«Багато політиків бояться, що їх «виріжуть», – ведуча «Протилежного погляду» Галина Падалко

Галина Падалко

Ток-шоу «Протилежний погляд» увірвалося на медіа-ринок Волині нестримним буревієм і вже зажило слави цікавого та нестандартного, за мірками нашого регіону, продукту.

Перша програма вийшла в ефір понад півроку тому. Від того часу ми побачили 13 випусків «Протилежного погляду». Майже щоразу творці ток-шоу додавали в нього щось нове, експерементували. Така сміливість та довга напружена праця зробили «Протилежний погляд» успішним проектом.

Ще одним елементом, який забезпечив такий результат, є ведуча Галина Падалко. В інтерв’ю вона розповіла, якими були перші варіанти назви шоу, чи важко їй спілкуватися з політиками, рейтинги «Протилежного погляду» та багато іншого.

 

Розкажіть, як ви вирішили стати ведучою ток-шоу «Протилежний погляд»? Чи не складно було «переключитися» на такий політичний формат?

Це було для мене щось нове, бо до цього я робила веселі репортажі про студентське життя, вела авторський проект «StudLife», який був моїм «дитятком». І саме один із випусків із кабінету ректора Ігоря Коцана побачив майбутній співавтор проекту, який і розповів про плани створити таке масштабне шоу. Мені здалося це нереальним і скажу чесно, спочатку така ідея мене не дуже цікавила. В мене були інші плани – створити якісне студентське телебачення. Та і зараз я горю цією ідеєю, і точно знаю, що колись я це стовідцотково зроблю. Це потрібно і круто з багатьох причин:  це ідеальна практика, особливо для студентів-журналістів і, що саме головне, важлива складова підтримання іміджу університету, його реклама.

Майбутній співавтор проекту розповів про плани створити масштабне шоу у Луцьку. Мені здалося це нереальним і скажу чесно, спочатку така ідея мене не дуже цікавила.

Потім ми провели ще декілька зустрічей щодо майбутнього шоу і врешті-решт більше, ніж півроку потому почали конкретно роботу. Ми зустрілися і познайомились із нинішнім продюсером Тарасом Шкітером. І ми почали шукати.

Перше – команду. Нам потрібен був режисер, сценаристи, купа операторів, відеоінженерів, гримерів, асистентів. Тут, безперечно, єдиною людиною, яка б допомогла нам в цьому став Сергій Шараєвський – директор «Правди Про». І ми помаленьку відпрацьовували формати, теми. Одне з найоголдовніших, що потрібно було це придумати формат та назву шоу. Першою, ідеєю було назвати шоу «33» просто і інтригуюче. Чому 33?  Тому що формат передбачав наступне: 3 думки за, 3 – проти, 3 експерти та 33 глядачі в студії. (мені, як математику, така привязка до цифр дуже було до вподоби.)

Першою, ідеєю було назвати шоу «33» просто і інтригуюче.

Але заганяти себе в такі числові обмеження було не розумним і тому продюсер запропонував назву «Протилежна думка», яку згодом ми змінили на «Протилежний погляд». До речі, на першому шоу про радикальні методи в політиці у нашій студії крім 6 гостей були присутні 3 експерти (гіпер). Але згодом ми вирішили, що експерти і так у нас сидітимуть по обидві сторони протилежних думок, тому експертами ми «пожертвували».

Це було важко і це було щось нове для усіх нас. В Луцьку нам просто не було із ким консультуватися. Ми не радилися із авторами консервативних проектів на обласному телебаченні. Ми співпрацювали із людьми з центрального телебачення, які курують і режисують загальнонаціональними проектами. Просто було бажання робити рейтинговий продукт, який би реально хотіли дивитися люди та який би підняв рівень місцевого телебачення.

 

Тобто ви брали за основу не «совкові» підходи до політичних передач?

Змінився підхід до створення телебачення. Ми почали дивитися на це по-новому. Важко змінювати людей, в яких вже є запрограмовані певні схеми роботи. Наприклад, їм складно уявити, як можна знімати ток-шоу в нічному клубі. Але у нас вийшло. Ми знімаємо в нічному клубі.

Змінився підхід до створення телебачення…. Ми знімаємо в нічному клубі.

Так само засновники «Протилежного погляду» подивилися по-новому на роль ведучого і взяли не сорокарічного дядька в строгому костюмі, а 19-річну студентку, почали вчити мене, дали кредит довіри, за що я дуже вдячна.

 

Ведучій потрібно не тільки надавати слово політикам, а й коригувати напрямок дискусії та розуміти політичні «розклади». Якось спеціально готуєтеся до такої роботи?

