група, але відповідно до того, що був зареєстрований проект регламенту, всі керівники фракцій (ну, тоді фракцій ще не було, тобто це представники всіх політичних сил) збиралися, напрацьовували регламент. Наші обговорення тривали понад вісім годин, усі зауваження до винесення проекту в зал – було пропрацьовано, власне тому його обговорення на пленарному засіданні тривало менше двадцяти хвилин. Окрім цього, очевидно, що коли ти береш участь у розробці документу, тобі потім легше з ним працювати, ти не просто дотичний, а повністю поглинаєшся цією роботою, розумієш, що саме прописуєш, для чого, і відповідно, згодом простіше відстоювати його виконання.

– Рада попередньої каденції і ця показали, що часом робота «стає» на якихось дрібних, мало не технічних питаннях. Як вирішуватимете цю проблему і налагоджуватимете ефективну роботу?

– Ви знаєте, на другому пленарному засіданні я вперше відчула, що психологія – це, напевно, те, в чому я дещо не допрацювала. (сміється) Для роботи, особливо ефективної, є лише один механізм – компроміс та служіння на благо лучан і міста в цілому. Коли в зал заходять питання, (що в силу певних обставин, кожна політична сила хоче використати на свою користь), починаються якісь незрозумілі віяння, не зрозумілі нікому голосування, які зрештою потім можна проаналізувати і констатувати єдине – тут грали саме політичні інтереси: компроміс виключений.

Я, коли обиралася на посаду, і зараз постійно повторюю, що політичні амбіції багатьох мають місце бути. Це норма і це дуже добре. Але коли ми сходимося в залі, то пріоритетним для нас має бути якість життя людей, які нас найняли на цю роботу, адже політика, навіть в перекладі означає вміння управління містом. Коли ми говоримо, що ми є представниками людей, то в першу чергу повинні розуміти, що основна наша мета – служити цим людям. І ми, усі присутні в залі, сказали, що готові це робити, тому, будь ласка, давайте покажемо результат, нехай люди цей результат відчують в доброму значенні цього слова, а вже потім дадуть справедливу оцінку справ кожного.

Так, бувають такі блокування. Але насправді це, напевно, досвід. Треба його отримати і все буде добре.

– Повернімося до Вашого призначення. Ще за кілька днів до обрання секретаря міської ради йшлося про те, що ним стане свободівець Микола Федік. Проте вже у переддень сесії Луцький міський голова Микола Романюк озвучив Вашу кандидатуру? Чому вибір пав саме на Вас?

– Я не знаю, чому так склалося, що от, наприклад, ви знаєте, що секретарем мав бути Микола Федік. Я цього не знала. За день до того, коли голова озвучив кандидатуру, від нього представники всіх партій почули, що кандидатур є чотири. Знала, що відповідно до законодавства Микола Романюк має повноваження представити кандидатуру секретаря, яка повинна або набрати голоси залу, а в разі якщо їх не набере – депутати матимуть змогу пропонувати іншу особу. І ми вийшли з цього засідання зі знанням того, що є чотири претенденти. Кого він оголосить, він сказав нам за день до голосування.

Я чула цю версію від Павла Данильчука про те, що він не знав, що говорили про одного, а потім сказали про другого. Насправді на погоджувальну раду запрошувалися представники всіх партій і я думаю, що ніхто не говорив про те, що була одна кандидатура, а стало дві. Було чотири кандидатури, а стала одна.

– Як родина поставилася до Вашої нової роботи? Очевидно, вона відбирає багато часу і сил…

– Ну, чи більше часу ця робота забирає, ніж попереднє офіційне місце праці, не знаю. Насправді робота викладача вищого навчального закладу – це так само ненормована робота, коли ти розумієш, що тобі потрібно постійно бути в шаленому темпі, давати якісь статті до публікацій, готувати монографії, працювати над методичними матеріалами. Викладачі вищих навчальних закладів, які хочуть працювати якісно, витрачають велику кількість часу на цю роботу.

