Скандал навколо «Волинської газети»: погляди

12212364_1021788757872701_820365308_n

У Луцьку навколо «Волинської газети» розгорівся скандал. Журналісти заявляють про тиск з боку голови Волинської ОДА Володимира Гунчика й заявляють про процес роздержавлення видання. Натомість в облдержадміністрації відкидають всі звинувачення й  «відпускають газетярів у вільне плавання».

Заява трудового колективу видання опублікована на їхньому сайті. ВАР публікує звернення журналістів без змін та правок:

«До 25 жовтня ми не виносили сміття з нашої редакційної кухні. І хоча хлам безрезультатного спілкування та безперспективної переписки з головою облдержадміністрації Володимиром Гунчиком уже загрожував виникненням смертоносної інфекції, зціпивши зуби, ми мовчали. І ось 23 жовтня 2015 р. редакція отримала черговий епістолярний перл тимчасового керівника виконавчої гілки влади нашого краю. Стало зрозуміло: «Була без радості любов, розлука стане без печалі».

Пора називати речі своїми іменами. Що й робимо, звертаючись до волинської громади та побратимів по журналістському перу.

Наголошуємо: «Волинська газета» в травні 2014-го свідомо стала на бік Петра Порошенка під час виборів Президента України і, хоч як було важко пояснювати ті чи інші результати в його роботі, вважає, що Гарант Конституції гідний підтримки. Але, як кожна людина, Петро Олексійович має право не лише на перемоги, але й на помилки. Переконані: одна з найболючіших для Волині – призначення на посаду голови облдержадміністрації екс-секретаря комітету комсомолу та очільника автозаводу Володимира Гунчика. Це, всупереч волі Майдану, відбулося без будь-якого обговорення з революційним середовищем і громадськістю. Одним розчерком пера…

Але ледве висохнуло чорнило під текстом указу, як стало зрозуміло: важка «шапка Мономаха» для Володимира Петровича, не за його розміром пошито «костюм губернатора»…

Чи не першими на собі це відчули журналісти «Волинської газети». В період економічної кризи та знецінення гривні зросли послуги друкарні, поштового зв’язку, потрібно більше платити за спожиті електроенергію, газ, воду та електроенергію… Ми запровадили режим жорсткої економії, але є межа, через яку не можна переступати. Тому вирішувати проблеми, котрі виникли з незалежних від редакції причин, мали б усі співзасновники.

Серед них – облдержадміністрація (24%), трудовий колектив (36%) і Благодійний фонд «Останній солдат» (40%), то теоретично саме в таких частках вони й повинні впливати на процес функціонування спільного дітища. На практиці ж було і залишається все зовсім інакше: лише ті, хто безпосередньо працює в редакції, забезпечують фактично 90% фінансування всіх видатків, необхідних для функціонування газети. При цьому (увага!) журналісти «Волинської газети» не мали і не мають статусу та пільг державних службовців, на відміну від багатьох інших колег. Єдине, що з ними об’єднує, це передбачені законодавством пільгові умови надання приміщень для редакцій та затверджена депутатами облради в попередні роки програма економічної підтримки друкованих засобів масової інформації.

«Останній солдат», невелика громадська організація, що займається переважно вшануванням пам’яті жертв воєн і конфліктів, у цей важкий для держави період зосередилася на наданні допомоги учасникам АТО та їхнім родинам. Відповідно, кошти перераховувалися саме для них.

Щодо облдержадміністрації, то в її розпорядженні перебуває доволі потужний фінансовий ресурс. Ним вона й розпоряджається. Як з’ясувалося в червні ц. р., на власний розсуд. Іншими словами, кошти, передбачені договором із «Волинською газетою», фактично «заморожені» в кабінетах «Білого дому», тоді як на так зване «інформування» суспільства про грандіозну діяльність особисто Володимира Петровича в інших ЗМІ (зокрема приватних) вони потекли рікою… А коли напередодні виборів їх не вистачило, то з подачі тов. Гунчика депутати, не розібравшись, дали йому ще 100 тис. грн на піар… І «висвітлювали» Володимира Петровича, який «узяв відповідальність на себе» і записався №1 у список пропрезидентської партії на виборах до облради, чи не до самісінького «дня тиші»: де він, там і телекамера чи диктофон, а потім – телепрограми та статті…

Ми чесно визнаємо: самі винні, що так сталося. Хоча б тому, що з власної ініціативи професійно розказували про окремі досягнення влади, тимчасовим уособленням на Волині наразі є тов. Гунчик, і намагалися не помічати катастрофічних провалів, які перетворилися на систему за час його правління.

