Олександр Кралюк: «Я б хотів змінити формат роботи міської ради»*

Олександр Кралюк

Кандидат на посаду міського голови Луцька Олександр Кралюк з початком військової агресії з боку Росії подався на фронт. Він знає справжню цінність кожного голосу на виборах, тож вважає справою честі розпочати втілювати у Луцьку те, за що загинули його побратими.

В інтерв’ю айдарівець розповів, чого його навчила війна,  як треба розмовляти з недобросовісними депутатами та для чого він хоче стати мером Луцька.

-Розкажіть про те, чим ви займалися до війни?

-Я лучанин, закінчив 17-ту школу. Пам’ятаю, у десятому класі  воєнрук під час заняття розвісив військову карту. Я кинув у неї дротиком і потрапив у Севастополь. «Кралюк, сам напросився», – сказав воєнрук, і дав мені брошурку військового училища. А я завжди мріяв бути моряком, тільки думав про торговий флот.

Мама була проти, бо я добре знав фізику і математику, тож мені пророкували фізмат. А я тимчасом тихенько здав медкомісію і поїхав на іспити в Крим. Викладачка зовсім не розуміла моєї української, а я не розумів її питань. Тож ми спілкувалися формулами і вона одразу ж  забрала мене до себе.

Після навчання я хотів лишитися в аспірантурі, але вижити на стипендію було неможливо. Тож я  поїхав працювати на Чорнобильську станцію. А коли  у 2000 році почалося скорочення, я не чекав цього –  влаштувався консультантом голови комітету Верховної Ради України з екології, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Протягом багатьох років займався ядерною безпекою і проблемою захоронень ядерних відходів.

А потім повернувся до Луцьк організував тут таксі «Таксі Морячок». Я посперечався з одним з перевізників, що  в умовах кризи зможу організувати нову службу  і зробити її прибутковою. Я тоді у це вклав всі свої гроші. Сьогодні у «Таксі Морячок» працює майже 250 чоловік, а це 250 сімей.

Про найсвіжіший етап, «Айдар», ви, мабуть, і так знаєте.

Ви були директором комунального підприємства «Автопарксервіс». Вважаєте, на посаді мера вам може знадобитися здобутий досвід?

-На цю роботу я прийшов у 2010 році, на той час підприємство мало більше 100 тисяч гривень боргу. Я вивчив ситуацію  і зрозумів, що можу це виправити. За місяць провів аудит і склав план розвитку підприємства на рік. Разом з трудовим колективом комунального підприємства, я впорався з планом, навіть перевиконав його. Я сказав, що закрию борги по заробітній платі у лютому, а мене протягом понад півроку кожнісінький тиждень «смикали» в ОДА з питаннями – коли вже заборгованість на підприємстві погашу? Я пояснював: у лютому. У лютому ми закрили борги, але заступник губернатора знову викликав мене на комісію в ОДА, та знову питав, коли погасимо зарплату – він навіть не дивився звіти. Таку «якість» управління треба виправляти.

Проте виконання плану регламентується Луцькою міською радою – я знаходив кошти за кордоном, але введення їх у місто мають проголосувати депутати. У плані на наступний рік я  вказав, що дам прибуток 3 мільйони гривень. Ніхто не повірив. Я поїхав у посольство республіки Китай, там ми знайшли інвестора, розробили план розвитку парковок, розробили унікальний проект по гаражах. Ми могли б отримувати великі гроші для міста за рахунок ліквідації незаконних гаражів і отримання оплати за новозбудовані парковки. Але коли я приніс готові пропозиції, мені сказали йти домовлятися з депутатами міської ради, бо «то їм голосувати». І коли мені хтось каже – давай там якісь відсотки, то для мене це завжди було неприйнятним і я просто написав заяву на звільнення. Я не хочу так працювати.

Завдяки цьому досвіду я однозначно впевнений, що для Луцька обов’язково треба найняти незалежних та професійних аудиторів, які зроблять фінансовий,  господарський аудит та аудит боргових зобов’язань.

-Саме тому ви й пішли з роботи?

