Переселенці з Донбасу розповіли, як живуть на Волині

Переселенці з Донецької області та Луганська поділилися враженнями від життя на Волині.

Про це йдеться у повідомленні Телевізійного центру Ковеля.

20-річна Ельміра Алтаєва вчиться розмовляти українською і звикає до нового життя. Багатодітна сім’я Алтаєвих із села Кам’янка у Донецькій області через війну залишила домівку та оселилася на Волині, в кількох населених пунктах Любомльського району. Ельміра з молодшою сестрою проживає у старенькій хатинці в селі Запілля. З собою дівчина взяла «прожитковий мінімум» речей: кілька улюблених суконь, документи та книги.

Щодня по буднях Ельміра добирається до райцентру, де працює кранівницею мостового і козлового кранів на нижньому складі місцевого лісгоспу.

Дівчина прийшла працювати в лісгосп за порадою односельчан. За її словами, висоти не боїться з дитинства, а професію кранівника здобула в Маріупольському професійно-технічному ліцеї.

«Еля вже працює в нас другий рік. Спочатку, як прийшла до нас на роботу, вона була дуже скута і мало розмовляла. До роботи відноситься дуже відповідально. Вона старалася і з кожним днем у неї виходило все краще і краще. Зараз вона працює дуже добре. Всі її тут поважають і люблять», – розповідає начальник складу ДП «Любомльський лісгосп» Юлія Загура.

Інший тимчасово переміщений Павло Степаненко перебрався на Волинь з Луганська. Переїхати у  Ковель його запросив тренер – майстер спорту міжнародного класу з бігу на 100 кілометрів  Олександр Головницький.

«У нього вдома йшов обстріл, а він бігав на стадіоні — фанат такий. Я йому й кажу — давай до мене, в Ковель… І от ми так і працюємо в тандемі. Нам допомагає Олена Миколаївна Клімашевська. Набрали ще групу дітей, які, я думаю, на весну вже покажуть результати… Та й думаю, що буде все добре», – розповів тренер.

«У мене було багато тренерів, але ніяк не виходило. І ось я знайшов по інтернету Олександра Головницького і переїхав до Ковеля. Незважаючи на те, що йде війна і в мене там залишилася сім’я, рідні … Це далося мені непросто, я їхав через Росію, витратив багато грошей – але я жодного разу так і не був з тих пір вдома … Вони хочуть, щоб я повернувся. Більше року вже я не можу приїхати. Але я знаю, що я втрачаю – такого тренера у мене вже більше не буде … Якщо я поїду – дуже складно буде повернутися», – розповів легкоатлет, ультра-марафонець.

У тандемі з новим тренером Павло значно покращив свої спортивні результати: в травні переміг на чемпіонаті України. А на цьогорічному чемпіонаті світу в Нідерландах спортсмен вперше виконав норматив майстра спорту.

Нині Павло з тренером готуються до чемпіонату світу в Катарі. Однак, на заваді участі волинян у престижних змаганнях можуть стати фінансові труднощі.

«Ми з Пашею якби в збірній. Але організатори оплачують лише певний відсоток витрат. Потрібно ще 300 євро з людини, а для нас це достатньо велика сума. Тому, якщо ми не зберемо її, змушені будемо пропустити відповідальні змагання», – каже Олександр Головницький.

Павло розповів, що уже адаптувався на Волині, однак, постійно тримає зв’язок з рідними.

«Не скоро все заспокоїться. І зараз усі готуються до зими. Там паніка, люди не знають що робити. Ціни ростуть. І комунальні послуги. А зарплати – одні і ті ж. Люди не знають, що робити», – підсумував Павло.