Але оскільки реальність не така, то за це першим нас покарали ви, шановні читачі, зменшенням передплати підказуючи, що не хочете нічого знати про «перевиконання» та «покращення», бо насправді живете зовсім в інших умовах і бачите абсолютно інші реалії. Але за цей досвід, шановні земляки, ми вам особливо вдячні: ви підказали, що треба бути реалістами.

Істина полягає в тому, що «Волинська газета» офіційно звернулася до Президента України Петра Порошенка, поінформувавши главу держави про те, що відбувається на Волині. Звідти рішення зборів трудового колективу переадресували в Кабінет Міністрів України. А з відомства Арсенія Петровича його в кращих червонономенклатурних традиціях відфутболили до… Володимира Петровича. І замість відповідей на конкретні запитання (наприклад, редакція ще взимку 2014-го одноголосно висловилася за роздержавлення й очікує від влади, коли це нарешті відбудеться), за два дні (!!!) до місцевих виборів тов. Гунчик підписав листа, суть якого проста і зрозуміла: головний редактор і журналісти «Волинської газети» самі в усьому винні, а «з ініціативи керівництва облдержадміністрації започатковано ряд навчальних семінарів для журналістів та працівників місцевих органів влади», і що вони допоможуть підвищувати «рівень правової освіти та медіакультури регіональних ЗМІ, що, у свою чергу, також сприятиме налагодженню ефективної спів-праці органів державної влади з представниками мас-медіа та наповнення інформаційного простору Волині якісним інформаційним продуктом».

А ще тов. Гунчик, який з червня ц. р. займався бюрократичною перепискою із газетою, де є одним із співзасновників, спробував ощасливити обіцянкою в листопаді провести зустріч усіх співзасновників видання, до чого ми його неодноразово закликали і якої він усіляко уникав.

Який сенс від цих «зборів»? Про що говорити з людиною, яка неодноразово продемонструвала чи то нездатність, чи то небажання хоч щось вирішувати по суті? Яка чує лише самого себе? Яка всі заслуги присвоює, а всі прорахунки звалює на інших? Яка, врешті-решт, з допомогою піару за бюджетні гроші намагається видати бажане за дійсне? В якої, здається, великі проблеми з честю, совістю, повагою до інших та явний синдром бонапартизму?

А хіба тов. Гунчик припустився катастрофічних провалів у роботі не лише в інформаційній сфері, яку «замкнув» особисто на себе? Хто відповість за те, що «Діалог», «Віче-інформ» і «Телерадіогазета» через фінансові проблеми перестали виходити у світ?! А які місцеві медіа будуть знищені найближчим часом?

Цинізм байдужого ставлення з боку волинської влади до осиротілих родин Героїв Небесної Сотні – не його рук справа? Що знекровлених у боях ветеранів 51-ї мехбригади судять як дезертирів – не наслідок цинізму тих, хто повинен першим стати на захист наших хлопців?! Героїв-танкістів Миколу Тишика, Андрія Мудрика та Олександра Пугача і багатьох інших наших захисників так довго відзначали орденами за героїзм на війні в АТО  і навіть не працевлаштували – це логічний результат «системної роботи» посадовця, який «30 років у бізнесі»?!

«Бурштинова війна» – не його гріх?!

Крах облавтодору – не його «заслуга»?!

Страйки шахтарів та ліквідація шахт – не плід його бездіяльності?!

Безкінечні кадрові скандали на рівні області та невмотивовані звільнення і призначення керівників районної влади – не лакмусовий папірець обмеженої дієздатності цієї людини?

Неучасть у засіданнях Громадської ради при облдержадміністрації – чи не демонстрація публічної зневаги до представників волинської громади та всіх волинян?

Обмежений доступ «до тіла» «першої особи» для активістів та волонтерів – не плід його комсомольсько-заводського стилю та методів роботи?

Врешті-решт, відсутність підручників у школах, перетворення на хронічні довгобуди стратегічних для Волині об’єктів, катастрофічне зростання цін і тарифів, відміна пільгового проїзду в громадському транспорті для учасників бойових дій у зоні АТО та членів сімей полеглих Героїв, комфортний добробут та ситне життя екс-регіоналів, безкінечні провали в роботі сесійних засідань облради, – це теж речі, за які не повинен відповідати тов. Гунчик?!