Але, крім того, що я працювала в університеті, я займалася громадською діяльністю. І моя родина звикла до того, що, якщо ми говоримо про Новий рік, то поза подарунками для власних дітей, мені треба подумати ще про подарунки для дітей, які на них чекають. В основному це діти з соціально незахищених сімей, діти, які хворіють. Ми з громадською організацією «Самопоміч» ходимо в онкодиспансер, до хворих діток. Цього року, на жаль, є вісім дітей, які там святкуватимуть Новий рік. І сьогодні я чекаю інформацію про їхній вік аби мати змогу купувати для них подарунки.

Крім цього, є велика кількість дітей вимушено переміщених осіб. Я не можу бути байдужа до цього питання, тому що мій чоловік зі Східної України. Я часто про це говорю, бо, власне, приклад нашої сім’ї я показав мені, що, ці люди дещо інші, але серед них є не менше справжніх патріотів, які люблять Україну. Батькам цих дітей значно важче, тому хочеться щоби діти цього не відчули особливо в Різдвяні свята, коли всі ми чекаємо дива.

Зрештою на першому плані у нас сьогодні сім’ї воїнів АТО. Нас, як працівників міської ради, вже закріпили за певними сім’ями, хоча я так само працювала з ними і до цього. Усі заступники міського голови і я як секретар міської ради матимемо певну кількість сімей. І я просила про те, аби мені дали їхній перелік, бо мені важливо обов’язково завітати до цих родин напередодні різдвяних свят, побачити дітей, з ними поговорити, якщо вдасться розрадити,віддати частину доброти і любові. Для мене це святий обов’язок. І хочеться аби ми зуміли, хоча б частково, полегшити життя цим малюкам.

В період між святами громадських ініціатив не менше. Тому моя родина до того, що я не знаходжуся постійно вдома, вже звикла. На жаль, справді вдома я буваю рідко. Але стараюся цей час використати максимально ефективно, аби мої діти не відчували гостро відсутності мами. Вони в мене ще дуже маленькі і я надіюся, що ми зуміємо зростити їх гідно з такою ж активною життєвою позицією.

– Наразі «Самопоміч» називають частинкою так званої ситуативної більшості Миколи Романюка. Чи плануєте й надалі підтримувати команду мера?

– Ми в раді, бо лучани довірили нам своє місто. Саме тому ми завжди, як і обіцяли, підтримуватимемо рішення, спрямовані на благо громади, незалежно від того хто вніс їх на розгляд. І для мене особисто, а також інших представників фракції «Самопоміч» в Луцькій міській раді немає різниці, чи це проект рішення, поданий групою Блоку Петра Порошенка, який асоціюють з Миколою Ярославовичем, чи фракцією УКРОП, яку називають опозицією.

Насправді сьогодні всім треба зрозуміти і визнати: Микола Ярославович Романюк – це діючий мер Луцька, який виграв вибори в чесній боротьбі. І тому депутатський корпус і його завдання – зробити, якісною, роботу виконавчого комітету Луцької міської ради і зробити це таким чином, аби ця робота була лучанами оцінена, аби її було видно. І тому будь-які рішення, які вносяться у цей зал, повинні набирати більшість, якщо це рішення конструктивні, правильні і які працюють на громаду.

Оце розмежування, яке йде постійно, звичайно буде, тому що є політичні процеси. Але ми перебуваємо у стінах Луцької міської ради. Тому тут треба думати про тих людей, які нас сюди привели і яким ми зобов’язані служити, а це неабияке вміння – розуміти, що за тобою – громада міста.

– У передвиборчий період у волинській «Самопомочі» трапився конфлікт між так званими «групою Вусенко» та «групою Яковлева». Як нині працюється з Тарасом Яковлевим в одній команді?

– Тарас Яковлев – це заступник міського голови. Я – секретар Луцької міської ради. Ми працюємо з ним виключно з робочих питань, при чому працюємо конструктивно. І я знаю, що і зі свого боку він зробить все для того, аби було зручно працювати депутатському корпусу, так само, як і я буду сприяти йому. Якщо ми працюємо на громаду, то ми працюємо на громаду. Не бачу в цьому нічого негативного.

