«Ми самі ставимо бар’єри», – лучанин, який пробіг за добу 156 км

Лучанин Андрій Пилипюк під час київського ультрамарафону «Самоперевершення» пробіг 156 кілометрів усього за одну добу. Дистанція дорівнювала відстані від Луцька до Львова, а ще нещодавно лучан дивував перший біговий «Лучеськ півмарафон». «Як? Бігти 21 км? Ще й із власної волі? Ще й внесок сплачувати?» – дивувалися перехожі.

А чого це вартувало бігуну – дізнавалися із перших вуст журналісти газети Волинські Новини №36 від 6 жовтня 2016 року, – пише Інформаційне агентство Волинські Новини.

 

– Андрію, як ти наважився на таке випробування?

– Мені завжди було цікаво, де закінчуються межі природних людських можливостей. І з кожним черговим досягненням переконуюся, що можливості людини – безмежні. Ми самі ставимо бар’єри. Варто звільнитися від сумнівів і сказати: «Я це можу!». Це спосіб самоствердитися, показати, що ти – повноцінний здоровий чоловік, а не ганчірка. Свій перший ультрамарафон у сотню кілометрів я пробіг минулого року у Вишгороді. А за умовами добового бігу «Самоперевершення» спортсмени мали подолати максимальну дистанцію протягом доби. Мали право зупинятися, йти, відпочивати. Утім це впливало на кінцевий результат. Наприклад, цьогорічний переможець дистанції не відпочивав узагалі й зумів пробігти 201 кілометр, я ж відвів 20 хвилин бігового часу на сон. Зрештою, у своїй віковій групі став п’ятим, що є досить хорошим результатом.

– Пересічній людині важко уявити, що означає пробігти такі дистанції. Звідки ці навички?

– Спортом я почав займатися ще зі школи, захопився спортивним орієнтуванням, де досяг рівня кандидата в майстри спорту. А вже на перших курсах університету пробіг перший напівмарафон, потім почав захоплюватися повноцінними марафонськими дистанціями. Скільки зараз на рахунку забігів, навіть не пригадаю – потрібно рахувати медалі.

– Що мотивує тебе долати марафони?

– Найкраща мотивація – бачити поряд літніх людей, яким далеко за 60 років і вони біжать не гірше за тебе. Що ж, можуть вони – отже, зможу і я. Бігаю переважно для себе, на любительському рівні. Хочу показати іншим, що таке здоровий спосіб життя, мотивувати сучасну молодь і довести, що можливо бігати на такі відстані, це вибір європейського стилю життя. Бо у Європі побачити бігуна на вулиці – звичне явище, а в Україні ця культура дуже низька. Неймовірно радий, що в Луцька починає з’являтися свій спортивний біговий бренд «Лучеськ півмарафон». Сподіваюся, що за кілька років цей захід збиратиме сотні бігунів з усієї України.

Луцький півмарафон відбувся 11 вересня, а вже 17-го ти біг 156 кілометрів. Чи встигаєш відновитися?

– «Самоперевершення» – це був мій голов­ний забіг цього року. І я зараз у гарній формі, тому й вирішив зробити кілька тренувальних забігів поспіль на офіційних стартах. Якщо все буде гаразд, то пробіжу ще кілька дистанцій у 2016-му. А взимку відновлюватимусь і складатиму плани на наступний рік. Звичайно, є мрія найближчим часом подолати дистанцію Ironman, яка включає плавання (3,86 км), гонку на велосипеді (180,25 км) та біг (42,195 км), проте до цього знову ж таки потрібно ретельно готуватися. Наразі в пріоритеті – через рік покращити результат добового забігу.

– Як ти готувався до ультрамарафону?

– Багато бігав. Щодня я мав по два тренування: вранці долав по 25-30 кілометрів, а ввечері по дві години стрибав на скакалці.

– Зачекай, дві години стрибав?! Невже тобі не набридало?