-Не лише через це. Якщо є рішення міської ради, що автомобільний ринок має обслуговувати КП «Автотрансервіс», то так і має бути. Але там була «криша»: бандити, підприємець, одна з прокуратур та правоохоронців. Мені вдалось це зламати – я військовий, тож звик виконувати накази. Якщо я маю рішення Луцької міської ради і завдання працювати, то так і зроблю. Я просто виконував свої обов’язки. На вимогу численних приписів перевіряючи структур та скарг місцевих жителів, збирався перенести автобазар на ГПЗ, привести інвесторів, тощо. Вже все було опрацьовано та підготовлено – проведені навіть збори основних набувачів послуг, документи – усе готове, треба тільки рішення. Але його не прийняли.

Підприємці потім мені розповідали, що деякі депутати підходили до них та пропонували схеми «без Кралюка». З такими розкладами я ніколи не примирюся.

У мене є стержень, який не зламає ніхто. Тож я подав заяву на звільнення і вже через кілька днів вийшов на  Майдан. Потім був «Крим-віджим», який я бачив на власні очі  з 23 лютого. 27 травня з полону втік Темур Юлдашев, який став моїм другом. Ми їздили по Україні, збирали добровольців,  створювали новий батальйон. На жаль, керівництво держави постійно затягувало рішення про його створення. Не дочекавшись цього рішення ми з ним розїхались по різних батальйонах – він у «Шахтарськ», я в «Айдар», де воювало багато хлопців з Волині.

-Чим ви займалися після повернення з фронту?

-Коли я 14 серпня демобілізувався, зрозумів, що треба допомагати сім’ям загиблих хлопців. У одного з наших  Героїв, позивний Гуцул,  двоє маленьких синів живуть у жахливих умовах у хаті-мазанці. Їхній батько геройськи воював, тому ми, його бойові побратими, повинні зробити все, що зараз робив би їх батько. Я розумію, що просити когось не має сенсу, тому шукаю, як можна допомогти. Але допомоги потребує не одна сім’я, а сотні, тож треба цим займатися ґрунтовно.

Я промоніторив сайти Міністерства оборони і Кабміну, вивчив законодавчі та нормативно-правові акти, яких вже є дуже багато. Перспективи в цій роботі є, і дуже великі. Звичайно, що проблем поки більше, як, наприклад, велика кількість нормативно-правової бази, що дуже часто не узгоджена між собою. Тому я вважаю за  необхідне і тут провести аудит законодавчої бази та залишити декілька десятків актів,  а не підмінювати один іншими. Звичайно паралельно допомагати владі у підвищенні ефективності матеріального медичного та соціального забезпечення військовослужбовців збройних сил України, та всіх хто приймав та приймає участь в АТО.

Ось конкретний приклад. Ми тільки й чуємо, що на сьогодні видали 354 мільйони гривень фінансової компенсації для придбання житла родинам військовослужбовців та звільнених у запас. Але фактично це лише 500 людей, а черга на сьогодні налічує 41 тисячу військовослужбовців, не враховуючи учасників АТО.  У звіті Міністерства оборони на сайті вказано, що за 2014 рік, видано квартир для 1% від загальної черги. Це виходить, що  хлопці мають по 100 років чекати на квартиру, а як врахувати АТОшників, то всі 200!

– Ви – голова Всеукраїнського союзу учасників АТО.  Відвідували з’їзд, який відбувся 10 жовтня?

-Звичайно. З’їзд планували давно, але відбувся він трохи неправильно. Я маю на увазі, що добру половину залу заповнили адміністративні працівники, слухачі військових академій, журналісти, фотографи  а ті, заради кого його організовували потрапили далеко не всі. На початку виступив Президент, вручив нагороди та пішов, а разом з ним пішла і третина залу.

-А що було предметом обговорення?

-У нас на сьогодні понад 320 громадських організацій, які мають у своїй назві слово «АТО».  Це якщо ми на вибори ідемо, то можемо оперувати різними обіцянками, а тут – ми зобов’язані сповідувати однакові цілі. Якщо говорити про те, чи справляється держава із поставленими завданнями, то  ми стимулюємо її до цих дій. Проте якщо  у нас буде 320 організацій, то не зрозуміло, хто на кого і як може вплинути.

