Луцьке депо: хто й для чого організовує страйк

лпе

На Луцькому підприємстві електротранспорту – знову непроста ситуація. Суха констатація фактів виглядає так: є тримісячна заборгованість із заробітної плати (через невиконання державою своїх зобов’язань з компенсаційних виплат) та (чого гріха таїти) інші давні фінансові проблеми.

І от зовсім нещодавно – на початку грудня – перед міськрадою відбувся пікет працівників тролейбусного підприємства, – пише на сторінках Волинського інформаційного порталу Ольга Булковська.

А кілька працівників ЛПЕ, назвавши себе страйкомом, погрожують адміністрації піднімати людей на хвилі протесту. Чи є підводні течії у цьому процесі, стверджувати однозначно, через відсутність доказів, я не буду. А от хоча би спробувати розібратися з ситуацією «на хлопський розум» просто необхідно. І тоді хай кожен зробить власні висновки.

 

«Мані, мані, мані»

Головний бухгалтер КП «Луцьке підприємство електротранспорту» Лариса Каткова розповідає, що заборгованість на підприємстві – хронічна (тобто переходить із місяця в місяць), зазвичай вона – тримісячна. Станом на 1 грудня ЛПЕ боргує своїм працівникам зарплати за вересень–листопад, що в сумі, з усіма обов’язковими податками, становить понад п’ять мільйонів гривень. А от держава, теж станом на 1 грудня, не відшкодувала транспортникам понад десять мільйонів гривень за перевезення пільгових категорій громадян.

Щоправда, різницю за перевезення учнів і студентів місто компенсує вчасно, тут проблем немає. А відшкодування витрат із перевезення інших пільговиків здійснюється з державного бюджету. От якраз із цим є негаразди, причому подвійні. По-перше, вчасно не надходить компенсація, а по-друге, в бюджеті цих відшкодувань ще й закладено вдвічі менше від суми, на яку насправді надається послуг.

Якщо мовою цифр, то, за словами головного бухгалтера, у держбюджеті для ЛПЕ закладено компенсації на суму 15,945 мільйона на 2015-й, а станом на 1 грудня підприємство вже надало послуг і нарахувало компенсаційних виплат у розмірі 26,965 мільйона.

«Різниця – тобто недофінансування – шалена. І навіть, якщо взяти ті зарплатні борги, які ми маємо, разом із податками, то погашення боргів із компенсації вже б дало нам ще п’ять мільйонів у «плюс», – ділиться наболілим Лариса Каткова. І виходить такий парадокс: ЛПЕ – прибуткове підприємство, але є заручником ситуації.

«Попри все, ми послуги з перевезення пасажирів надаємо, але за виконану роботу гроші отримуємо невчасно і не у повному обсязі», – описує співрозмовниця поточну ситуацію.

Вирішення цих питань нібито має віддаватися на місця. Отож, саме обранці громади Луцька будуть голосувати, возитиме ЛПЕ пасажирів, які не платять (а в міському бюджеті на це закладуть компенсаційні кошти), чи в місті відміняють пільговий проїзд і таких видатків не передбачатимуть.

Щодо фінансування на 2016-й, то компенсація за перевезення лучан-пільговиків має становити не менше сорока мільйонів гривень. Тим паче, що однозначно буде підвищення вартості електроенергії, що теж вплине на ціну квитка. Плюс до цього – зростуть видатки на ремонт машин, бо тролейбусний парк вже збільшився і налічує 65 транспортних засобів, а їх ще планують закупити – для вдосконалення пасажиропотоку та оптимізації маршрутів.

Говорячи про фінансовий стан ЛПЕ, окремим абзацом варто згадати й про те, що у 2011-му році керівництво підприємства, даючи зарплату працівникам, свідомо не платило податків та внесків до бюджету. Несплат накопичилося в межах трьох мільйонів, на борги були нараховані штрафні санкції та пеня, за якими підприємство досі мусить виплачувати реструктуризований борг.