Звичайно. Тим паче, коли ми пробували трохи міняти формат і брати спеціалізовані теми про медицину, про ОСББ. Зрозуміло, що я в цьому не фахівець. Потрібно було читати про ці речі і, що набагато важливіше, спілкуватися з людьми, які спеціалізуються на таких напрямках. А в політичних темах спілкування в кулуарах з людьми набагато дієвіше. За чашкою кави політики розказують те, що не прочитаєш в Інтернеті. Тут стає  в пригоді те, що я молода незаміжня дівчина, тому «на каву» зі мною ходять з задоволенням, ще ніхто не відмовлявся, принаймні.

В політичних темах спілкування в кулуарах з людьми набагато дієвіше. За чашкою кави політики розказують те, що не прочитаєш в Інтернеті.

Ну і, звичайно, в мене є свої інформатори (як і в кожного журналіста). До них я можу прийти і порадитися, щоб розуміти політичні процеси на місцевій «кухні» та впевненіше себе відчувати на знімальному майданчику.

 

Як обираєте теми для передач? Які для цього критерії?

На спільних нарадах нашої команди. Пропонуємо кілька тем, а потім обираємо із них ті, які справді будуть цікаві, які на цей момент на слуху. Була тема про Мінські угоди. На той момент це було дуже актуально, про це говорили всі.

Ми аналізували 13 передач, які вийшли.

Людей цікавить політика і «екшен». Їм не надто цікаві спеціалізовані теми як медицина.

Цікаво, як Вітів ледь не побився із Гузем, як хтось когось образив. Із кожним наступним ток-шоу ми моніторимо аудиторію, читаємо відгуки. Це впливає на відбір тем.

 

Ну ось випадок і Вітівим і Гузем. Часто трапляються такі випадки агресії під час зйомок?

Проект називається «Протилежний погляд», тому тут апріорі в нашу студію ми запрошуємо людей, у яких є різні політичні позиції, бачення тої чи іншої теми, світогляд. Інколи спікери висловлюють ці думки досить агресивно та емоційно. Грубо кажучи, ми на це розраховуємо.

Але не завжди усе виходить, бо багато наших політиків банально бояться говорити чи сваритися, вони звикли, що на телебаченні це виріжуть. Я жартуючи їм натякаю, що коли вони посваряться чи поб’ються, чи це обов’язково покажемо, навіть можемо у трейлер включити. Та все ж вони до такого формату ще не звикли. Не можна порівняти, як ведуть себе на ток-шоу політики всеукраїнського рівня і волинські. Ми чекаємо експресивності. А її якраз не вистачає.

багато наших політиків банально бояться говорити чи сваритися, вони звикли, що на телебаченні це виріжуть.

Проте, бувають і цікаві моменти наприклад, коли дуже затяті опоненти на знімальному майданчику, потім ідуть після зйомок разом обговорювати шоу у якийсь генделик чи кафе. Не раз після зйомок від гостей лунала фраза «А фуршет буде?».

Не раз після зйомок від гостей лунала фраза «А фуршет буде?».

 

Ви будете продовжувати новий формат ток-шоу – дебати?

 

Наразі це питання вирішується. На останніх дебатах, де сперечалися кандидати в мери, прийшли не всі. Були Оксана Марищук, Василь Байцим, Олександр Кралюк, Володимир Кучер та Микола Іванюк. Деякі відмовилися завчасно, а Павло Данильчук відмовився лише за 10 хвилин до ефіру.

Ніхто не очікував, що буде така ситуація із Данильчуком. Вперше в студії ПП було пусте крісло. Данильчук тоді це аргументував тим, що не було «Головного опонента» Миколи Романюка. Але можливо ще й тому, що він побачив на дебатах пані Оксану. (Оксана Марищук вже неодноразово намагалася влаштувати провокацію проти Данильчука, – ред.)

На мерських дебатах вперше в студії ПП було пусте крісло.

 

Не секрет, що на багатьох ефірах питання для кандидатів заготовлені наперед. Під час цих дебатів штаби зверталися із пропозиціями ставити «правильні» питання за винагороду?

Ми не зацікавлені в цьому. Якби кандидати ставили свої умови, формат був би не дуже цікавим. Ми ставили такі запитання, на які їм би було важко дати відповідь, запитання, які ставили б їх в рівні умови, а хто не має ніякої позиції, опинявся в незручному положенні під час дискусії.

Під час останніх дебатів між представниками партій було мало конструктиву. Хоча питання були доволі прості. Запитували, що нового партія хоче зробити Луцьку, а вони розповідали, які класні в них партії взагалі. Окремі кандидати взагалі не знали, як вони збираються боротися за перемогу і не мають поняття про нормальну поведінку перед камерою. Важко усвідомлювати, що ці люди збираються щось змінювати у нашому місті.