На з’їзді я виступав з промовою, щоправда, дуже пожалів, що Президент уже пішов. Він під час доповіді сказав, що цього річ вже видали 11% квартир, а я дуже хотів уточнити, що це за 11%? Якщо від загальної черги, то я ніколи в це не повірю, бо реальний показник не досягає навіть відсотка. Дуже цікаво, хто подає Президенту такі дані.

Тож зараз я займаюся перспективою об’єднання цієї величезної кількості організацій. Ця перспектива дійсно існує, хоч поки ми ходимо по колу, але думаю все різко почне змінюватись після виборів, коли всі АТОшники зрозуміють, що їх в котре використали. Зараз ми стаємо на шлях підтримки влади у цьому напрямку. Ми розуміємо, що неможливо проводити серйозних реформ у протистоянні з владою, бо тоді ми не зможемо отримати реальних результатів вже наступного року. Я знаю,  як це зробити.

-Маєте конкретний план для об’єднання?

-Все дуже просто – шлях здолає той, хто йде. Ми окреслюємо план, який маємо виконати за 5 років – за цей час треба закрити чергу. Більше того – я знаю,  як це зробити.

В Одесі наприклад, більше 4000 людей у черзі, але її ми спроможні закрити за 3 роки.

-Чи реально взагалі забезпечити таку кількістю військових житлом?

-Абсолютно реально, ми працюємо над механізмами. У мене маленькі діти, а вони мене бачили двічі за останні два місяці, бо я живу або в Одесі, або у Львові, або у Києві чи в  інших містах, де можна розпочати будівництво житла для хлопців просто зараз, і шукаю для цього усі наявні в державі можливості.

Ми розуміємо, що треба зробити проект, який підставить плече владі. Я не хочу сьогодні критикувати владу, в умовах кризових ситуацій люди приречені на помилки. Але на них необхідно вказувати, і якщо  висновків не зроблено, ба більше – людина продовжує помилятися, ми  повинні вирішувати такі моменти. Я зараз кажу конкретно про заступника міністра оборони – Гусєва, та голову ГлавКЕО – Берназа.

-А звідки взяти кошти та де шукати земельні ділянки?

-Я опрацював нормативно-правову базу. Є постанови, що дозволяють будівництво житла на землях оборони, де раніше розміщувалися військові містечка, а зараз вони виведені з його активів. Там можна будувати житло для військовослужбовців без передачі землі. А це такі ділянки, як, наприклад, 8 гектарів землі майже у центрі Одеси. Подібна ситуація і у Львові, і у Києві, ну і звичайно в Луцьку. Позиція кожного, хто віддав частину свого життя або здоров’я та тих, хто загинув, була, є і буде одна – жити потрібно по колективній совісті, виконуючи свої обов’язки до кінця, і якщо це не зовсім добре вдається офіцерам Міністерства Оборони, то ми і тут їм підставили плече. Так що нікуди ситуація по всіх видах забезпечень, вже від Координаційної Ради Всеуркаїнського Форуму учасників АТО не дінеться – зміни на краще, впевнений, дуже скоро стануть  помітними.

Тож через місцеву «Самооборону» ми звернулися до забудовників: хто готовий будувати житло на землях Міністерства оборони. Зібралося шість забудовників, з якими ми бачилися вперше. Вони дуже швидко розробили свої пропозиції, тож через 4 дні я привіз у Київ гарантійних листів на 2700 квартир, 60 з яких можуть бути передані вже. Гроші на будівництво з бюджету України взагалі не потрібні. На сьогодні є вільні внутрішні кошти, які готові вкладатись у подібні проекти будівництва. Такі гроші дійсно є, до того ж є і прийнятий на законодавчому рівні механізм. Залишається тільки воля, якої у воїнів АТО, повірте, вистачає. Є зовнішні кошти, які теж не заходять з тих самих причин. Тому ми й питаємо цих державних мужів – ви хто? Чому я, поховавши хлопців, маю цим займатися? Я хочу займатися транспортом і  отримати ще одну вищу освіту, бо маю в цьому нагальну необхідність. Але коли я розумію, що довкола все на стільки корумповано, а дітям Гуцула ніхто не допоможе, розумію, що мушу цим займатися. Я вважаю, що  діти загиблих мають мати все і ні про що не думати. Адже їхні батьки – Герої.

