Не знав, що перша куля була для мого нового приятеля: спогади волинських революціонерів

Традиційно день Гідності та Свободи відзначають 21 листопада. Дата приурочена до початку двох революцій: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року.

Для багатьох волинян революційні події 2013-2014 років наклали неабиякий відбиток на життя та громадянську позицію. Багато учасників подій на Майдані пішли боронити Україну на Сході.

Революція Гідності обірвала життя сімох волинян: Василя Мойсея, Олександра Бадери, Сергія Байдовського, Едуарда Гриневича, Юрія Сидорчука, Івана Тарасюка та Віктора Хом’яка.

ВАР публікує спогади майданівців-волинян, які брали активну участь у подіях 2013-2014 років.

Запам’яталися очі людей на Майдані: у когось радість, надія, страх, розпач, сльози. А в пам’яті назавжди – очі закриті, – Сергій Мерчук

15135546_1137683913005429_1121187978_n

Сотенний 35 сотні Самооборони «Волинська Січ» Сергій Мерчук – на фото з дерев’яним щитом

Сергій Мерчук – сотенний 35 сотні Самооборони «Волинська Січ», учасник російсько-української війни у складі полку «Азов», керівник Управління патрульної поліції Рівного. 

«Важко згадувати події, які додавали впевненості в майбутньому. Ще важче бачити, як в цьому ж майбутньому негідники і всяка наволоч користується, прикривається ідеями і нашими мріями.

Всьому свій час.

Запам’яталися очі людей на Майдані: у когось радість, надія, страх, розпач, сльози. А в пам’яті назавжди – очі закриті.

Пімстиш смерть Великих Лицарів!» (п’ята заповідь Декалогу українського націоналіста, – авт.)

Спочатку навіть мали скинути зі сцени бутафорну трійку лідерів опозиції, хоча про це мало хто знає, та наказу так і не надійшло, – Павло Данильчук

12715324_10205944418185457_1969873501464062984_n

Павло Данильчук – сотенний 35-ої сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ», екс-керівник «Правого Сектору» на Волині, керівник волинського осередку політичної партії «Народний Контроль». 

«Я пам’ятаю, як 24 листопада 2013 року відбулася перша масова демонстрація на Європейській площі, в якій взяли участь понад 100 тисяч людей. В той день ми з групою побратимів намагалися прорватися до Кабінету Міністрів. Тоді і відбулися перші сутички з «Беркутом». Хто-зна, як все б склалось, якби Сеня (Арсеній Яценюк – авт.) з Луценком (Юрій Луценко – авт.) не прибігли з охоронцями та нардепами зупиняти народ.

Також пам’ятаю, як відбувався другий розгін Майдану в ніч з 6 на 7 грудня. Нас прорвали спочатку зі сторони Європейки (Європейська площа – авт.). Потім довга штовханина на верхній барикаді на Інститутській. Тоді було дуже «жарко» не зважаючи на сильний мороз. Після активних протистоянь з силовиками я настільки втратив сили за ніч, що зранку задрімав прямо біля бочки з вогнем.

В січні 2014 року я був у лавах Самооборони Майдану. Ми знали, що на Водохреще почнемо активні дії. Спочатку навіть мали скинути зі сцени бутафорну трійку лідерів опозиції, хоча про це мало хто знає, та наказу так і не надійшло. Розпочався штурм на Грушевського, ми роззброїли «вевешників» та здобули перші щити. Тоді почалась справжня вулична війна.

Наша 35-та сотня разом з 14-ою та 15-ою була штурмовою. На Майдані ми робили багато диверсій. Однієї ночі, коли було затишшя після Грушевського, ми підпалили техніку на перехресті із вулицею Шовковичною.

Якось наші три сотні в обхід пройшли до Кловського спуску, де в районі Бессарабки даішники не пропускали автівки із підмогою на Майдан. Нас хотіли піймати на «живця» і тоді ми кинулись на одну машину мєнтів, як з іншої за нами виїхали до п’яти бобиків «Беркута». А за поворотом на них чекало близько 150 наших бійців з коктейлями Молотова. Кадри були ще ті.

Найбільше в пам’яті закарбувався один день: тоді був і штурм «Беркута» у Рівному, і управління МВС в Луцьку, і похорон побратимів з нашої сотні. Тоді кількість різних подій на годину просто зашкалювала.

Ось так біда нас поріднила, але занадто великою була ціна нашого кохання, – Людмила Грачук

15135648_1718035815181945_1925436972_n

Людмила Грачук та Степан Стецькович – активні учасники Революції Гідності, члени 35-ої сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ»

Людмила Грачук – активістка Революції Гідності, боєць 35-ої сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ». 

«Коли чую слово «Майдан», то відразу поринаю у ті страшні події. Було багато негативу та страху в тих подіях.

Але я хочу згадати і щось те, що гріє серце. Це тепло подарувала мені кохана людина, яку я зустріла тими страшними днями. Історія наша така, що можна довго розповідати і писати книгу.

