У Луцьку презентували проект про «справжні обличчя» кандидатів

Журналістка Майя Голуб презентувала напрямки проекту «Справжні обличчя волинських кандидатів». У рамках проекту вона опублікувала серію аналітичних матеріалів, а також моніторила незаконну «джинсу» та «чорнуху» на кандидатів у ЗМІ.

Результати роботи вона презентувала 22 жовтня.

Голуб розповіла, що мета проекту – показати, якими насправді є волинські кандидати. Ідея розпочати дослідження виникла після відвідування сайту ЦВК, де про деяких кандидатів розміщено дуже мало інформації.

Отож, щодо  інформації про доходи кандидатів, журналістка розповіла,  що досліджувала декларації, отримані в ТВК. Проте достовірність інформації – лише на совісті кандидатів. Але у майбутньому за неправдиву інформацію кандидати нестимуть відповідальність, а Національна агенція з питань протидії корупції має на меті створити електронний портал з відкритим доступом, де будуть розміщені декларації усіх кандидатів. Поки ж документи заповнені вручну та зберігаються у територіальній виборчій комісії.

Тож, серед кандидатів у мери Луцька за задекларованими доходами перше місце займає Степан Москвич, друге – Олександр Кралюк, третє – Олена Голєва.

На останньому місці опинився Володимир Кучер, який не задекларував нічого. Він пояснював, що займається консультаційними послугами і «не стільки багато заробляє, щоб декларувати ці гроші».

«Джинса – це текст, що просуває інтереси політиків, які беруть участь у виборчому процесі. Часто за такі матеріали платять неофіційно», – зазначила журналістка. Вона відзначила, що прихована реклама заборонена. Проте зараз журналісти навчилися «вуалювати» замовні матеріали, тож, публікують «хвалебні матеріали» без будь-яких позначок.

Перед виборам у ЗМІ також з’явилося багато «чорнухи», або ж антипіару проти конкретних кандидатів. Зокрема, Голуб зазначила, що найбільше дискредитаційних замовних матеріалів опубліковано проти чинного міського голови Миколи Романюка на ресурсах «Під прицілом» та «Волинська правда».

Найбільше джинси – в інтернет-виданнях та друкованих ЗМІ, значно менше її на радіо та телебаченні.