Кращі нагороди — це діти, до яких ми повернулися цілими, – волинський танкіст

Василь Гук

Танкіст 51-ї окремої механізованної бригади Василь Гук розповів, як захищав  Савур-Могилу.

Про це повідомили на офіційній сторінці Міністерства оборони України у Facebook.

У серпні 2014-го року Савур-Могила стала одним із форпостів українського війська. Височина розташована на потрійному стику кордонів Луганської, Донецької областей та державного кордону з Росією.

Так, під час чергової атаки до кургану наблизилися п’ять російських танків Т-72, дві БМП та піхота бойовиків. Через інтенсивний артилерійський обстріл з боку Російської Федерації, однак українські гарматники не змогли зупинити ворожий наступ. Однак, у тил бойовиків вдалося зайти одному українському танку Т-64, у якому був волинський боєць.

Командир танка Ростислав Шуляк, механік-водій Володимир Харьков та навідник-оператор Василь Гук познайомилися у Збройних Силах після мобілізації навесні минулого року.

Перше бойове хрещення ці танкісти пройшли наприкінці травня 2014-го під час звільнення Мар’їнки. Згодом, коли 51 окрему механізовану бригаду відводили на відновлення боєздатності на полігон «Широкий Лан», перша танкова рота і кілька екіпажів інших підрозділів добровольцями залишилися у зоні бойових дій. Усі вони увійшли до спецбатальйону «Колос».

З Мар’їнки батальйон «Колос» вирушив до Савур-Могили. На підступах до висоти зупинилися поблизу селища Петрівське, і того ж вечора потрапили під артилерійський обстріл зі сторони Російської Федерації.

«А 28 липня ми підійшли до висоти. Нам повідомили, що там уже наші, тому механізовані підрозділи спокійно під’їхали та почали займати позиції. Ми в цей час прикривали наших позаду. Але дуже скоро з’ясувалося, що на Савур-Могилі досі були ворожі сили. Вони почали бити по нас із усього, що мали. Кілька БМП змогли відійти, а автомобільна техніка і багато хлопців залишилися там, знайшовши якісь укриття», – згадує навідник Василь Гук.

Танк, у якому був волинянин був чи не єдиним боєздатним, адже три танки ще раніше пішли в розвідку, а четвертий прикривав табір. Комбат «Колоса» попросив бійців вивести людей та техніку.

«Піхота і водії пішли під захистом нашої броні. І коли ми наблизилися до того місця, де нас атакували, хлопці заскочили в техніку, завели її і почали виводити з-під обстрілу. А ми з гармати танка і кулеметом прикривали їх. Ту ніч я запам’ятав на все життя. Їхні великокаліберні гармати «Мста-С» «клали» снаряди дуже близько до нас. Від розривів у танку все здригалося. Але під прикриттям темряви, не вмикаючи фар, вдалося вивести піхоту з іншого боку висотки без втрат», – розповів волинський танкіст.

31 липня 2014-го року українські підрозділи почали штурмувати Савур-Могилу. Тричі підходили до висоти, та після безуспішних атак відходили.

«Чотири танки, включно з нашим, отримали завдання придушити вогневі точки ворога та знищити стелу, на якій була позиція коригувальника вогню. Порахували, що за 40 хвилин ми підійшли на дистанцію пострілу та відстріляли боєкомплект. А противнику, щоб виставити свою артилерію та здійснити залп, необхідно було на 5 хвилин більше. Тобто ми встигали. Під час тієї операції був єдиний випадок, коли наш танчик підвів нас. Заклинило «кульбабу», тобто гармата та ПКТ зупинилися на куті заряджання… Ми запросили відхід назад для усунення поломки, але у відповідь отримали наказ залишитися на полі, демонстративно рухатися і відволікати ворога, доки інші наші танки працювали по стелі. Тож близько півгодини й каталися там», – пояснив чоловік.

Фінальний штурм висоти розпочати о 4:00. Через годину перші БМП, піхота і танк вже закріпилися на висоті, Савур-Могила була успішно взята. Бійці «Колоса» утримували її близько трьох тижнів — до 20 серпня 2014-го.

«В один із днів, коли наші хлопці стояли на кургані й по них гатила артилерія з напрямку Російської Федерації, з Тореза до Савурки наблизилося п’ять танків Т-72 і два БМП з піхотою та зайняли позиції півколом навпроти висоти. Наші артилеристи намагалися накрити противника, що підійшов, але безуспішно, — розповідає Василь Гук. — А ми своїм танком тоді якраз на териконі збоку Савурки стояли. Ситуація була не на користь наших хлопців на висоті. Ми з’їхали з терикону і почали «лупити» по противнику з усього озброєння. Пішли ва-банк і не прогадали. Ворог був наляканий нашою зухвалістю, схоже, подумав, що один танк наступати не наважиться, тож сім одиниць бронетехніки бойовиків відійшли», – згадує Гук.

Легендарного танкіста з Волині нагородили нагрудним знаком «Учасник АТО» і відзначили подяками у сесійній залі Рівненської облради.

«Для нас найкращі нагороди — це наші діти, до яких ми повернулися цілими і здоровими. За півроку Ростислав і Володя стали мені братами — зустріти добрих людей це теж нагорода. Тепер часто телефонуємо один одному, товаришуємо та пам’ятаємо, якою високою ціною дається нам незалежність. Тим танкістам, які сьогодні боронять державу на сході України, бажаю вірити в Бога, в перемогу України і в нашого солдата», — підсумував Герой Василь Гук.