А якщо не він, то хто? І якщо ні, то навіщо він узагалі в кабінеті на другому поверсі «Білого дому»? Он у Ратнівському р-ні вже другий рік пішов, як немає голови райдержадміністрації, і люди живуть зовсім не гірше, ніж там, де тов. Гунчик представив чергового «легіонера»!

І скільки про ці та інші неподобства можна мовчати?!

…Приватна справа тов. Гунчика, наприклад, сидіти в одному ряду на урочистих зборах із нагоди Дня незалежності України в облмуздрамтеатрі в оточенні віце-прем’єр-міністра Геннадія Зубка, голови облради Валентина Вітра та Луцького міського голови Миколи Романюка та… своєї дружини, але ми не дозволимо Володимирові Петровичу, котрий тимчасово обіймає посаду керівника виконавчої влади області, поводитися з обласною газетою так, ніби це його наложниця.

Звичайно, можна перед виборами «посівати» договорами з кругленькими сумами щодо висвітлення діяльності облдержадміністрації в редакціях інших газет, радіо, телебачення та Інтернет-ресурсів, можна на прес-конференціях розповідати солодкі слова про захист свободи слова та відданість демократичним принципам, але неможливо приховати очевидні речі: тов. Гунчик як один зі співзасновників «Волинської газети» власну бездіяльність та неадекватне ставлення до творчого колективу видання намагається прикрити досягненнями та рішеннями попередників періоду 2005-2014 рр., до яких не має жодного стосунку.

І взагалі, згадуючи про Володимира Бондаря, Миколу Романюка, Бориса Клімчука і Григорія Пустовіта та порівнюючи їх із тов. Гунчиком, можна сказати: Володимир Петрович – їхня бліда тінь у похмурий день. Кого він нам нагадує, так це Олександра Башкаленка… Правда, той посаду втратив дуже швидко, а цей засидівся…

Ми передбачаємо, що тов. Гунчик та його поплічники здатні на свій манер відреагувати на цей публічний виступ «Волинської газети». І що, крім фінінспекції, яка в передвиборчий період уже перевіряла цільове використання бюджетних коштів і не знайшла нічого крамольного, можуть прийти інші силовики. Ми віримо, що колеги з інших редакцій відмежуються від спроб очорнити як окремих журналістів, так і весь колектив нашого видання. Мало того: навіть якщо стануться прикрі випадковості, до яких Володимир Петрович не матиме жодного стосунку, ми вже зараз висловлюємо припущення, що це може бути наслідком свідомих дій тов. Гунчика проти «Волинської газети». Бо таким, як він, віри нема.

Тому на порядку денному – «Газета без Гунчика»! Ми вимагаємо роздержавлення, і доки цього не відбудеться, будемо намагатися й надалі в цивілізований спосіб виконувати свою роботу, не забуваючи, що тов. Гунчик ніколи не був і не буде уособленням влади та громади. Але доки такі, як він сидітимуть у владних кабінетах, у нас ніколи не здійсниться віковічна мрія, матеріалізована у словах «Воля народам! Воля людині!».

Отже, за Українську Самостійну Соборну Державу! Краще смерть в бою, ніж життя раба! Гунчиків призначають і звільняють. А ми – журналісти та волинська громада – залишаємося. Тому сподіваємося лише на одне: на підтримку кожної чесної людини. Разом ми здатні подолати всі проблеми та досягнути успіху.

Ми віримо і знаємо, що так буде!

Трудовий колектив «Волинської газети».

На електронку ВАРу надійшов коментар ситуації, яка склалася, і від Волинської облдержадміністрації. Публікуємо його без змін та правок:

«Звинувачення «Волинської газети» безпідставні

Сьогодні, 5 листопада 2015 року, у «Волинській газеті» опубліковано статтю під назвою «Газета без Гунчика». Позиція колективу редакції, а за таким підписом вийшов у світ текст, щонайменше дивує. А тим паче, коли зважити на той факт, що облдержадміністрація – один із співзасновників видання, котрий виконує взяті на себе зобов’язання. Одначе про все – по черзі.

