Люблю наші ями на дорогах і ці рагульсько утеплені балкони, – лучанка

12187925_10207336652110350_8116153367974272307_n

Сьогодні – Міжнародний день мігранта. Журналісти поспілкувалися із лучанкою Оксаною Цимбалюк, яка вже 2,5 роки живе у Польщі.

Про це пише Таблоїд Волині.

Українська еміграція має багатолітню історію. Можливо, це нав’язана думка, або ж стереотипне уявлення, але слово «еміграція» в нашій країні має не дуже позитивний відтінок. Так чи інакше, але люди, які виїжджають жити за кордон – були, є і будуть. Хтось їде заробити гроші, хтось прагне змінити декорації навколо себе, а хтось просто втікає у пошуках ліпшого життя.

«У Любліні я живу, аж не віриться, 2,5 роки. Приїхала на EVS-волонтерство в червні 2013 року. Рік була волонтером та реалізовувала фотопроект «Twarze Lublina». Потому отримала декілька пропозицій участі в інших проектах… і завертілось-закрутилось, що аж донині я там», – пригадує Оксана.

На питання про те, чим вона займається у Польщі, лучанка відповідає: «Розвиваюсь, фотографую, перекладаю, навчаюсь. Роблю те, що люблю».

Оксані Цимбалюк запропонували те, про що вона давно мріяла – пожити в іншій країні. А мрії, на її думку, повинні здійснюватися: «Тому я поїхала вчитися того, що в Луцьку б не отримала. Тобто, насамперед, досвід та трішки інший рівень життя та культури (мистецтва), розуміння та доступу до неї».

 Оксана з дитинства знала, що не завжди житиме в Луцьку. Але, каже, сумує за містом. Бо ж як не сумувати за домівкою.

«Місто творять люди. Сумую за своїми людьми, а потім вже за пов’язаними із ними місцями. Але я люблю всі наші ями на дорогах, нерівності, і навіть ці рагульсько утеплені балкони, бо воно говорить мені про те, що я вдома. Приїжджаю по-різному, буває раз на місяць, а буває і раз на три. Додому я хочу завжди і, коли є вільний час, то охоче його використовую на Луцьк, своїх батьків, пса і друзів», – каже дівчина.

На думку Оксани Цимбалюк, люди емігрують у пошуках ліпшого матеріального життя, хочуть жити комфортніше, мати можливість дозволити собі більше, жити без кордонів (має на увазі Європу), заробляти у валюті та могти купити собі те, про що давно мріяли.

Оксана каже, що вона – не емігрант. «Я – вільна людина. І в мене є велика цінність – моє життя, яке я намагаюся проживати яскраво, з пригодами та без примусу. Всі життєві рішення я приймаю добровільно, позитивно і усвідомлено. Дай Бог, аби був мир, і кожен охочий міг робити так само», – вважає дівчина.

А слово «емігрант» лучанка не любить ще зі школи. «Українська історія трактує емігрантів як жертв, які були змушені покинути свою країну. Тому мені завжди їх було шкода. Сучасні емігранти – це ті, хто примусово (фінансова або життєва ситуація) поїхали та залишилися закордоном, а зараз приїжджають в Україну раз на пару років побачити рідних та зробити собі зуби, бо закордоном ця опція дуже дорога», – каже Оксана.