Добряче «підпсував» і без того складну ситуацію на ЛПЕ підписаний договір фінансового лізингу. Як зазначає юрисконсульт підприємства Микола Івчик, тоді ніхто нічого не прораховував. Загалом взяли 46 автобусів на Луцькому автозаводі. Але, зі всіх коштів, які потрібно було заплатити по лізингу, з бюджету міста виділили лише 3,2 мільйона. А всі інші гроші – в рази більші – заплатило підприємство. Плюс додаткові витрати ЛПЕ отримало через невчасну сплату платежів. Загалом це може бути темою окремого матеріалу. Нам же залишається констатувати факт – лізинг вніс свою значну «лепту» у нинішню ситуацію.

Закон чи дишло?

Юрисконсульт підприємства Микола Івчик, аналізуючи документи, які приходять від самопроголошеного страйкому, найперше наголошує: є закон про вирішення колективних трудових спорів, конфліктів. У ньому чітко розписаний порядок – від А до Я – як все має відбуватися, хто є сторонами, які мають бути подані документи стороною, хто є ініціатором спору.

Натомість «страйкарі» роблять все за власним алгоритмом. Вони звернулися до адміністрації підприємства, що буцімто зібрали підписи працівників і тому вимагають, щоб керівництво виконало їхні певні умови, зокрема, погасило заборгованості, встановило посадові оклади відповідно до галузевої угоди і провело роботи щодо підвищення класності водіїв. У відповідь – роз’яснення, що і як треба робити, аби це відповідало нормі закону. «Страйком» звернувся у Національну службу посередництва і примирення, але вона в реєстрації трудового спору відмовила – не було дотримано вимог законодавства.

Повторно ці ж працівники звернулися до адміністрації за кілька днів – подали протокол, що у підтримку своїх вимог зібрали 75 підписів. Однак сам підписний лист керівництву не пред’явили. Тож адміністрація вже на це відповіла, що відсутні документи, які підтверджують повноваження цього «страйкому» (такий орган може тільки після реєстрації страйку формуватися на зборах страйкарів).

Юрисконсульт підприємства Микола Івчик каже, що, власне, цю норму служба посередництва і примирення потрактувала по-своєму. Мовляв, шляхом збору підписів у підписному листі це теж можна зробити – визначити орган, який буде представляти страйкарів. І дає свої рекомендації, посилаючись на наказ, де сформульований порядок реєстрації трудових спорів. «Я з цим не згідний у тій частині, що наказ служби посередництва і примирення (згідно з постановою Кабміну) має бути зареєстрований у Мін’юсті, тоді він обов’язковий до виконання всіма суб’єктами на території України. А так – це просто відомчий наказ», – аргументує свою позицію співрозмовник.

Отож, в адміністрації ЛПЕ засумнівалися у правочинності цих представників і попросили перевірили повноваження цього «страйкому» в служби посередництва і примирення. І хоча після цієї інспекції стало відомо, що з тих 75-ми працівників вісім своїх «автографів» у підписному листі не ставили, дехто відмовився від підписів, а також у висновках не вказали тих, хто точно на цей час перебував у відпустці чи на лікарняному, «страйком» легітимізували.

«Тобто, як на мене, фактаж опустили. І тут на кулаках стосунків не з’ясуєш. Тож, якщо адміністрація підприємства вважає, що це рішення має негативний вплив на роботу ЛПЕ, ми будемо його оскаржувати у суді. Реєстрації трудового спору ми не боїмося. Але свого треба досягати законним шляхом, а не завдяки різним «штучкам». Ми не маємо підтвердження того, що Черчик, Владичко і «страйком» дійсно наділені повноваженнями представляти інтереси служби перевезень», – наголошує Микола Івчик.

Ще один аспект цього протесту – вимога, щоб тільки водіям тролейбусів оплачували роботу відповідно до галузевої угоди. Керівництво ЛПЕ каже: якщо й переходити на оплату праці відповідно до галузевої угоди, то не окремим категоріям працівників, а цілому підприємству. «При цьому в розмовах із рядовими працівниками інших підрозділів з’ясувалося, що люди навіть не знають, які вимоги члени «страйкому» ставлять під себе», – уточнює юрисконсульт.

Остаточного рішення станом на п’ятницю, 18 грудня, служба не прийняла. Тож наразі постанови про відмову в реєстрації чи про реєстрацію трудового спору немає.

Щодо звинувачень у тому, чи працює адміністрація підприємства, то тут розповідають: навіть із 1,5 мільйона виділених додатково області, завдяки спільним діям керівництва ЛПЕ та влади міста і розуміння проблеми в ОДА 990 тисяч піде підприємству електротранспорту.