22 січня 2015 керівництво області привітало творчий колектив «Волинської газети» із виходом тисячного номеру. У газеті за 29 січня вийшла публікація «Чия хата скраю?», де, зокрема, зазначалося: «Завітали в скромні апартаменти видання і перші особи області: голова облдержадміністрації Володимир Гунчик та голова обласної ради Валентин Вітер. А від імені Луцького міського голови (сам Микола Романюк перебував із робочим візитом у Польщі) засвідчив повагу влади обласного центру та депутатського корпусу перший заступник керівника органу місцевого самоврядування Святослав Кравчук. Приємно було чути з уст поважних гостей, що «Волинська газета» ‒ тижневик особливий, котрий має своє обличчя і свого читача». Саме зважаючи на авторитет видання та високий фаховий рівень його журналістів, у перші дні весни в редакції газети голова облдержадміністрації провів пряму телефонну лінію із жителями області. В результаті журналістка Оксана Бубенщикова в публікації «Проблеми вирішувати разом!» (номер за 5 березня цього року) написала: «Ефективне спілкування із Володимиром Гунчиком засвідчило, що тем для наступних прямих ліній і – головне – бажання відверто спілкуватися про наболіле вистачає як у волинян, так і в тих, кому ми довірили владне кермо».

Далі ж облдержадміністрація не обмежилася лише спілкуванням. 14 квітня між відділом інформаційної політики та «Волинською газетою» було укладено договір про співпрацю, сума котрого – 44 тис. 500 грн. Здавалося б, остаточно визначилися і з форматом співпраці: є замовник, є виконавець, але жодних «темників». До слова, планувалося також інформувати волинську громаду про соціально-економічні та суспільно-політичні події, результати реалізації реформ тощо, випускаючи тематичні додатки окремим тиражем.

Варто також зазначити, що підтримка виданню не обмежилася виключно 44 тис. 500 грн. «Волинська газета», позаяк одним із її співзасновників є орган виконавчої влади і відповідно до чинного законодавства, отримала ще 150 тис. грн дотації з обласного бюджету. Відповідні кошти (головним розпорядником котрих є відділ інформаційної політики облдержадміністрації), передбачені обласною програмою економічної підтримки ЗМІ та забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування на 2012 – 2015 роки як «Волинській газеті», так і «Волині-новій», щоправда тираж першої не сягає й двох тис. примірників, тоді як останньої перевищує 58 тис.

Разом із тим, суттєве здорожчання газетного паперу та послуг друку, не могло не вплинути на фінансове становище «Волинської газети», зрештою, як і всіх інших друкованих видань. Тому, зважаючи на нарікання головного редактора й будучи зацікавленою у подальшому виході газети, облдержадміністрація виявила ініціативу ретельно вивчити стан справ та спільно з іншими співзасновниками видання напрацювати механізм підтримки газети. Зрозуміло, що без установчих та фінансових документів, не можливо фахово зробити жодні розрахунки. Саме тому, облдержадміністрація й звернулася до редакції із проханням надати копії установчого договору та статуту. Аби отримати відповідні документи співзасновнику «Волинської газети» довелося кілька разів письмово звертатися до керівництва видання. У відповідь отримали не лише папери, а й шквал звинувачень, буцімто облдержадміністрація як співзасновник злісно нехтує виконанням, узятих на себе зобов’язань.

Суть претензій важко зрозуміти, бо відповідно до установчого договору видання, облдержадміністрація повинна «сприяти своєчасному і повному висвітленню соціально-політичних процесів у регіоні; надавати інформацію Редакції про діяльність Адміністрації; акредитувати працівників Редакції на своїх сесіях, засіданнях, інших офіційних заходах; передбачати у своїх щорічних бюджетах часткові витрати на утримання Редакції, придбання паперу та інших засобів виробництва та перераховувати  ці кошти на рахунок Редакції; допомагати Редакції транспортом, приміщеннями та іншими видами господарської діяльності». Зрештою, усі зобов’язання орган виконавчої влади виконує. І наведені вище цифри – яскраве тому свідчення. Окрім того, газета не має проблем із транспортом, зокрема, володіє двома авто, забезпечена також і приміщенням, котре передане рішенням сесії обласної ради на баланс у користування редакції безкоштовно. Разом із тим, про права облдержадміністрації «Волинська газета» мовчить. А сказати варто: «адміністрація має право використовувати 20% газетної площі кожного номера для розміщення своїх рішень, виступів працівників Адміністрації; знайомитися з кошторисом доходів і витрат Редакції на здійснення всієї діяльності з випуску газети, розміром надходжень від її передплати, реклами». Чи надано можливість облдержадміністрації використати ті 20% площі? Відповідь – на сторінках газети.

