Правоохоронці вставили особу «обезголовленого» майданівця

Генпрокуратура назвала ім’я “людини без голови” на Майдані, проте родичі героя заперечують.

Про це йдеться в сюжеті програми ТСН.Тиждень.

18 лютого 2014 року – “тітушки” разом із силовиками влаштовують криваве місиво у Маріїнці, в урядовому кварталі, вже не ховаючись, розстрілюють протестувальників. Серед годин відео – 10 секунд видаються страшнішими за все інше.

“Повз Верховну Раду пронесли тіло без голови”, – повідомлення від кореспондента BBC.

“Тіло без голови” – два роки ані імені, ані обставин.

Голова була – робить сенсаційну заяву напередодні другої річниці Майдану Генпрокуратура. За словами начальника управління спецрозслідувань ГПУ Сергія Горбатюка, слідчі розшукали міліціонерів та МНСника, які несли страшну ношу, й ті дали покази, що на відео – ще жива людина.

“Йому надавали допомогу і він помер у кареті швидкої допомоги. Було вогнепальне поранення голови, голова була обв’язана, бинт просочився, і здавалося, що це начебто як шия”, – говорить Горбатюк.

Ім’я загиблого теж ніби давно відоме. За версією прокуратури, це – герой Небесної сотні Ігор Сердюк, 44-річний підприємець з Кременчука на Полтавщині. Смертельне поранення дістав на розі Кріпосного провулку та вулиці Інститутської, постріл в обличчя впритул з обрізу, стверджують слідчі.

Почувши сенсацію від ГПУ, дочка Ігоря Олександра Сердюк не може прийти до тями. На тому відео – точно не він, стверджує вона.

“Це якась дурня, якщо чесно. Одяг не мого батька, несли його не представники МНС, несли його побратими”, – говорить Олександра Сердюк.

Головне, що змушує Олександру сумніватися у версії прокуратури, – слід від кулі, який вона особисто бачила на батьковому обличчі – лише маленька дірочка на переніссі.

“Як на мене, це робота снайпера. Я дивилася, що таке обріз, я в принципі не експерт з цього питання, але як я побачила, що це за штука, вона не може залишити такий слід – просто отвір буквально 5 мм в голові”, – каже Олександра Сердюк.

Востаннє слідство співпрацювало з родиною Сердюка ще 2014-го – незадовго після його смерті, розповідає мати Ігоря. Відтоді батьків двічі запрошували на судове засідання в столицю – та поки поштове повідомлення доходило, їхати вже було пізно.