Стосовно того конфлікту, який стався перед виборами… не знаю. Це питання варто задати йому.

«Самопоміч» передбачає, що люди, які цікавляться роботою громадської організації і політичної сили в цілому, повинні працювати, показувати певний результат, при цьому під час процесу формування організації в тому чи іншому місті не вимагається, аби усі охочі підтримувати та популяризувати ідеї «Самопомочі» працювали разом – вони можуть діяти паралельно. Вимоги та завдання при цьому для всіх однакові. І на основі цього набагато простіше можна зробити висновки про роботу людей, які заявляють, що готові працювати в команді. Луцьк чи Волинська область не є винятком. Такі процеси відбуваються по всій Україні. Це нормально, це здорова конкуренція між представниками різних осередків. У кінцевому результаті ці осередки і далі можуть працювати паралельно і певну кількість своїх членів давати в якості кандидатів у депутати. Я не бачу в цьому нічого поганого. У нас є такий підхід, ми з ним працюємо.

– Нещодавно при формуванні виконавчого комітету представника від «Самопомочі» виключили зі складу виконавчого комітету за ініціативи Миколи Федіка. Обидві сторони на емоціях давали коментарі щодо інциденту. Як розцінюєте: це просто порушення домовленостей чи така-собі політична диверсія?

– Єдиний момент, про який шкодую, бо за браком практики повела себе непрофесійно, – це те, що тільки в цьому регламенті було прописане вже нами спільно таке явище, як погоджувальна рада. Вона прописана в нашому регламенті саме таким чином, як вона відбувалася на початку каденції. Це погоджувальна рада з представників різних політичних сил – абсолютно всіх, які зайшли в міську раду.

Недоліком з мого боку було те – що лишень у цьому регламенті я наполягла на тому, що під час засідань погоджувальної ради має бути протокол. На жаль, тоді я цього не врахувала.

Микола Ярославович Романюк як людина, котра повинна самостійно пропонувати кандидатів, які мають стати членами виконкому, запропонував підхід, який влаштував абсолютно всіх. Він визначався так: мер, його заступники і секретар ради входять до виконкому за посадами, крім цього, є такі посади, як начальник поліції, який теж повинен входити до складу. А решту людей пропонують з числа своїх команд усі політичні сили по одній кандидатурі. Оскільки УКРОП набрав на цих виборах максимум, вони запропонували дві кандидатури. Усі з цим погодилися, всі сказали, що це правильне рішення, вийшли з залу. А в кінцевому результаті в залі ми почули інші версії стосовно бачення виконкому.

Яким чином це пояснювати? Не знаю. В чім наше недопрацювання? У тому, що я не вийняла листок паперу, не написала на ньому «Політична угода» і не запросила підписи кожного, хто був присутній.

Мені особисто і членам нашої команди «Самопомочі» не властиво змінювати своє рішення в залі перед голосуванням. Якщо я не готова і не маю повноважень, я завжди заявляю людям: перепрошую, з цього приводу я не можу прийняти остаточне рішення, в мене немає повноважень, я повинна порадитися з фракцією, з керівництвом партійним, виконавчим комітетом партії і так далі.

Чому так не вчинив Микола Федік? – питання до нього.

– Іще одні «кадрові» баталії розгорнулися щодо заступників Луцького міського голови Миколи Романюка. Богдана Гончарука депутати не підтримали, натомість Андрій Киця здобув рекордну кількість голосів. На Вашу думку, питання в самих кандидатах? Чи просто опозиційні до мера сили вирішили «показати характер»?

– Я не знаю, чим це пояснити. Справа в тім, що, коли ми говоримо про приватне підприємство і уявляємо себе директором, розуміючи, що це наше підприємство і ми хочемо, щоб воно приносило прибуток, перше, що нам необхідно, – це заступники, яким ми довіряємо. Це факт. Це повинні бути ті люди, на яких я готова опиратися, і, якщо мені не забороняє законодавство, то я звичайно буду це робити.