А ще на з’їзді я прочитав усім директиву начальника Генштабу Російської федерації до Верховного головнокомандувача РФ Путіна датовану ще 2013 роком. Там сказано,  що сучасні методи ведення війни не передбачають обовязкового збройного протистояння, достатньо маніпулювати економічними та соціальними проблемами і на їх основі збуджувати протестні рухи, а потім їх фінансувати, щоб призвести до зміни влади на «угодних». Тому я всіх питаю: ми що робимо? Ми кого підтримуємо? За які такі гроші? Ми що, зовсім отупіли перед виглядом грошових купюр?

Ми не можемо будувати своє життя чужими обіцянками чи за чужі гроші. Той, хто зараз вам їх дає не створив жодного робочого місця, хіба спалив ЦУМ… І хто сьогодні вже згадує  про тих 3 тисячі підприємців, які залишилися без нічого. Він створює інфраструктуру, де можна якісно витратити гроші. А заробити де? Дайте людям, де заробити гроші, а де їх витратити вони знайдуть самі.

-Вважаєте Олександра Товстенюка своїм головним суперником?

-Якщо Товстенюк стане мером, це місто зникне. Ви не зможете привести сюди інвестицій, бо тут будуть «крутитися» лише гроші Палиці. Щоб стати олігархом, треба «відкусити» спочатку трохи основного ресурсу в соціальної маси –  зробити банкрутом завод і забрати за безцінь, а потім продати його у рази дорожче. Потім все більше і більше. Коли вже стає надто багато – потрібно охороняти – потрібно ставати меценатом – потрібна озброєна охорона. Воїни, задумайтесь, що скажуть ваші загиблі фронтові брати, коли ви з ними зустрінетесь, адже усі ми з ними ще довго будемо говорити, і обманути їх ще раз не вийде ні у кого з вас.

Мені було б цікаво поспілкуватися з кандидатом економічних наук Олександром Товстенюком. Звісно, я не кандидат економічних наук, але маю три дипломи про вищу освіту, серед яких є і економічний диплом. Мене дуже цікавить подискутувати ним про виборчу програму, але не загальними словами, а предметно: які він бачать джерела реновації для Луцька, як Луцьк виглядатиме у 2020 році і як цього зробити. Я хочу бачити обгрунтування напрямів розвитку міста, суб’єктів реформ, гарантії ресурсного забезпечення, що виходять за межі однієї, хай і “найглибшої кишені”.

-Що вас мотивувало іти на вибори?

-Щодо виборів мера, то я задумувався про це давно – знаю, що треба змінити в місті і головне знаю як це робити. На фронті я ще раз себе перевірив. Насправді, найважче у роботі мера – це вміти говорити «НІ» у широкому розумінні – а декого треба буде просто виганяти. Бо цей кабінет за 20 років став місцем для вирішення питань та розмов, які ніколи не стануть публічними. На цьому треба поставити крапку. Тому, в кабінет мера міста вже давно пора поставити відеокамеру з постійною трансляцією у інтернет мережу, щоб ця робота дійсно не здавалася медом, і стимулювали тільки до позитивних вчинків будь-кого, хто там сидітиме.

По друге, я вмію привозити гроші. Я розумію, що Луцьку потрібні гроші не однієї людини. Ще при губернаторстві Бондаря я привозив інвесторів із Голландії, які хотіли будувати завод. Він вам прокоментує, чому вони не залишилися – якби я був мером, інвестиції вже були б тут. Ще коли мене взагалі ніхто не знав, я пропонував Луцьку 20 мільйонів євро. Зараз я розумію, що робив це не вчасно, як чесна людина – знайшов та привів, без врахування інтересів чи ще чогось там. А голландці ще тоді пропонували 8 % на соціальну складову.

Нам треба зруйнувати приватну монополію. Мені однаково, олігарх чи хтось інший – головне, що він пропонуватиме місту. Ось якщо він отримує землю для будівництва і отримає надприбутки, то мене цікавить лише, що отримають школи та дитячі садочки поруч з цим будівництвом.

Всіх, хто проголосував за рішення яке, «дерибанить» місто»  треба карати. Інакше діла не буде.

-Які ще бачите нагальні проблеми, які треба найнагальніші проблеми  треба вирішувати в найперше?

