Адвокат Василь Нагорний: Моя мета – «реабілітувати» 51-шу бригаду

Про багатостраждальну 51-шу бригаду знає, мабуть, вся Україна – бійців судять ось уже рік. У липні 2014 року, вони без боєприпасів та їжі після 10-ти денних обстрілів спустилися з обстрілюваної позиції та згодом опинилися за лінією українського кордону. Відтоді бійці, які пройшли пекло війни там, змушені були пройти ще й СІЗО та допити тут.

Із самого початку бійцям допомагає волинський адвокат та волонтер Василь Нагорний, який у телефонному режимі консультував військовослужбовців просто з окопів, допомагав бійцям 51-шої, коли вони перебували у Запоріжжі , а тепер виступає  їх захисником на судових засіданнях у Володимирі-Волинському.

Василь Нагорний розповів про звинувачення волинських бійців у самовільному залишенні частини (СЗЧ), суд над військовослужбовцями 51-шої бригад  у «запорізькій справі» та необхідність підтримки воїнів з боку громади.

 

-Отож, раніше бійцям найчастіше інкримінували СЗЧ. Яка зараз ситуація? Чи змінилася проблематика?

-Абсолютно не змінилася, хлопців постійно «тягають» з тих самих причин. Деякий період було «затишшя», але з якихось міркувань виклики до військової прокуратури продовжуються. За неофіційною інформацією, попереднього військового прокурора Олександра Курсова зняли з посади за зате, що він не зміг посадити багатьох бійців. Та я вважаю, що Курсов реально оцінював ситуацію з 51-шою бригадою, тож об’єктивно підходив до справ і не наполягав на найсуворішому покаранні бійців.

Прокуратура тоді працювала не на покарання бійців, а на підписання угод – при таких умовах не треба проводити розслідувань, щоб з’ясувати умови, за яких боєць вчинив СЗЧ.

Абсолютна  більшість кримінальних проваджень, які веде військова прокуратура по волинянах пов’язані з СЗЧ. Водночас у нас немає справ про СЗЧ чи дезертирство, вчинене під час проходження служби на Сході.

– Усі обвинувачені залишали частини вже на Волині?

-Так, після того, як повернулися зі Сходу – після повернення  бригади з-під Іловайська відбулося СЗЧ десь для 1500 бійців. У реєстрі судових рішень за СЗЧ засуджено вже 146 бійців з Волині. Переважна частина – затвердження угод з прокуратурою про визнавання вини.

-Тобто це бійці, яких призивали ще під час першої хвилі?

-Так, переважна більшість призвані саме під час «дикої мобілізації».  Далі про СЗЧ говорити майже не доводиться, бо більше не виникало подібних ситуацій, і, мабуть, вже не виникне. Якби тоді хлопців зустріли трохи інакше, надали реабілітацію та лікування і не почали ліквідацію 51-шої  бригади, то можливо й не відбулося б такого явища. Просто у час, коли їх мобілізовували, все було дуже незрозуміло – хлопці були не укомплектовані, психологічно не готові, про котли всі і так добре знають. Проте вони з мужністю відслужили на Сході. А вже повернувшись на Волинь «розбрелися» – чи то через відсутність організації, чи через відсутність чіткого наказу, що робити.

Ось вам приклад одного бійця, якому інкримінують СЗЧ – декілька днів тому телефонувала його мама та розповіла, що хлопець покинув частину. Виявилося, що він повідомив командира про те, що кашляє кров’ю, а командир відповів, що це не проблема і «тут усі кашляють». Тож боєць поїхав до Луцька лікуватися, а вже у лікарні з’ясували, що у нього туберкульоз. Він реально міг бути небезпечним для товаришів по службі, якби змирився із «тут всі кашляють».

-У таких випадках бійців виправдовують автоматично?

-Тут склад злочину у діях командира, який не дав бійцеві скерування на лікування. Я запропонував родині піти у військову прокуратуру – у них є шанси виграти суд. Бійця точно не притягнуть до кримінальної відповідальності, але необхідно скерувати цей випадокк у законне русло. Син поїхав обстежитися, чи можна називати його дезертиром? За наслідками лікування проведуть ВЛК та вирішать його подальшу долю.