Тоді в шоковому стані ти намагаєшся опанувати себе і хоч якось допомогти. Ось я сідаю в таксі з практично незнайомим мені хлопчиною, але в разі якихось неприємностей чи перевірки міліції – ми «пара».

Їхали, щоб відшукати Василя Мойсея. Довгі години очікування лікаря, який вийде і скаже, що врятували Василька, мінімум слів, тільки надія, молитви і страх.Та це все не допомогло – Господь вирішив забрати «Крука» (Василя Мойсея – авт.)до себе.

Та втративши, я й здобула. Хлопець з яким я їхала в авто, став моїм коханим. Господь подарував мені земного ангела, який допоміг мені це все пережити, і він оберігав мене на землі.

Ось так біда нас поріднила, але занадто великою була ціна нашого кохання. Тепер ми не маємо права втратити, зганьбити чи не цінувати його».

Пам’ятаю, як заносив пораненого хлопця в Жовтневий палац, а там в кімнатах лежали мертві хлопці, – Богдан Климчук

15128652_1368448213195865_793696173_n

Учасник Революції Гідності в складі 35-ої сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ» Богдан Климчук – на фото крайній зліва

Богдан Климчук – учасник Революції Гідності в складі 35-ої сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ», активний учасник громадської організації «Самооборона Майдану – Волинь». 

Запам’яталося, як ми з вулиці Інтитутської виносимо хлопця. Пам’ятаю свист куль і, як через дорогу від тебе, одна з них влучає у беззбройного майданівця. Пам’ятаю, як заносив пораненого хлопця в Жовтневий палац, а там в кімнатах лежали мертві хлопці. Це важко.

З початку Революції лишилися спогади яскраві: прапори Євросоюзу розвішували, біля бочок грілись, пили чай. Там випадково зустрів Нігояна (Сергій Нігоян – один з перших, хто загинув на Майдані, – авт.).

Коли вдома побачив новину, що його нема, то зрозумів, що дороги назад немає. Після цього записався до Самооборони. Пам’ятаю ночі на підлозі в Профспілках, а потім в Міністерстві Агрополітики, Українському домі. Там панувала атмосфера братства, яку зрозуміє лише той, хто там був. Пам’ятаю, як виїжджали на Київ після розстрілів 18-го лютого. Пам’ятаю, як проходив через кордон «мєнтів» на вокзалі у Луцьку, очікуючи, що зараз заберуть. Пам’ятаю, як приїхав 19-го лютого зранку в Київ та тліючий Будинок Профспілок.

Пам’ятаю, як приїхали львівські хлопці, і вони були готові боротися до смерті. Я був готовий з ними померти, ніж жити з масою, яка за гречку і за майданчики продаватиме свої голоси на виборах.

Пам’ятаю ранок 20-го лютого – падаючі барикади,  і чоловік в новому костюмі і туфлях, який взяв 2 шини і побіг на Грушевського.

Пам’ятаю, як вимазався по вуха, і жінок та дівчат, які не боялися і стояли до кінця, і чоловіка, який стояв і роздавав троянди.

Пам’ятаю як з Лікарем (Олексій Кушнєр – учасник Революції Гідності, боєць 35-ої сотні Самооборони Майдану – авт.) стояли вночі на Майдані в 30-градусний мороз і охороняли тих, хто будував барикади.

Цілісний організм Майдану – це українська нація, – Майя Москвич

15128732_993724460732749_774759681_n

Майя Москвич – учасниця Революції Гідності. За перевернутий портрет екс-президента Віктора Януковича на дівчину одягли електронний браслет. Волинянка воювала добровольцем у зоні АТО в складі батальйону імені Кульчицького та батальйону «Гарпун». Нині – лейтенант поліції полку «Миротворець». 

«Хоч пройшло три роки, більшість подій я пам’ятаю так, наче це трапилось вчора.

Один з моментів тих днів, який назавжди житиме в моїй голові – це Марш мільйонів, який проходив у Києві 8 грудня. Я тоді піднялась на каркас славнозвісної ялинки, щоб краще було все видно, і побачила на Майдані океан людей! Люди були скрізь – не видно було ні кінця, ні краю. Люди рухались, люди реагували на промови зі сцени, люди гомоніли. Люди видавались єдиним живим організмом. Організмом, який має почуття, який думає і, який самоусвідомився, що він є. І цей організм – українська нація.

Мене тоді переповнило почуття незнаної раніше гордості і неймовірного натхнення. Я стільки часу про це мріяла і ось воно сталося!

Українська нація – реальна, вона нарешті прокинулась, і я бачу її на власні очі! Це було неймовірно!

Не знав я тоді, що перша куля на Майдані була для мого нового приятеля, – Андрій Ольховий

1470045_499142473534630_528460077_n

Андрій Ольховий – учасник Революції Гідності в складі 7-ої сотні Самооборони Майдану, керівник громадської організації «Автомайдан України. Луцьк».