-Всі кажуть , що Луцьк – європейське місто. Можливо, але скоріше  середньовічне – тут ходять сумні люди з опущеними головами. Це треба міняти.

Ми знаємо як – приходить нова команда і ми проводимо конкурс на повне заміщення вакансій в управлінських структурах,  туди потрібно найняти менеджерів. Мене цікавлять економічні показники – ми проводимо аудит, виставляємо конкретні задачі. Якщо кандидат не знає, як це  зробити, значить він просто живе ще й досі ХХ століттям, а на вулиці вже давно ХХІ. Місту потрібні менеджери, які його зможуть його якісно популяризувати у світі і привезти інвесторів. Якщо  ми не заведемо до Луцька гроші, то ніколи не піднімемо опущені голови людей і на кожних виборах людей купуватимуть за 100 гривень, щоб потім продати але набагато дорожче. А лучани – не товар!

-Ви довгий час були в «Громадянській позиції». Чому на вибори мера йдете самовисуванцем?

-Якщо ти чесна людина, то і по життю себе вимірюєш у відповідності із честю. Ти не хочеш обманювати навіть в тому, що іншим і не важливо. Я,  як військовослужбовець, не маю права бути членом партії, тому здав квиток. За півтора року колектив «Громадянської позиції» зрісся без мене, сформувався у нову потужну команду, здатну досягати результатів.

Коли я був в АТО, Анатолій Степанович Гриценко вніс мене  у список «Громадянської позиції» на виборах до Верховної Ради України. Я його чесно попередив, що не зможу брати участі у передвиборчій агітації так як перебував на фронті – там я був потрібніший. Тоді я не хотів підводити команду, не хочу і тепер – мене багато хто не знає, тай не було часу займатися передвиборчою кампанією для партії.

Я пішов безпартійним, бо не вважаю, що Луцька міська рада – це орган, де відбувається політика. Це господарчий орган, тож  я маю стати господарником. Я не хочу, щоб мене приписували політичні зв’язки. Я впевнений, що в нашому місті не є проблема зібрати добру команду. І навіщо щось комусь обіцяти зараз (перед виборами), коли потім  з них прийдеться вимагати. Тільки відкрита процедура набору нових управлінських кадрів, може зберегти статус-кво міського голови у його вимогах до нової команди.

Головне питання в управлінні. Відповідальність має мати обличчя. Одне обличчя. Не має бути: я нічого не можу зробити, бо якісь партії не так голосують. Якщо не можеш нічого зробити, то для чого ти там? Просто піди.

-Як ваші рідні поставилися до того, що ви будете балотуватися?

-Вони звикли, що мене ніколи немає вдома – особливо за останні майже вже два роки.

-Як  плануєте проводити свою кампанію?

-Я сам написав свою програму, тож хочу її презентувати. За моєю програмою, якщо стану мером, для кожного пункту буде підготовлене  і підписане розпорядження міського голови. Це буде дорожня карта, за яку я особисто нестиму відповідальність.

Не буду організовувати зустрічі у дворі, бо маю мало часу. До того ж, коли проводити особисті зустрічі  з людьми, то вони одразу виливають на кандидата усі мінуси. Олігархи маніпулюють людськими потребами, то ж на зустрічах конкурент-товстосум  може дати щось за потребами. Тож таким чином нас розділять на «доброго і поганого». Це не тому, що люди не хороші, а тому, що вони дуже бідні.

Мені важливо донести те, що я гарантую – зала Луцької міської ради перетвориться в господарчий орган. Якщо якась опозиція буде вважати, що температура в батареях має бути нижчою, то я  з ними буду розмовляти недемократично. Яка може бути опозиція в господарчому органі?

Якщо відстоюєш правду, то не важливо на якому майданчику виступати. Я не можу прийти з фронту та говорити – вибирайте мене, бо я фронтовик. Я намагаюся взагалі не чіпати цієї теми.

Я хочу взяти участь у публічних дебатах, та щоб всі кандидати у мери пройшли детектор брехні. В сучасних умовах, коли некомпетентність , неефективність, бюрократія та корумпованість  є елементами національної безпеки, усі ми повинні бути впевнені у тому, кого обираємо.

Для чого нам голосні лозунги, яким обростають партії і кандидат? Потрібна впевненість у реальних діях.