Тож поодинокі СЗЧ мають місце.

-Чому, на вашу думку, так довго триває розслідування?

-Для мене це теж загадка. Як і те, чому так пізно вносять у реєстр документи, які нібито доводять вину військовослужбовців. Недавно у нас була справа бійця Віктора Котика. Так от, повідомлення про вчинення ним злочину внесли до реєстру місяць після того, як він повернувся в частину. Тобто 5 місяців його ніхто не шукав, а тут пригадали. Прокуратура пояснює такі розтягнуті терміни великим навантаженням. Але мені здається, що відомство «робить» показник на кримінальних провадженнях по СЗЧ. Це вигідно – фактично розслідування не проводять, все зводиться до підписання угоди про визнання вини. Проте дуже часто у кримінальних провадженнях окрім рапорту командира про СЗЧ і визнання вини самим бійцем немає інших доказів чи фактів. Тож розгляд іде за скороченим сценарієм – суддя не розглядає доказів.

-Тоді чому ж бійці погоджуються підписувати угоди?

-Для когось ця угода дійсно є виходом. Але більшість підписує через незнання або небажання ходити у суд. Є хлопці, які не придатні до подальшої служби і якби належним чином провели ВЛК, то справи не було б взагалі – наприклад, бійця мобілізували із захворюванням, із яким взагалі в армію не можна. У такому випадку військовослужбовець не є суб’єктом злочину.

У нас було кілька таких кримінальних проваджень. Тут достатньо взяти одну довідку і можна одразу закривати справу.

Проте, знову ж таки, прокуратура знає, як працювати, та на які точки «тиснути», тому більшість кримінальних проваджень ведуть по «напрацьованій» схемі.

-Що порадите бійцям, щоб не потрапляти на «гачок» прокурорських аргументів?

-По-перше, не їхати на виклик за незрозумілими дзвінками. Коли телефонують із військової прокуратури, мають назвати ім’я та прізвище бійця, номер кримінального провадження, за яким викликають, дату, час, прізвище слідчого тощо. Тому краще дочекатися повістки. Після її отримання особа має три дні до виклику. За цей час я рекомендую проконсультуватися з юристом. Бажано і на допит іти з адвокатом, бо моменти про встановлення стану здоров’я, перебування на обліках, проходження ВЛК, сімейні обставини – усе може відіграти важливу роль. Перше, що пропонують бійцям – підписати угоду та заплатити 6 тисяч штрафу. В іншому випадку – суд та загроза 3 років умовно. Тож частенько хлопці думають, що перший варіант простіший. Якщо ж бійця проконсультує адвокат, то можуть з’ясуватися обставини, які повністю виключають кримінальну відповідальність.

По-друге, пропонуючи підписати угоду про визнання вини, прокуратура дає час на роздуми. Тому не варто поспішати – цей час можна використати, щоб порадитися з юристом і впевнитися,  чи варто підписувати угоду. Повторюю: у деяких окремих випадках варто це робити. Наприклад, коли військовослужбовець не є учасником бойових дій та не має пом’якшуючих обставин та якщо причиною СЗЧ не є протиправні дії командування частини.

Щодо незаконних дій командирів, то є деякі питання до «вересневих» СЗЧ –  порушення інкримінували хлопцям, яких відпускали додому. Якщо такі дії можна довести за допомогою свідків чи відеозаписів, то яке може бути СЗЧ? Бійця ж відпустили додому.

До того ж, я рекомендую на підставі статті 63 Конституції України відмовлятися давати свідчення – військовослужбовець не зобов’язаний виправдовуватися. Якщо прокуратура вважає його винним, то хай доводить вину. У такому випадку лише рапортом командира про СЗЧ не обійдеться – треба проводити повноцінне розслідування. Тому я кажу бійцям – не поспішайте самі носити довідки, не виконуйте роботу слідчих, ви зможете представити документи й у суді. Часом, коли прокуратура відчуває спротив і береться за розслідування, то не може довести вину бійця за браком доказів.

Ось, наприклад, скоро у суді будуть розглядати справу, де боєць умовно з 1 вересня в СЗЧ, а 10 вересня він брав у своїй військовій частині направлення у госпіталь на лікування. Його і в госпіталі не прийняли, але то інше питання – боєць ходив з двома осколками в тілі. Як він самовільно залишив частину аж до березня, якщо є докази, що він там з’являвся?