Ми як фракція «Самопоміч» робили заяву в раді, коли йшлося про обрання заступників, і пояснювали свою позицію. Якщо відповідно до законодавства міський голова має право обрати собі заступників у тій чисельності, в якій йому потрібно, і тих якостей, які йому зручні, то нехай це будуть ті заступники. Тому що кожна людина, яка сидить у сесійній залі в якості депутата, приходила на передвиборчі зустрічі і говорила лише одні «мантри»: ми зробимо якісним і кращим життя лучан. Так зробіть його таким!

Романюк Микола Ярославович – мер міста Луцька. Він має право, за законом, вибрати собі заступників. Він їх обирає і вам подає. Затвердіть цих заступників. А вже далі ваша робота – вимагати від них якісної діяльності і тих показників, на які очікують лучани.

Якщо заступники з цими повноваженнями справлятися не будуть, будь ласка, давайте проговоримо це в сесійній залі. Але у вас повинні бути факти, у вас повинні бути конструктивні зауваження і у вас повинна бути така критика, яка реально є повноцінною, яка повинна викликати в цих людях до вас шану і повагу. А не політичний саботаж, як іноді виходить, і незрозумілі вимоги й умови.

Я, наприклад, проти таких методів роботи.

– Під час голосування за Андрія Кицю його підтримали аж 40 обранців. Як вдалося переконати депутатів?

– А всіх переконують однаково. Є комісії перед пленарним засіданням. На них повинен прийти кожен кандидат у заступники для того аби усі мали можливість поставити йому запитання. І після цього в залі досягли якогось конструктивну, розуміння.

– Але ж тільки дві комісії підтримали кандидатуру Киці на посаду заступника.

– Не знаю, можливо, переночували з цим, передумали. (сміється)

– На початок роботи цієї каденції припало чимало складних питань, які потребують вирішення. Зокрема, це ситуація на Луцькому підприємстві електротранспорту. Який бачите вихід із неї?

– Знаєте, є така давня українська приказка: «Закінчуйте, батьку, продавати, бо нема чим здачі давати». Якщо на підприємство, яке потребує 30 мільйонів, виділяється всього 15, ми, на жаль, маємо сьогодні таку ситуацію в місті.

Ми були на цьому підприємстві, проводили там виїзний день депутата. Приблизно 30 депутатів із 42 поїхало. Ми бачили, що питання не тільки в заробітних платах. Є вимоги колективу і щодо менеджменту, політики розвитку підприємства і я вважаю, що їх необхідно враховувати.

Поза тим, створена тимчасова депутатська комісія, яка повинна дати нам більш конструктивне бачення. Хоча під час перебування на цьому підприємстві керівники показали нам статистику, яка не могла не заставити задуматися депутатів. Ми бачили чіткі графіки того, з якою кількістю тролейбусів зайшов на підприємство керівник, яка була кількість простоїв. Зараз вона збільшилася в енну кількість разів, цього не можна не помітити.

Звичайно, багато чого залежить від ефективного менеджера, який управляє підприємством. Але в цій ситуації треба зважати ще й на ті умови, в яких працює це підприємство.

Це проблема всеукраїнського масштабу, а не тільки Луцького електротранспорту. Хоча працівники наголошують, що є практичний позитивний досвід, наприклад, у наших сусідів з Рівненської області. І я так само піднімала питання, чому б нам не поїхати і не подивитися, що це має бути за чудо, щоби вивести ЛПЕ на нормальний рівень.

Зрештою є декілька варіантів виходу з цієї ситуації. Це,зокрема, робота з маршрутними таксі, аби тролейбусні маршрути не дублювалися і мали зручний кільцевий рух, яким покривали б основні точки доступу лучан до найбільш затребуваних місць.

Крім цього, є таке поняття, як адресна допомога. Тоді автоматично ми можемо зняти питання з тим, що в нас велика кількість пільговиків у місті (це сорок сім тисяч лучан).

