Вчитель з Волині на Сході став артилеристом

Живучи під мирним небом на рідній Волинській землі, він і гадки не мав, що холодного лютневого дня йому доведеться одягати бронежилет, каску й їхати на схід, аби захищати рідну країну від підступного агресора. Ось так звичайний вчитель математики із Волині став одним із українських захисників, керуючи громіздкою самохідною артилерійською установкою – САУ.

Так, із бійцем-земляком із позивним Кенго, який потрапив на війну в лютому 2015 року, кореспонденту Інформаційного агенства Волинські Новини Вікторії Семенюк пощастило поспілкуватися прямісінько в зоні АТО. І, хоч через певні обставини розмова вийшла не надто довгою, однак зародила ще більшу гордість за наших, волинських Героїв, які, попри свист куль та снарядів, сумлінно виконують власний обв’язок перед Батьківщиною.

Він пам’ятає, як до нього додому, у маленьке містечко на південному заході Полісся, прийшла мобілізаційна повістка:

«Так той так. Одразу пішов проходити медогляд. Способів, як утекти від обов’язку перед Батьківщиною, не шукав, хоча, зізнаюсь чесно, можливість «відкосити» була, й не одна. Але треба ж комусь захищати країну», – простодушно каже волинянин.

Він розповів, що до початку війни благополучно заробляв на хліб, працюючи у сфері освіти.

«Маю звання методиста. А загалом я – вчитель математики, закінчив кафедру обчислювальної інформатики. В армії служив в артилерії, але то було ще за Радянського Союзу, тож довелось усе згадувати знову. Хоча, зізнаюсь, часу на це було не багато – спочатку проходив підготовку на рівненському полігоні, де нас збирали на навчальні збори, а потім одразу потрапив у зону АТО», – розказує сушник.

У війни не буває позитивних моментів. Однак, будучи від народження оптимістом, співрозмовник зазначив, що все ж декілька таких знайшов:

«Мені пощастило побачити на власні очі практично всю Україну, окрім північних областей. Трішки сумую за домом, адже до рідної оселі приїздив лише у коротку відпустку. Зате кілька разів надвідував родичів, що живуть на сході. Знаєте, якби не війна, то так би й не довелось зібратись усією родиною», – роздумує Кенго.

Чоловік похвалився, що має велику родину, тож його родичі мешкають не лише на сході, зокрема, у Дніпропетровській області, а й у Кривому розі, й в інших містах країни.

«В принципі, маю багато знайомих і в Донецьку і в Луганську, але з певних причин я туди не потрапив. Й поки що не хочу», – посміхається боєць.

Волинський воїн зізнався, що хоч хлопці із його бригади добросовісно дотримуються мінських угод, через що величезні самохідні артилерійські установки й відведені на далеку відстань, однак для сепаратистів, схоже, цих угод ніколи й не існувало, як таких:

«Ми завжди дотримувалися й дотримуємось Мінських угод. Президент видав указ, згідно із яким цей вид зброї ми маємо право застосовувати, лише відповідаючи калібром на калібр. Тож, якщо терористи використовували такий калібр, то й ми стріляли у відповідь. Скажу відверто, стріляли часто, але визначити точний калібр по звуку не завжди вдається. Ми ще не настільки досконалі, аби визначати калібр по звуку, але розрізняємо, коли стріляють із мінометів і тому подібного», – ділиться наболілим боєць.

На запитання, чи легко керувати такою собі машиною-гігантом, як САУ, то, сміючись, волиняни зазначив, що успіх залежить у більшості від того, чи добре розуміється на своїй справ водій-механік.

Вікторія СЕМЕНЮК