-Зі зміною військового прокурора Луцького гарнізону ситуація покращилася?

-Ні, мені навіть здається, що погіршилася. Не знаю, чому військова прокуратура так активізувалася, але у мене кожного дня з’являються нові кримінальні провадження. Ще при Курсові у військову прокуратуру додали слідчих із обласної прокуратури, щоб вони швидко «розібралися» із напливом матеріалів Так от, навіть тоді роботи було менше.

Зараз акцент знову роблять на підписання угоди про визнання вини. Тож я думаю, що після того, як усіх кого зможуть умовлять підписати, займуться розслідуванням решти матеріалів, бо то дійсно довгий процес. У нас є боєць Максим Силюк, справу якого «мучимо» ось уже півроку. Прокуратура подала апеляцію, а суд дав вказівку розібратися, чи є взагалі склад злочину. Щоб ви розуміли, слідчі дії вів один слідчий, а підписи ставив інший. Мій підзахисний жодного разу не бачив «підписанта», це грубе порушення кримінально-процесуального кодексу.

Якби хоч один слідчий військової прокуратури дійсно провів розслідування у кримінальному провадженні (враховуючи з’ясування обставин – що відбувалося  в частині, як бійці повернулися, хто віддав які накази, чи було місце для розміщення, чи дотримані були їхні права як військовослужбовців тощо), я дуже сумніваюся, що хлопців би судили. Більшість військовослужбовців не могли на той час перебувати в частині і кримінальне провадження треба було б порушувати щодо командування.

Тоді ніхто навіть не знав, скільки бійців повернулося скажімо, з Іловайська, чи були вони зі зброєю тощо. Тому говорити, що хлопці вчинили СЗЧ, коли командири мінялися зі швидкістю світла і кожен командував щось своє – складно.

-А чи допомагаєте бійцям з отриманням статусу УБД?

-Займаюся по змозі. І якщо раніше я водив бійців за руку, то зараз не встигаю цього фізично – даю список документів та розповідаю, куди за ними піти, а хлопці вже збирають документи самі. Цей процес вже на автоматі, тож я намагаюся їм допомогти, та хай і вони ворушаться – багато залежить від їхньої впертості.

Але іноді треба і за руку поводити – це коли бачу, що боєць сам ради не дасть. Просто іноді звертаються з такими проблемами, про існування яких я й подумати не міг. Вдови звертаються з проханнями отримати з моргів фото загиблих чоловіків – здається, так просто. Так, є результати ДНК експертизи, але люди хочуть бути впевненими, що загиблий – саме їх рідна людина. Тож просять показати первинні фотографії, та ніхто не йде їм на зустріч. У таких випадках я ще й трохи відпрацьовую психологом.

Зараз ще маємо проблеми з посвідченнями учасників бойових дій – вони виникають через не зовсім коректно заповнені папери. Хлопцям у документах вказують «проходження військової служби», а дають статус «інвалід війни». Щоб отримати останній статус, має бути вказано, що боєць виконував «обов’язки військової служби, пов’язані із захистом Батьківщини». На цій підставі вже маємо проблеми з кількома бійцями. Але думаю, що тут все буде добре.

-Вже третє засідання підряд у кримінальному провадженні проти 22-ох бійців 51-шої бригади прокуратура не надає оригіналів деяких документів. Як вважаєте, чому так відбувається?

-Я не знаю, можливо цих документів  і немає, бо прокуратура сподівалася на швидкий суд без особливого розгляду. Отож, поки що обвинувачення не представило доказів вини. Вони представляють докази, які характеризують особу (та й то докази сумнівні). А ми ще не бачили письмових доказів вини, які мали б надати в першу чергу. Думаю, що слідчі «ліпили» кримінальне провадження дуже поспіхом, тож тепер багато неточностей. Хоча прокуратура заявляє про свідків – ну що ж, хай представляють. Поки ті, котрих я чув, доводять скоріше не винуватість бійців.

-Це грає на користь бійцям?