Щодо всіх вимог «страйкому», то виконати їх нині неможливо. По-перше, як вже говорили, затримка із зарплатами – у межах трьох місяців. Зароблене виплачують по кілька разів на місяць, видати все вже – просто нереально.

Також зараз вирішують питання про отримання субвенції, і вона обов’язково буде. «Але тут теж зазвичай ЗМІ пишуть, що ЛПЕ, образно кажучи, отримало два мільйони гривень, однак заборгованість із зарплати залишилася. Чому? Та тому, що не всі гроші ідуть на виплату зарплати працівникам. Наприклад, якщо з такої суми, то одразу до півмільйона треба заплатити податків.

«Також із субвенцій здійснюється взаємозалік в оплату за електроенергію», – пояснює схему руху коштів Микола Івчик і додає: а більше жодної копійки з субвенцій на інші потреби, окрім зарплатних, не йде.

Разом із тим, він констатує такий факт, що жодне підприємство електротранспорту в Україні вижити за свої прибутки не може, бо до 80 % їхніх пасажирів – пільговики.

Ще одне додаткове навантаження на підприємство, про яке організатори протестів воліють мовчати, – пільгові пенсії для водіїв тролейбусів у віці 55 років. Законом це передбачено. Держава забезпечила право на достроковий вихід на пенсію, але не підкріпила його фінансово. Тож до досягненням водіями, які пішли на заслужений відпочинок, 60-ти років, пенсію їм платить підприємство (тобто, якщо точніше, компенсовує кошти Пенсійному фондові). Через неспроможність підприємства фінансувати такі виплати за кілька років накопичилося заборгованості на 3,8 мільйона гривень.

Отож, як наголошують в адміністрації, йти на контакт із так званим «страйкомом» адміністрація не проти, бо розуміє – проблеми на підприємстві є. «Але у тих людей – зовсім інші завдання», – впевнений Микола Івчик і натякає на «підтримку» цих протестів деякими депутатами Луцькради. «Це ми вже проходили з обранцями громади Луцька минулої каденції. Так тоді дружно взялися за наш лізинг, але, крім піару для себе і писанини про їхні потуги, жодної дієвої допомоги ЛПЕ вони не дали», – пригадує він.

Окремо юрисконсульт наголошує на тому, що є закон про транспорт. Він забороняє страйкувати працівникам транспортних підприємств, які займаються перевезенням пасажирів. Щодо права на протести в Конституції, то стаття 44 звучить так:

«Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Отож, керівництво ЛПЕ наголошує, що, коли страйк незаконний, то адміністрація має право застосовувати до працівників, які приймали участь у цьому, дисциплінарні, адміністративні і навіть кримінальні санкції. І отак просто вийти працівникам підприємства електротранспорту і зупинити транспорт – то пряме порушення закону.

Насправді на ЛПЕ така ситуація, з якої ні на рівні області, ні на рівні міста, ні, тим паче, на рівні адміністрації підприємства вийти не можна.

Про директора Пуца замовте слово

Однією з вимог «страйкому», озвучених на загал через ЗМІ, є вимога повернути на посаду Володимира Пуца, який очолював ЛПЕ з червня 2010-го по жовтень 2011-го. Але, як іронізує Микола Івчик, тут, разом зі збором підписів за його призначення, найперше «треба написати хоча б на кілька листків, що ж він такого доброго зробив для ЛПЕ».

Наприклад, нинішні посадові оклади на ЛПЕ нараховуються відповідно до умов колективного договору. А підпис під одним із пунктів цього документа, де, зокрема, і значиться «відступити від умов галузевої угоди», – власне тодішнього керівника Пуца.

По-друге, однією з вимог так званого страйкому є провести навчання водіїв, щоб надати їм класності. А під час діяльності Володимира Пуца ЛПЕ втратило базу для підготовки і перепідготовки водіїв тролейбусів. Це тоді робив місцевий учбовий комбінат, який мав ліцензії і на підготовку, і на перепідготовку. І звернувся директор комбінату до директора підприємства електротранспорту з проханням виділити двадцять тисяч на продовження ліцензій. Той відмовив. Так виникла нинішня проблема, бо ЛПЕ не має де готувати кадри.