Але, не зважаючи на жодні аргументи й конкретні факти, які засвідчують безглуздість звинувачень, редактор видання Володимир Данилюк спрямував лист Президентові України Петрові Порошенку, де зазначив, що «є всі підстави вважати, що спроба тиску особисто п. Гунчика В.П. та деяких некомпетентних в галузі функціонування медіа функціонерів із його дуже вузького кола наближених осіб як на колектив «Волинської газети», так і безпосередньо на її керівника – п. Данилюка В.О. – є нічим іншим як жалюгідним та протиправним намаганням перетворити наше видання на безвідмовний передвиборний рупор особисто п. Гунчика…». Разом із тим, жодного листа-замовлення від відділу інформаційної політики чи усного прохання про підготовку чи публікацію готових матеріалів на сторінках газети в період виборів не надходило.

Також не з першого разу відповіла «Волинська газета» й на вимогу облдержадміністрації надати співзасновникові фінансовий звіт діяльності за підсумками 6-ти місяців 2015-го та 2014-го та 2013 років. На таке прохання, котре, до слова прописане як право співзасновника, газетярі зреагували більше ніж бурхливо. Зокрема, у листі Главі держави з цього приводу зазначено: «Абсурдність вимог п. Гунчика полягає в тому, що «Волинська газети» ніколи не приховувала цієї конфіденційної інформації від своїх співзасновників, готова її надати на зборах співзасновників у будь-який момент, у 2013 – 2014 рр. функціонувала з прибутками, а економічні негаразди, які виникли на початку 2015 р., насамперед, на совісті інших співзасновників, насамперед – п. Гунчика В.П.». Далі – ще цікавіше: «Зокрема, з 434 тис. 700 грн надходжень за 6 місяців 2015 р. від Благодійного фонду «Останній солдат» не було отримано ні копійки, від обласної державної адміністрації – 75 тис. грн. (за програмою економічної підтримки ЗМІ) та 4000 грн на підставі договору про висвітлення діяльності), власними силами «Волинська газета» акумулювала за цей час 357 тис. 700 грн». Але претензії колектив чомусь висловлює лише одному співзасновникові – владі. Одначе, варто наголосити, фінансовий звіт зрештою надійшов.

А у відповідь на прохання подати пропозиції щодо формування бюджету редакції на наступний рік від трудового колективу та третього співзасновника – Благодійного фонду «Останній солдат», головний редактор офіційно написав: «Пропонуємо на 2016 – 2019 рр. (за умови присутності обласної державної адміністрації серед співзасновників) передбачити економічну підтримку «Волинської газети» у розмірі 150 тис. грн щороку. Це складатиме 7% від загального обсягу запланованих надходжень. Решту забезпечить колектив редакції за умови досягнення тиражу передплати видання на рівні 7000 примірників у 2016 році». При цьому пропозицій від благодійного фонду не надійшло взагалі.

Що ж до третього співзасновника, то й тут – не без запитань, позаяк Володимир Данилюк виступає водночас і головним редактором видання, і заступником голови правління «Останнього солдату».

Привселюдно заявив трудовий колектив редакції і про тиск із боку контролюючих органів. Мовляв, мали місце перевірки використання коштів, освоєних у попередні роки в рамках обласної програми співпраці зі ЗМІ. Мали. Одначе точно так само як і «Волинську газету», у 2015-му (у зв’язку з ліквідацією управління інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю облдержадміністрації, котре було головним розпорядником коштів за програмою співпраці зі ЗМІ) перевіряли абсолютно всі друковані видання краю, котрі співпрацювали з облдержадміністрацією у рамках загаданої вище програми. Зрозуміло, що контроль за використанням державних коштів можна тлумачити як тиск, одначе жодна з інших редакцій (а їх на Волині до трьох десятків) на обурювалася, що на їхню редакційну політику влада намагається вплинути таким чином.

Попри всі непорозуміння облдержадміністрація – один із співзасновників «Волинської газети». Саме тому планувалося у другій декаді листопада (по завершенні виборчого процесу) організувати зустріч усіх співзасновників видання, аби зняти градус емоцій та напрацювати конкретні пропозиції щодо виведення видання з економічної кризи. Одначе, враховуючи позицію редактора й колективу «Волинської газети», вочевидь, відповідні наміри залишаться виключно намірами.

5 листопада 2015 року відділ інформаційної політики облдержадміністрації спрямував до редакції лист, яким повідомили про розірвання в односторонньому порядку договору про співпрацю. Відтак, ті 36 тис. 500 грн, які ще не використали, облдержадміністрація спрямує на інформування волинської громади, але за посередництвом іншого видання. Окрім того, враховуючи бажання колективу «Волинської газети» долучитися до процесу роздержавлення, а відтак позбутися тягаря у вигляді виконавчої влади серед співзасновників, облдержадміністрація залишає за собою право вийти зі співзасновників».