– Стрибав я по 10 хвилин із перервою на одну хвилину і так продовжував знову. Щодо розваг, то тренування і є моєю розвагою, я отримую задоволення, коли треную своє тіло. Колись, аби не нудьгувати, брав на пробіжки плеєр і слухав музику. Але у положенні великих офіційних забігів чітко вказано, що використовувати навушники заборонено з міркувань безпеки, тож свідомо відучував себе від цієї звички.

– До слова, чимало бігунів використовують різні додатки для телефонів, аби знати свій темп, дистанцію. Ти прихильник гаджетів?

– Ні, я не прихильник сучасних технологій, вони лише відволікають і порушують гармонію бігу. Кожна людина має дотримуватися психологічної гігієни, побути наодинці зі своїми думками. Усе, що мені потрібно для пробіжки, – годинник на руці та гарний настрій.

– Як тоді вдається розрахувати темп і дистанцію?

– А це вже навички спортивного орієнтування: я запам’ятовую місця, які пробігаю, тож після пробіжки відкриваю мапу і рахую кілометраж. Темп також із досвідом починаєш відчувати. Головне, аби серцебиття було спокійне. Коли я вперше біг сто кілометрів, узяв зависокий темп. Тож на 75-му кілометрі сильно виснажився. Цього ж року мої волонтери постійно контролювали швидкість бігу й гальмували, коли я перевищував її й відхилявся від графіка. Тож фінішував я на своїх ногах, досить бадьорим.

– Чим підживлювався під час дистанції?

– Доступні були енергетичні гелі, але також їв горіхи, курагу, шоколад, банани, суп, під ранок на диво добровільно з’їв одразу п’ять котлет. Найважче з їжею було приблизно на 65-му кілометрі, коли в мене у прямому сенсі силоміць запхнули два шматки сирної запіканки. Організм їх не хотів, утім поповнювати вуглеводи на той час було вкрай потрібно.

– Ви бігли колами, що важко психологічно. Про що думав під час забігу?

– Перших 50 кілометрів я взагалі не відчув, вони завершилися дуже швидко. Потім рахував дерева вздовж алеї, зрештою вдивлявся в перехожих, які часто питали, скільки біжимо, й вітали учасників пробігу. Одначе намагався в основному концентруватися на часі, бо через кожні 20 км за графіком мій темп мав бути іншим. Думок про те, що цей старт був помилкою, не виникало. Уночі лише хотілося тепла, світанку, сонця. Втім нічна траса освітлювалася свічками й факелами, тому видовище було фантастичне й навіть романтичне. А коли добігав останній кілометр, то якось стало прикро, що це все завершується.

– Порада від тебе: що потрібно для того, аби почати бігати?

– Беріть кросівки, зашнуровуйте, не чекайте особливого моменту, а просто почніть бігти. Коли маленька дитина вчиться ходити і падає по 50 разів, у неї не виникає думок на кшталт: «А може, це не моє?». Маю надію, що культура бігунів найближчим часом буде рости, а кожне місто зможе похвалитися власним гарним спортивним святом.

***

А доки ми готували матеріал до друку, Андрій встиг пробігти у Білій Церкві 21,097 км за 01:24:23, що стало особистим рекордом, та повну марафонську дистанцію в Дніпрі.

– Вихід на лінію старту в марафонських дистанціях завжди особливий, неабияк інтригує. Перед очима за лічені секунди пробігає стрічка всіх попередніх тренувань. У голові виникає безліч мотиваційних думок і одне запитання: «Що зможемо показати сьогодні?» – описував власні враження після дистанції бігун. І показав він того дня чудовий результат, адже подолав чергові 42 кілометри з особистим рекордом – 3 години 6 хвилин 30 секунд.

Спілкувалася Тетяна ГРІШИНА, Луцьк-Київ

Фото: races.org.ua

1 коментар

  1. антибігун сказав:

    Заєць бігає швидше, риба плаває швидше, кінь піднімає важчу вагу і т.д. Що приніс цей бігун суспільству? Цінний винахід, покращення економіки, захистив Батьківщину? Тепер нехай біжить до Києва. За дві доби.

Залишити відповідь