За словами Івчика, частково її вирішив автозавод – там готують водіїв. А от майданчика для перепідготовки в Луцьку немає. Нині це можна зробити в Рівному, але працівникові і навчання треба оплатити (бо ж ми для них – «чужі»), і добові та кошти на проїзд видати. «А де взяти?» – співрозмовник залишає запитання без відповіді. Він стверджує: проблему пробують вирішити, для цього ведуть перемовини з автозаводом. «Але це – час. І нічого не вдієш, бо порядок присвоєння класності водієві тролейбуса має свої вимоги. Їх не обійдеш», – констатує юрисконсульт.

Щодо Володимира Пуца, то це – тільки два приклади його «якісної» роботи. Бо є і значно цікавіші факти, про які – окремо…

«Я вам пишу…»

Голова профспілкової організації Віталій Герасим’юк теж пригадує: спроби страйкувати на підприємстві були. До цього страйк на ЛПЕ був у 2013 році. І його навіть офіційно зареєструвала служба посередництва й примирення. Але, коли справа дійшла до Києва, їм вказали на документ, що з 1997-го року страйкувати транспортникам заборонено. Тож усе так і «заглохло».

«А зараз до мене прийшов так званий «страйковий комітет». Звідки він взявся, якщо не зареєстрований власне страйк? Мають зібратися всі представники підприємства, оголосити страйк і тоді обирається страйком, який вже несе відповідальність за увесь процес», – пояснює алгоритм дій лідер профспілки.

Навіть із підписами той страйком, за словами Герасим’юка, не організував усе так, як вимагає закон. Бо на ЛПЕ є 450 працівників, тож має бути не менш ніж 220–230 підписів, а не 75 – і то: невідь-як зібраних.

Власне профспілка, як запевняє співрозмовник, діє, але – в межах законодавства і без непотрібного піару. Наприклад, нещодавно Віталій Герасим’юк був у голови ОДА Володимира Гунчика і міського голови Миколи Романюка.

«Так, занесли звернення. Але є розуміння того, що вони проблеми самотужки вирішити не можуть. Лише на Київ треба впливати. Що профспілка теж робить», – наголошує працівник підприємства. Наприклад, «листи щастя» від колективу надсилали і Прем’єру Арсенію Яценюку – мовляв, просимо вирішити проблему відшкодування пільгового перевезення за наявності коштів. Однак борги держави як були, так і є.

Той керівник профспілки вважає, що вийти кулаками махати і кричати – то не діло. Є розуміння складнощів, але страйк їх не вирішить. «А якщо бути геть чесним, то ще з 1990 року ніколи не було вчасно зарплати. І проблема це всеукраїнська і не в повноваженнях керівництва ЛПЕ її позбутися. Так само, як і викричати її вирішення нереально», – констатує Віталій Герасим’юк.

П.С.: Виплатити працівникам ЛПЕ заборговане – то найперше державі бути чесною зі своїми громадянами, виконавши взяті на себе зобов’язання. Однак не відкрию нікому великого секрету, якщо скажу, що водії і кондуктори мають у день кілька десятків гривень «лівого» заробітку. Його вони виправдовують тим, що держава їм невчасно платить зароблене. І виходить таке собі замкнуте коло: оголошуються законні вимоги і чиняться незаконні дії.

П.П.С.: Сказати однозначно, що керує діями членів цього «страйкому», не можна. Про те, що організатори «бунту» ситуацією не володіють повністю, свідчить навіть те, кого вони пропонують на керівника ЛПЕ. Щодо того, що за нитки смикають представники певних політичних сил, документального підтвердження немає. Щоправда, одного з головних протестувальників – Оксану Владичко – в боротьбі проти конкурента напередодні місцевих виборів вже використовували (хоча могли, якщо справді перейнялися проблемою родини, ті ж таки люди її не виносити на загал, а вирішити).

А інший активний мітингар має у своєму активі судимість – за статтею 191, частиною 3. Він навіть свого часу переховувався від Феміди. Влітку 2015-го термін дії покарання з забороною на три роки займати певні посади закінчився…

Тож що це більше – спроба відстояти свої права чи допомогти «третій стороні» вирішити певні завдання – хай кожен робить власні висновки.

Ситуацію вивчала Ольга Булковська