-Як оцінюєте свої шанси на виборах?

-Я оцінюю себе – завжди на 100%,  а шансами керує Бог. Люди потім черпатимуть те, що вони отримають від своїх рішень. Я впевнений, що одні приходять і купують людей тільки для того, щоб потім дорожче продати.

Я намагатимуся переламати небажання людей щось робити через зневіру  у тому, що влада не працює для громади. Я відкрию усі контракти лише для місцевих підприємців  і фірм – гроші мають працювати тут. Результати ми зможемо побачити вже через рік роботи. Їх треба повідомляти публічно, як і плани на роботу – тоді громада зможе ефективно контролювати роботу. Поки що  у нас цього немає.

-Чого не вистачає лучанам, щоб голосувати чесно?

-З’їздити в Лисичаньк. Весь Луцьк має з’їздити у Лисичанськ і глянути на дев’ятиповерхівки, від яких залишилася одна стіна. Це наочний приклад того, чим може закінчитися неправильне голосування.

Світ перевернувся з ніг на голову. Бандит – авторитет, а хто знає наших професорів, доцентів, їхні напрацювання? Я скажу бандитам «цить». Якщо у мене освіта, наука і медицина не будуть отримувати надбавок з місцевого бюджету, я розжену ці управління і мені однаково хто буде приходити і лякати. Той, хто хоч раз хоронив своїх товаришів, що залишились вірними своїй землі до останнього подиху, – залишиться вірним ідеалам які надто далекі від тих, що сьогодні масово сповідують в корисних цілях.

-Будете боротися з недобросовісними депутатами недемократичними методами?

-Якби ми на війні намагалися відстоювати державу демократичними методами, то сепаратисти вже були б під польським кордоном. На сьогодні політичні амбіції в господарчому органі – питання національної безпеки. Я буду тут боротися за суверенітет України. І якщо комусь з депутатів захочеться землю по блату, то буде летіти дуже далеко. Взагалі,  я б хотів змінити формат роботи міської ради.

Всі питання порядку денного мають бути не просто висвітлені на сайті – треба дати можливість голосувати  як у Шустера, щоб зрозуміти, чи підтримують люди ці ініціативи. На момент голосування ми вже матимемо картину, що думають лучани. Депутати мають навчитися звітувати – вони не небожителі, а працівники.

Проблема не нова, про це сперечалися ще Жан-Жак Руссо та Монтеск’є. Вибори мають відбуватися на основі знань.  А коли знань немає, їх замінюють чимось іншими – газетами, рекламою, гречкою. А не можна дозволяти, щоб гречка голосувала за людей. Тому на цих виборах методами боротьби проти мене може бути лише оббрехати, звинуватити у чомусь, та багато чого іншого з цього набору.

 -Вже були спроби очорнити вас підчас виборчої кампанії?

-Звичайно. 21 століття – всі розумними стали, політтехнологами, аналітиками, політиками. Показували сюжет про «Автопарксервіс» – зняли громадський туалет і показали по телевізору, заглянули навіть у самісіньку… Так  ці люди оцінюють виборців – що їм потрібно показувати та розказувати. Для чого показувати те, як місто могло виглядати ще у 2012 році? Для чого писати про те, що стримує розвиток Луцька?

Значно простіше зробити ролики про «Парксервіс» ці технології працюють на людей, які живуть телевізором. Цей телевізор згубив країну. Я багато спілкувався з людьми на Сході, з якими ніхто не працював – їм лише нашіптували пропаганду через телевізор

Дуже багато речей, які зайві. У мене немає цілі тут заробляти, тому я  хочу пройти детектор брехні. Я хочу щоб усі кандидати поговорили, за круглим столом і взяли на себе особисту відповідальність – коли зробиш, коли і які будуть результати, а якщо цього не вдасться – кожен має  піти. Заяву треба написати відразу, і хай лежить десь у якійсь публічно створеній громадській організації. В цьому велика проблема Майдану – там зробили найважче, але не завершили найголовнішого. Вони видалили ракову пухлину, але не на заповнили місце, що звільнилося здоровими клітинами. Зараз треба доробляти на місцях. Я до цього готовий.

Розмовляла Василина БОРУЦЬКА