-Однозначно. Якщо прокуратура не представить доказів вини, то як притягувати хлопців до відповідальності? Є така стаття – виправдальний вирок через не доведення вини за браком доказів. Так, подія відбулася, можливо там і є склад злочину, але не доведена вина конкретних бійців. Захисту це грає на руку – таким чином демонструють, як проводили розслідування. Процес хотіли провести швидко і непомітно. Проте коли у Запоріжжі виступила громадськість та справа стала резонансною, прокуратура почала підписувати угоди. 20 бійців тоді погодилися, інших зараз захищаємо.

-Недавно до кримінального провадження долучили ще одного бійця, який відмовився від угоди з прокуратурою. Чи може це стати тенденцією?

-Точно знаю, що є один боєць, який хоче відмовитися від попередньо підписаної угоди. Родина бійця побачила, що є вже приклади, коли хлопці відмовлялися від вини та є надія на перемогу. Раніше хтось із близьких їм порадив підписати угоду «бо з того нічого не вийде». Проте зараз усі бачать, що кримінальне провадження розвивається інакше. Тож зараз ця родина намагатиметься скасувати угоду.

 -Цього бійця доєднають до «запорізької справи»?

-Ні, ми вже не стадії судового розгляду, тож долучитися не буде можливості. Тож його провадження найпевніше слухатимуть окремо.

-Чи може громадськість повпливати на хід розгляду кримінального провадження?

-Звичайно, тільки громадськість і може. Я завжди застерігаю, щоб не переходити межу – ніякого тиску на прокурора чи суд. Але те, що громадськість демонструє своє ставлення до цих судилищ, вже багато означає, особливо для хлопців. Вони лише пробують боротися, тож дуже важливо, що є кому їх підтримати. Я раніше думав, що всі готові боротися, але насправді це не так – багато хлопців не впевнені і не відчувають підтримки. А громадськість дає їм віру у себе.

-Можливо, скоро розпочнеться 7-ма хвиля мобілізації. Чи вже відомо, якою вона буде?

-Заяви про 7-му хвилю вже є. Не виключено, що на службу мобілізовуватимуть тих, хто вже відслужив. Це трохи дивно: яким має бути у моральний стан чоловіка, якого мобілізують вдруге?

Але коли приходить повістка з військкомату, то обов’язково треба з’явитися. Першим кроком має стати проведення адекватного медогляду. Вважаю, що максимально треба пропонувати бійцям контрактну службу, бо важко буде переступити саме моральний бар’єр – мовляв, мене вдруге мобілізують. Легше зацікавити пільгами, зарплатами, ніж примусово це робити. Тим більше, поки що військова прокуратура на Волині створила усі передумови, щоб майбутня мобілізація зривалася. Бо ці несправедливі суди аж ніяк не укріпляють бойовий дух. Працює сарафанне радіо – мовляв, ось сусід воював під Іловайськом, батьки хворі, ніхто не допомагав, а тепер його ще й судять.

Деякі представники державних структур пред’являв мені претензії, нібито я дестабілізую мобілізаційні процеси в області. Що я можу дестабілізувати? Я лише прошу дотримуватися простих прав військовослужбовців. До того ж, нагадаю – у нас мирний час, судять бійців у цивільних судах. Тому ті бійці, які там зараз в окопах – такі самі люди, як ми, і мають такі самі права. Тож хто дестабілізує – я, чи військова прокуратура, яка понад рік «тягає» бійців? Мабуть, ці люди мене зрозуміли, бо більше ніхто до мене не звертався з подібними тезами.

Нагадую – я не захищаю бійців, які вчинили СЗЧ на Сході. Я захищаю лише тих, де є  пряме порушення прав військовослужбовців. У випадку 51-шої бригади це порушення масове. Моя мета – «реабілітувати» 51-шу бригаду, бо зараз складається враження, що суди ведуть, щоб приховати злочини, вчинені проти бригади на Сході.

-Що має статися, щоб система припинила судити бійців?

-Має з’явитися декілька «чистих» виправдовувальних вироків. Коли з’являться такі прецеденти, тоді розпочнуться розслідування, а не «штампування» справ. І ще хлопці мають навчитися не підписувати угоди поспішно. Тоді все буде добре. Але роботи ще дуже і дуже багато.

Василина БОРУЦЬКА