«Ми хочемо, щоб нас нарешті почули», – голова луцької спілки атошників

Попри фактично три роки війни на Сході України, за час якої пройшли службу та повернулися у рідні міста десятки тисяч людей, і досі бійцям не вдається без проблем отримати передбачені державою пільги. Хоч, здається, механізм отримання земельних ділянок чи пільг у рамках місцевих програм підтримки мав би бути відпрацьований досконало, на практиці це далеко не так.

У цьому питанні Луцьк не став винятком – тут, вже на новому «фронті», воякам доводиться виборювати їм належне. Про найактуальніші проблеми та бюрократичні «промахи» –  у розмові з головою Луцької міської організації Спілки воїнів АТО Волині Олегом Кобилинським.

-У Луцьку зареєстровано понад 10 спілок атошників, та недавно ви очолили ще одну, нову спілку. Яка мета її створення?

-У Луцьку дійсно багато спілок, та такої, яка б займалася конкретно проблемами місцевих атошників, немає. Адже у місті зареєстровані, скажімо, Луцька районна спілка, які дійсно активно працює з жителями району; Спілка воїнів АТО Волині займається проблемами області, Центр допомоги учасникам АТО теж розповсюджує діяльність на область тощо. Ми ж зосереджуємо роботу саме на лучанах. Спілка є відокремленим підрозділом Спілки Воїнів АТО Волині.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ ПРО ІНШІ ОБ’ЄДНАННЯ АТОШНИКІВ НА ВОЛИНІ

Необхідність виникнення Спілки для лучан була, адже у нас немає програми реабілітації демобілізованих. Є бійці, які, скажімо, хворіють і не отримують ліків та не знають, куди звернутися. У міськраді кажуть, що це державна програма і питання міста не стосується. Я вважаю, що місто має лобіювати такі питання та при необхідності нагадувати державі. Організація створена з метою, аби нас нарешті почули і почали допомагати нам.

-З чого ви розпочали свою діяльність?

-Після звернення волонтерів Інни Голдованської та Неоніли Головатської ми вирішили провести збори представників спілок та волонтерів, аби поспілкуватися щодо співпраці. Отож, я написав оголошення у Facebook про зустріч голів волонтерських організацій. Тоді зібралося 20 представників різних організацій. Ми розуміємо, що бюджет міста небезмежний. Просто ми хочемо, щоб програми, які передбачені, діяли.

Є питання, які не потребують виділення коштів. Нам потрібна тільки підтримка влади. На жаль, поки ми дійсно не розпочали «смикати» владу, підтримки не було. Зараз ми готові співпрацювати і з депутатами, і з мером. Те, що ми його критикуємо – це добре, тоді він нас починає чути і переходить до діалогу. Міська влада приділяє нам мало уваги, і ми хочемо, щоб вони нарешті «прокинулися».

-Як ви загалом оцінюєте співпрацю із представниками місцевого самоврядування?

-Зараз набагато краще. Нарешті ми почули ім’я відповідальної особи – це заступник міського голови Сергій Григоренко. Під час оперативної наради він сказав, що йдуть наклепи, ніби міська влада приділяє недостатньо уваги реабілітації бійців, а цифри, озвучені нами на зустрічі, взяті «зі стелі». Я з ним спілкувався і пояснював, що цифри ми брали із доповіді директора департаменту соціальної політики Тетяни Книш. Там кількість тих, хто цьогоріч пройшов санаторно-курортне лікування – 16, психологічну реабілітацію – 11 демобілізованих. Це із з 896 осіб. За такі цифри має бути соромно.

Коли кажуть, що у нас із початку 2015-го року пройшло обстеження 200 чоловік, ми запитуємо – що з рештою? Я впевнений, що це обстеження пройшли представники 4-ої та 5-ої хвилі мобілізації. 1, 2 3-тю хвилю повністю проігнорували, а це хлопці, які побували у найгарячіших точках і їм це обстеження потрібне найбільше. Коли ми зустрічалися на Сході, я казав їм – хлопці, от ми повернемося до Луцька, нас зустрінуть, зігріють і усе буде добре. А у результаті маємо, що нас повністю ігнорують.

-Вчора у вас була зустріч із Григоренком стосовно програми підтримки демобілізованих бійців. Чи з’явилися якісь напрацювання?

-Ми говорили про можливість включення демобілізованих до комплексної програми, яку можна переробити. Справа у тому, що до кінця жовтня мають демобілізуватися останні 100 лучан, тому ми матимемо приблизно 1000 демобілізованих. Не варто забувати й контрактників, бо тут у них сім’ї. Тому я вважаю, що доцільніше розширити існуючу програму.

ЧИТАТИ ПРО БОЙОВИЙ ШЛЯХ ОЛЕГА КОБИЛИНСЬКОГО

Окрім того, ми обговорювали можливість сімейної реабілітації. Обіцянок знову багато, але нам не потрібна красива, а дієва програма. Ось, скажімо, у чинній передбачені кошти на створення інформаційного довідника. Ідея правильна і корисна, бо таким чином вдалося б ефективно інформувати бійців, що вони мають робити, можна було б розробити карту. Проте й досі це не втілено у життя.

Також ми запропонували крило поліклініки №1, передбачене для реабілітації чорнобильців (яке практично не діє), зробити базою медичного центру для атошників. Тут би мали працювати сімейні лікарі, які б обслуговували учасників АТО та дружин і дітей. Там вони зможуть отримати первинну допомогу та направлення до інших лікарів. У нас є ідея організовувати щорічні медогляди для учасників АТО, і цей центр зміг би допомогти.

-Міський бюджет зможе підтримати таку ініціативу фінансово?

