1000 кілометрів за 13 днів: з Володимира в Одесу на велосипеді

Волинянка подолала 1000 кілометрів на велосипеді.

Про це повідомляє Слово правди.

24-річна волинянка Яна Луньова здійснила наприкінці цього літа веломандрівку від Володимира-Волинського до Одеси. До слова, Луньова працює у військкоматі головним спеціалістом відділення військового обліку бронювання сержантів запасу.

За словами мандрівниці, цю подорож планувала близько двох років – читала книги, вивчала дописи на спеціальних форумах, розпитувала знайомих туристів-велосипедистів. Перед поїздкою дівчина щодня тренувалася і їздила не менше 20 кілометрів.

Раніше мандрівниця займалася волейболом, баскетболом, плаванням, кікбоксингом та легкою атлетикою.

Найдовша відстань, яку долала дівчина – від Володимира до Устилуга.

«Друзі та знайомі, з якими я ділилась своїми намірами, крутили пальцем біля скроні, мовляв, як можу їхати в таку далеку дорогу сама? Однак застерігали від поїздки лише ті, хто сам ніколи нікуди не їздив. А ті, що регулярно подорожують автостопом або ж на велосипедах, запевнили, що  не пошкодую. І так воно і сталось», – розповідає Яна.

За її словами, матері про свій намір їхати до Одеси велосипедом сказала півроку до поїздки.

«Але вона тоді ще не повірила в серйозність моїх слів, а бабусі  зізналась лише за день, бо якби розповіла раніше, то був би великий скандал! Мої рідні знають, що навіть якщо мене закрити в хаті, я все одно вилізу через вікно, тому особливо не пручались і відпустили, все ж таки сподіваючись, що  довго не витримаю і сама скоро повернусь», – згадує Яна.

Волинянка ретельно планувала свій маршрут до Одеси,  звідки мала повертатись додому через Карпати. Дорога до Одеси зайняла 13 днів і ще три дні дівчина подорожувала містом.

Окрім самого велосипеда у мандрівниці був 25-кілограмовий вантаж.

Як стверджує Яна, найжахливіша траса була на відрізку шляху від Студенки до Кодми – там дуже великі підйоми, все у піску, в якому  грузла разом з велосипедом.  На  її  подолання Яна затратила вдвічі більше часу, ніж планувала. Тож мусила звернути на інший шлях та поїхати одеською трасою.

«Магістраль – це не моє, більше подобаються сільські дороги, де немає шаленого руху і в будь-який момент можна зупинитись. До поїздки  вже знала, що на трасі треба остерігалась «софіків», які здіймають сильні потоки повітря, які можуть  знести. Але водії таких великогабаритних автомобілів більш-менш обережні і пригальмовують, коли бачать велосипедиста, а от  ті, хто за кермом «бусиків»,  інколи   проскакували  за кілька сантиметрів від мене, так що серце втікало до п’ят», – пояснює вона.

Протягом  подорожі Яна вела щоденник, в який записувала свої враження від пережитих подій.

«Я не очікувала такої щирості та доброзичливого ставлення від незнайомців. Збираючись в дорогу, набрала з собою запаси продуктів, однак майже все привезла назад, бо люди пригощали мене фруктами, домашніми закрутками та іншими стравами. Думала, що одна нудьгуватиму, але, зупиняючись «на привал»,  не мала ні хвилини спокою – постійно хтось підходив, щось розпитував, пропонував допомогу, давали гроші, кликали до себе на ночівлю. Це було дуже кумедно! Одного разу ніч застала мене посеред траси, а в таких незахищених місцях розбивати палатку небезпечно, обов’язково мають бути  кущі та дерева. Через сильну втому ледь змогла доїхати до найближчого села, де мене запросив на нічліг тамтешній сільський голова. Найбільш неприємні спогади залишились зі Слобідки, де люди поставилися до мене з пересторогою. Там заночувала у багатодітній, не дуже благополучній родині, але  мені постелили на ліжку, хоча самі спали на підлозі», – ділиться своїми враженнями волинянка.

На шляху велосипедистці зустрічалось багато цікавих людей, які також захоплюються подібними мандрівками. Від них взяла багато корисної інформації, з  ними  досі підтримує зв’язки. Один велосипедист приїхав з Києва до Одеси за один день, подолавши понад 400 кілометрів на шосейному велосипеді, який розвиває швидкість понад 50 кілометрів на  годину.  Яна ж каже, що не гониться за темпами, отримуючи задоволення від подорожі.

Коли її поїздка вже  наближалась до фінішу, випадково дізналась про німця-велосипедиста, який також їде за цим же маршрутом в Одесу з самого Берліна. За 30 км від Одеси біля зупинився автомобіль, з якого вийшов той самий іноземець Момо.

Чоловік розповів, що давно подорожує різними країнами, як автостопом, так і на велосипеді, вивчає мови, в тому числі і українську. До Одеси на автомобілі його підібрав військовий капелан, мовляв, їхати на велосипеді у нього не було сил після застілля з українськими друзями.

«В Одесі з Момо ми пробули три дні, сповнених різних емоцій та відчуттів – від радості, що я його побачила до майже неприязні. На прикладі свого новоспеченого друга-німця, ще раз переконалась в гіперощадливості, яка притаманна цій нації. Момо, для того, щоб зекономити гроші, заходив у кафе і просив дати йому поїсти, бо в нього буцімто закінчились кошти і він вже не їв декілька днів. Не завжди, але досить часто це спрацьовувало. Мені було дуже незручно, але я також їла разом з ним на дурняка, вдаючи з себе іноземку», – розповідає мандрівниця.

Разом з Момо Яна побувала в Леонідово та Іллічівську, де вона вперше за 20 років побачила море. З Одеси вони вирушили потягом до Львова, де шляхи мандрівників розійшлись.

Зараз дівчина лікує хворі коліна і вже планує наступну літню відпустку, яку також хоче провести у велоподорожі. Дівчина мріє об’їздити усі країни, береги яких омиває Чорне море:  Румунію, Болгарію, Туреччину, і через Грузію та Росію повернутися в Україну.

«В таких подорожах багато про себе дізнаєшся нового – що ти можеш, а що ні. В якихось речах переборюєш себе, стаєш сильнішою, вчишся чомусь новому… Бабуся думає, що це була моя перша та остання мандрівка,  мовляв, я вже здійснила свою мрію і більше мені не захочеться нічого подібного. Тому про наступну свою поїздку я також повідомлю їй в останній день. Побережу їй поки нерви», – каже Яна.

мандрівниця Яна Луньова

мандрівниця Яна Луньова