Ну, і звичайно напрацювання якоїсь стратегії розвитку підприємства спільно з депутатами, спільно з працівниками, спільно з керівництвом та громадою. Я тричі сказала спільно, бо на сьогодні там відчувається трішки дисонанс між думкою людей, які працюють, і думкою людей, які управляють.

Поки не знаю, яким чином цю ситуацію планує вирішувати Сергій Анатолійович Григоренко (профільний заступник міського голови,–ВІП), але я думаю, що всі депутати готові його підтримати та сприяти у вирішенні критичної ситуації на комунальному підприємстві. Я надіюся, що рішення, які винесе комісія, будуть так само правильні, обґрунтовані, зрозумілі і міститимуть напрацювання того, як це підприємство зробити успішним. Бо на сьогодні це біда наших лучан. Це соціальний вибух. Це велика кількість працівників, а за ними – їхні сім’ї, діти.

– Для вивчення проблем ЛПЕ та ДКП «Луцьктепло» створили аж дві тимчасові слідчі комісії. Як показує практика, вони зводяться до того, щоби просто поговорити…

– От я, власне, хочу побачити, до чого призведе практика цих двох комісій, бо це перші комісії, які працюватимуть в цій каденції. Депутати мають на них велику надію, бо 80 % депутатського корпусу оновлено, усі вони прагнуть змін, якісних змін для лучан.

По «Луцьктеплу» ситуація схожа, але не дублюється. Справа в тому, що там є кабальний договір, який вони уклали ще 2007-8 роках, але, на щастя, він закінчується 31 грудня 2015 року. Це є така галузь, яка зачіпає кожного лучанина. Це не тролейбус, у який можна не сісти, це опалення. А опалення – це одна з найважливіших потреб, яку ми повинні гарантувати лучанам.

Крім цього, на цій сесії ми прийняли рішення про звернення до Верховної Ради України щодо прийняття заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування суб’єктів господарювання у сфері теплопостачання. Тому що після того, коли ми поспілкувалися з керівництвом і працівниками цього підприємства, після того, як ми узагальнили практику інших міст, ми спільно прийшли до того, що ця сфера господарчих відносин на всеукраїнському рівні – на межі зубожіння, тепломережі зношені, котельні – потребують ремонту та модернізації, а лучани–нових можливостей енергозбереження.

– Нині у всіх на слуху – питання парку на 40-му. Для забудовника виділили ділянку, окрім того, він зобов’язався облаштувати спортивний майданчик. Але конфлікти з місцевими жителями час від часу знову спалахують? Як їх вирішити?

– Це болюча тема. Серед представників «Самопомочі» у міській раді є Алла Надточій, і я не хочу применшувати її заслугу в тому, що на сьогодні цей парк ще не зрівняний із землею і там є зелені насадження. Вона працює над цією проблемою вже не один рік.

Парк на 40-му насправді ми нібито вже вибороли – прийняли рішення визначити межі парку на вулиці Конякіна та вулиці Гордіюк. Незважаючи на те, що там є судовий спір, і розуміючи всі наслідки, які може нести це рішення, ми все рівно проголосували «за».

Знаю, що забудовник, який претендує ще на шмат того парку, не заспокоїться. І необхідно гідно представити інтереси луцької громади в суді, про що ми питали в Олександра Леонідовича Рачкова. Він запевнив нас, що буде представник у суді, що ми будемо якісно підготовлені. Більшість із депутатів взагалі готові запропонувати свою допомогу у підготовці цієї справи. Це позиція принципова, це позиція луцької громади.

Стосовно забудовника, який є на футбольному полі, котре не входить у межі парку, то це болюча тема. З одного боку громадськість наполягає на тому, що це поле має бути збережене, з іншого боку забудовник пояснює, що він платить енну кількість років оренду, що він не посягає на зелені насадження і що він всіляко сприяв і допомагав, аби ці межі парку були встановлені