Окремі кандидати взагалі не знали, як вони збираються боротися за перемогу і не мають поняття про нормальну поведінку перед камерою

 

А коли ви звертаєтеся до партій, ви обираєте, якого саме представника хочете бачити, Чи вони делегують спікерів? Тобто хто визначає, що умовно БПП буде представляти Євгеній Ткачук?

Він голова міського осередку. Тому це логічно. А взагалі бувають різі ситуації. Від «Укропу» ми б хотіли побачити Ігоря Палицю. Але з певних причин вони делегували Ігоря Поліщука. Ми говоримо, кого хочемо бачити, а на практиці виходить по-різному.

 

А були за історію 13 програм випадки, коли люди категорично відмовлялися приходити?

Такої жорсткої позиції ніколи не було. Якщо тема і сусіди по знімальному майданчику «не зручні» для запрошеного гостя, той, зазвичай, придумує різні «відмазки»: «в мене не виходить», «виборці не відпускають», «ми поїхали в іншу країну» доходило ледь не до того, що «мене викрали інопланетяни».

Заяв по те, що в нас «продажне» шоу, взагалі не було. Жоден гість, який потім передивлявся ефір, не сказав, що інформацію було спотворено та спеціально вирізано якусь його фразу. Поки що монтуємо випуски, прямий ефір наразі зробити практично не реально. У нас 10 камер для зйомки. Такої кількості більше немає в жодного телевізійного формату на Волині. Ми не готові жертвувати якістю, глибиною кадру заради OnAir. Попри це, повторюсь, що ще ніколи не було такого, що ми вирізали якісь принципові моменти. Якби це було, наші гості заявили б про це першими. Є політики, які були в нас 3 рази. Вони із задоволенням приходять до нас в черговий раз.

ніколи не було такого, що ми вирізали якісь принципові моменти. Якби це було, наші гості заявили б про це першими.

І взагалі, багато хто сприймає «Протилежний погляд» які світську подію. Жінки гарно вдягаються, роблять зачіску, макіяж. Чоловіки теж приходять у найкращих своїх костюмах.

 

Відслідковуєте рейтинги «Протилежного погляду»? Сьогодні проект зростає у популярності?

Мені здається, що із цими дебатами рейтинг збільшився. Це та інформація, яка корисна для виборців. Не треба читати сотні незрозумілих брошур, де кандидати хваляться та розкидаються обіцянками. Партії делегують своїх представників, що мають показувати їх обличчя і висвітлювати позиції та плани їхніх політичних сил. Кандидати були рівних умовах мали однаковий час для відповіді. Подивившись наші дебати, виборці об’єктивніше зроблять висновок, за кого віддати свій голос.

 

Яка передача найбільше запамяталася?

Про легалізацію зброї. Вона була цікавою. А ще, на ті зйомки Ігор Муковоз прийшов з квітами (сміється).  Ще найбільше в пам’яті відклалась, звісно що перша передача і відчуття, які я відчула тоді,на знімальному майданчику вперше. Я їх не забуду. Мабуть, тоді я, як наркоман, підсіла на відчуття адреналіну та ті емоції, які отримуєш в студії під час зйомок.

 

Хто з гостей був найкращим спікером?

На мій погляд серед усіх гостей «наймочнішим» спікером був Олег Березюк – голова парламенської фракції «Самопомічі». Коли він говорить ті, хто поруч з ним замовкають. Він психіатр та знає, що говорити і як. Унікальна людина.

 

Хто найгіршим?

Не можна виділити найгіршого. В Луцьку всі приблизно на одинаковому рівні. Просто є гості, які поводять себе смішно, говорять не дуже по темі. Зараз я пишу в фейсбуці дописи з моїми враженнями під час зйомок, де висвітлюю моменти «з цього боку камери», про які цікаво було б дізнатися усім.

 

Чому на мерських дебатах не було Кононовича? Якби його запросили і він погодився, якою б була твоя реакція?

Ми запрошували його неодноразово. На тему радикальні методи в політиці, де розбирали майданівські події, на тему свободи слова і на ці мерські дебати запрошували також. Проте жодного разу він не мав бажання відвідати наш знімальний майданчик.

Хоча його побоювання можна зрозуміти: більшість гостей, які були підібрані на ті теми, були готові його вбити. Проте боятися пану Кононовичу, насправді, було нічого – на зйомках у нас присутня хороша охорона. Тому причини можуть бути інші.

 

Розмовляв Антон БУГАЙЧУК