-Міська влада підтримала ідею та додатково запропонувала нам психологічну реабілітацію сімей. У бюджеті планують закласти кошти на оздоровлення ста сімей протягом 10-ти днів у волинських санаторіях. Ще обговорюємо питання щодо індивідуальної реабілітації атошників, адже у декого є проблеми із алкоголем – їх мають реабілітувати спеціалісти.

-Раніше ви були зосередженим на «обласних» проблемах, тепер же перемкнулися на місто. Чи відрізняється специфіка?

Проблеми однакові у всіх. Хлопці хочуть, щоб їм допомагали, але не хочуть відстоювати свою думку. Вони вміють організовуватися в зоні АТО, а тут не хочуть відстоювати свої права. Це прикро.

Ми хочемо напрацювати вирішення проблеми у Луцьку і якщо це вдасться, то ми поширимо діяльність на область. Було б добре, аби при кожному районному департаменті соцполітики створили посаду спеціаліста, який би займався виключно консультаціями учасників АТО. Але це лише у майбутньому. Проблем багато і поки йде війна, їх кількість лише збільшується.

Недавно у міській раді анонсували можливості придбання житла у рамках програми 50/50, за умовами якої половину вартості квартири має профінансувати родина бійця. Ви розповідали, що маєте зауваження. Які саме?

-У нас є багато зауважень, ми виставили програму на загальний огляд. Вона розрахована лише на мобілізованих бійців, тобто не включає контрактників, добровольців. Зате вона включає інвалідів та сім’ї загиблих, які і так мають отримати житло безкоштовно.

Є там і пункт, що учасник, який хоче взяти участь у програмі, має відмовитися від черги на квартиру та права на земельну ділянку. Але у законодавстві вказано, що не може одну пільгу замінювати інша. Для квартир теж є обмеження – місто платить половину за умови, що квартира площею менше 50 метрів квадратних. Але є родини які мають 2-4 дітей, їм потрібне більше житло. Чому програма не передбачає цих випадків?

-У Луцьку нестача земельних ділянок і досі залишається одним із найгостріших питань?

-Воно дійсно є найгострішим тому, що міська рада «грає» на ньому. Можу пояснити на власному прикладі. Я хочу збудувати дитячий майданчик на вулиці Дубнівській. Мені розповіли, що вільна там ділянка передбачена для учасників АТО, тому я спеціально написав заяву. Тоді мені прийшла відповідь, що згідно Генплану там мають звести три п’ятиповерхівки. Якщо є земля на житлову забудову, то чому немає землі для учасників АТО?

Ми зараз ініціюємо питання, щоб під час проведення конкурсу на будівництво обов’язково включали до умов відсоток житлової площі, яку отримають учасники АТО.

-У міській раді не раз наголошували, що ведуть переговори щодо земельних ділянок із сусідніми селами. Ви спілкувалися із представниками сільрад?

-Звичайно. Скажімо, із Баївською сільрадою переговори ведуть вже 3 роки. У них дійсно є земля, 250 ділянок. Та питання у тому, що сільський голова виділить землі для учасників АТО за умови фінансування інфраструктури – будівництва дороги, підведення мереж тощо. Але поки коштів на це не передбачено. Тож ціна питання отримання ділянок – 8 мільйонів гривень.

-Більшість проблем, про які ви розповідаєте, не змінюються ось уже кілька років. Чого не вистачає, аби їх ефективно вирішувати?

-Нам не вистачає важелів впливу. Львіврада проголосувала за виділення коштів після декількох зустрічей з атошниками. На останній з них бійці пообіцяли у разі бездіяльності депутатів «винести» їх та люструвати.

Ми не хочемо збирати атошників на сесію, бо це дійсно буде бунт. Вони зараз трохи збуджені і не хочуть говорити, а ми ще готові до діалогу. Навіть на зборах громадських організацій ми кажемо, що хочемо співпраці. Пригадую, що коли я приходив і хотів виступити на сесії, мені казали – вибачте, стосовно вас немає жодних питань. Обговорюється лише допомога щодо конкретних випадків, немає комплексного підходу. Нам не важлива партія, мер, чи заступник – ми хочемо дієвої програми, яка була б написана для усіх учасників АТО.

-Маєте на увазі, частково виною є пасивна позиція самих атошників?

-Активності ми не побачимо. Про перші хвилі забули, вони лише зараз активізувалися, коли їх знову почали смикати на збори. Реально ж у них ніхто не провів медичного огляду ні до, ні після війни, не було реабілітації. Вони тільки почали забувати, а їх знову кудись везуть, хай навіть на навчання.

Не все залежить від позиції атошників. От маємо нонсенс: цьогоріч в санаторії «Лісова пісня» проходили психологічну реабілітацію київські та чернігівські бійці. У цих містах санаторій виграв тендер на психологічну реабілітацію, а у нас, у Луцьку, його взагалі не проводили.

Зрозумійте, ми не хочемо піарити чи піаритись. Ми просто хочемо отримати дієву програму реабілітації демобілізованих бійців. У бійців є проблеми у родинах, хтось продовжує контракт, аби не сидіти вдома. Нам треба їх підтримувати. Я за те, щоб у час відпусток контрактники їздили у санаторії і відпочивали, а не дивилися на феєрверки та концерти. Нам треба зрозуміти, що ми тут маємо нормально зустрічати хлопців, аби вони швидко і безболісно адаптувалися до мирного життя і відчували, що їх підтримують.

Василина БОРУЦЬКА

1 коментар

  1. Орест сказав:

    Мали б совість. Половина аватари, половина в полоні сиділа, війну не виграли і всі їм щось винні.

Залишити відповідь