Єдиним виходом з цієї ситуації я вбачаю виключно перемовини та компроміс. Є практика Львова – там є велика кількість пам’яток архітектури, які починають ремонтувати, реконструювати, і громадськість виходить зі своїми пропозиціями та запереченнями. Тоді створюється робоча група, яка повинна включати забудовників, представників громади, міської ради і депутатського корпусу. Тобто це чотиристороння робоча група, яка сходяться на якомусь компромісному варіанті. Саме такий варіант я запропонувала як забудовникам, так і представникам громади, заступнику міського голови Юрію Моклиці. Я думаю, ми знайдемо компромісне рішення, якщо понизимо градус напруги, сядемо за стіл переговорів, винесемо варіанти забудовника на широке обговорення жителів району. У кінцевому результаті рішення має бути прийнято, але виключно шляхом переговорів, а не тиснення, не зухвалих дій. Тільки пояснюючи, роз’яснюючи, щоденною кропіткою працею можна досягти компромісу.

– Якщо у судовому спорі з Академією рекреаційних технологій і права суд все ж стане не на бік міськради, які можуть бути наслідки?

– Тоді межі парку повинні будуть зменшитися відповідно до тієї кількості землі, яка належатиме Академії рекреаційних технологій. Вони обґрунтовують, що ця ділянка необхідна їм для побудови студентського гуртожитку.

Але насправді там немає такої кількості студентів і цієї потреби. Тому, маючи досвід будівництва гуртожитків, який ми бачимо на вулиці 8 Березня, який якимось чарівним чином на першому ж поверсі перетворюється будинок, де продаються квартири, я думаю, нам так ризикувати не потрібно.

– Верховна Рада ухвалила Державний бюджет на 2016 рік. Як він вплине на новий кошторис Луцька на наступний рік?

– Я категорично проти такого процесу прийняття бюджету і наша партія за нього не голосувала. Ми не розуміємо, чому деякі політичні сили проголосували за цей бюджет, хоча до того категорично казали, що не підтримують його. Це, на жаль, стала практика українського парламентаризму. Я надіюся, що в наступному році такого не побачимо.

Що чекати обласному центру? Було багато болючих тем, які обговорювали і головне, до сьогодні міста в очікуванні того, як саме вони вирішаться. По-перше, попередньо було озвучено, що в бюджеті пільгові перевезення стовідсотково передадуть на фінансування міста, а це величезні гроші, тридцять мільйонів коштів для відшкодування проїзду пільгових категорій. По-друге, професійно-технічні заклади будуть передаватися на фінансування обласних центрів, а це, на прикладі Луцька, ще п’ятдесят мільйонів додаткових витрат. Не зрозумілою лишається позиція стосовно податків і зборів, адже остаточний варіант тексту закону – оприлюднять. Тому – чекаємо. Сьогодні важко робити якість прогнози щодо бюджету.

– Невдовзі – Новий рік. Що хотіли б побажати лучанам у 2016-му?

– У першу чергу хочеться побажати миру. Ми з вами прожили важкий рік. Він був важкий для кожної української родини, а для декого –особливо, бо цього року в нас у місті – велика кількість загиблих. Це непрості випробування для всіх українців.

Якщо говорити про те, що ми отримали за цей рік, то ми отримали гіркий досвід, але стали сильнішими. І за це треба подякувати Богу. Напевно, багато людей переглянули своє життя і подумали не тільки про себе, але й про життя своїх рідних і близьких.

Хочу побажати усім миру, міцного здоров’я, віри в себе, віри в Бога, віри в те, що ми робимо речі, які будуть мати успіх. Всі задуми, які йдуть від щирого серця, повинні здійснитися, бо все те, чого людина бажає від щирого серця, завжди знаходить Боже благословення. І, звичайно, хочеться увійти в Новий рік новими, з чистими помислами, і здобути всі ті перемоги, які кожен для себе поставив за мету.

Я щиро бажаю всім, щоб цей рік відкрив нові можливості, здійснив найзаповітніші мрії. І, напевно, найважливіше – це знайти порозуміння один з одним (а нам як депутатам це дуже актуально) і в цьому порозумінні бути мудрими.

І бажаю наступний, 2017 рік, зустрічати з миром й ніколи не знати, що таке війна.

 

Спілкувалася Владислава ЖОРНЯК (Волинський інформаційний портал)