Прокинувшись після відпочинку від нічних чергувань, тихесенько, щоб не розбудити побратимів, вибрався зі спальника. Стягнув з сушки взуванки і нап’ялив на ноги, кайфуючи від того, що вони сухенькі і теплі. Прихопивши зі столу бутерброд і стаканчик з кавою, вибрався з палатки, де базувалася 7-ма сотня Самооборони Майдану (сотня Леви, – авт.). На ходу доївши канапку, дістав цигарки та запалив. Раптом, відчув, щось мене непокоїть, озираючись на всі боки намагаюсь зрозуміти що. Зупиняюсь поглядом на бородатому хлопчині з кавказькою зовнішністю і скляними очима, який щось таки вишукує. Тихенько окликнув побратима. Прошу його поспостерігати за кавказцем,який викликав у мене підозри, а сам побіг до найближчої барикади. З барикади тягну хлопців з чергової сотні, по дорозі розповідаючи ситуацію. Хлопці значно прискорюються, та добігши до палатки і побачивши того кавказця, починають весело реготати. Вони мені розповіли, що цей хлопець – свій.

Я тоді здивувався, що у нього з очима – скляний погляд. Хлопці пояснили, що бородач третю добу уже не спить.

Так я і познайомився із Сергієм Нігояном.

Не знав я тоді, що перша куля на Майдані була вготована для мого нового приятеля Сергія. Спочивай з миром, Сергію.

Ми поцупили декілька прапорів з символікою «Партії Регіонів», після чого спалили їх на Майдані, – Дмитро Зінченко

15129868_1154054108018357_947184059_n

Дмитро Зінченко – учасник Революції Гідності в складі 35-ої сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ».

Пам’ятаю, як на Грушевського на барикадах стояв колишній зек, весь прокопчений від шин, чорний, як чорт. Він був з Кривого Рогу. Я з ним розбалакався і він сказав, що тут до останнього, що він проти «метновської» системи, що при Янику (екс-президент України Віктор Янукович – авт.) сама «жесть» почалась. Казав про багатьох зеків, які були на зонах проти Яника і їх міліціонери силою заставляли голосувати на виборах за нього.

Пам’ятаю, як їхав у Києві в автобусі на Майдан, а в автобус зайшов правоохоронець. Тоді по людях було видно, що всі його зневажають і відчувалось, що він хотів чимпошвидше вийти.

Пам’ятаю, як з «Лучником» (Богадан Бальбуза – учасник Революції Гідності в складі 35-ої сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ», наразі очолює громадську організацію «Національний Альянс», – авт.) і «Фітільом» (Віталій Самохвалов – учасник Революції Гідності, – авт.) ходили на антимайдан в Маріїнський парк. Ми були шоковані від людей, що там зібралися: алкоголіки, гопніки, вчительки та кримінальні елементи. Там багато хто вживав алкоголь, в біотуалетах – страшний безлад і бруд. Їх погано кормили: гречкою та хлібом, і вони були дуже злі.

Тоді ми поцупили у них декілька прапорів з символікою «Партії Регіонів», після чого спалили їх на Майдані.

Пам’ятаю, що дуже приємно було підійти погрітись до будь-якої бочки і завести розмову з будь-ким.

Пам’ятаю діда, який ходив з пакунком горіхів і чистив їх усім бажаючим.

Я не знаю, чи таке можливо повторити, – Олександр Гуч

15033541_604785186398665_1101043946_n

Олександ Гуч – сотенний 35-ої сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ», отримав вогнепальне поранення у ногу. Нині – голова Дернівської сільської ради, Ківерцівського району. 

Пам’ятаю, як 18-го лютого виходили з двору Профспілок і мали можливість вийти з Майдану. Але в той момент Сашко Капінос сказав: «Ми тут не для того щоб розбігатися, а заради людей» (Олександр Капінос – активіст 35-ої сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ», був поранений пострілом беркутівця в притул 18 лютого біля Будинку профспілок, помер у лікарні). Тоді ніхто не покинув територію Майдану.

Того ж ввечера Сашко і отримав смертельне поранення, внаслідок якого загинув в лікарні.

Пам’ятаю, як якогось вечора ми йшли по Майдану і побачили, що якийсь чоловік в мішки напихає сніг, але йому ніхто не допомагає. Ми підійшли до нього і запропонували допомогу. Виявилося, що це був Артем Полежака – український поет.

Пам’ятаю, як після нічної диверсійної «вилазки» у мене пропав гаманець. І тоді я навіть не міг подумати на когось із хлопців, така довіра у нас була. Згодом я знайшов його у внутрішньому кармані.

Пам’ятаю весілля на Майдані, тоді одружувався боєць на псевдо «Стрілець» з комендатури Майдану. Тоді зібралися сотенні і гарно провели час, дискутуючи про життя, дозвілля, дітей та інші цінності.

Пам’ятаю страшний ранок 20 лютого, коли нас розстріляли.

Майдан – це вулик, в якому кожна бджола знає, що їй робити. Це суцільний механізм. Я не знаю, чи таке можливо повторити».

Текст: Ольга Валянік

1 коментар

Залишити відповідь