Артем Запотоцький: «Я ніколи не здавався і не здамся»*

Артем Запотоцький

Серед різнобарв’я і різноманіття кандидатів на депутатські портфелі Луцької міської ради неможливо обійти одного із кандидатів. Артем Запотоцький – волинянин, який пережив криваві дні лютого 2014 року на Майдані. Тому мотивації для втілення гасел та принципів Революції Гідності в нього більш ніж достатньо.

Активіст розуміє, що зараз доля міста і країни залежить від кожного. Він вважає, що кожен має долучитися для того, щоб збудувати дійсно європейський Луцьк.

В інтерв’ю Артем Запотоцький розповів, що найцінніше дав йому Майдан, які проблеми міста треба вирішувати у першу чергу та чому іде на вибори від провладної партії.

-Чим ви займалися до Майдану?

-Я народився у Луцьку, проживаю тут все своє життя. Тут моя Батьківщина, тут похований мій батько. Не бачу змісту їхати закордон. Добре там, де нас немає, а треба розбудовувати своє.

Навчався у 4-тій школі, яка тепер стала гімназією. Тепер там навчається мій син.

Потім вчився на юридичному факультеті Волинського ще тоді державного університету. Брав академвідпустку, бо спробував займатися бізнесом, тож  я вчився при трьох деканах. Там познайомився зі своєю дружиною.

Навіть тепер буваю на факультеті, з деякими однокурсниками підтримую добрі стосунки. До слова, моїм однокурсником був чинний депутат Луцькради Андрій Осіпов. Він довчився, а от мені довелося трошки заробляти гроші. Тож потім я поновився на заочне відділення, і  пішов працювати на будівельну фірму. Підприємство займалося промисловим і цивільним будівництвом. На цій роботі я зрозумів, що мене окрім юриспруденції дуже цікавить будівництво.

Тож я працював і паралельно навчався. Після закінчення університету пішов працювати на «Континіум» та працюю там і досі.

-Окрім роботи надаєте приватні  консультації?

-За гроші – ні. Іноді сусіди звертаються – хтось не може приватизувати землю, хтось не може поділити межу. Намагаюся всім допомогти.

– Чому ви вирішили вийти на Майдан?

-Це всіх цікавить найбільше (усміхається). Мене завжди питають, чого мені не вистачало: робота є, зарплатня є, будинок є, тоді ще був автомобіль. Тож всім я кажу те саме – я вийшов за майбутнє своїх дітей. Я, як юрист, бачив, що закон в цій країні абсолютно не працює. А така країна не має майбутнього. Ніколи ми не житимемо добре, поки зв’язки і знайомства вирішуватимуть усе.

-Вважаєте, що змусити закон працювати можна за допомогою прямого народовладдя чи радикальних дій?

-Скажу так: наша Конституція недосконала, але й не геть погана, а єдиним носієм влади є народ. Щодо радикальності, то країна дійшла до моменту, коли інакшого вибору вже не було.

Мені дуже подобається відповідь  одного священика УПЦ КП на питання: чому наші діти зараз мусять воювати і гинуть на війні. Священик сказав: «Тому, що наші батьки у 90-тих роках не допрацювали до кінця. Зараз ми закінчуємо їхню справу».  Якби тоді державотворчий процес в Україні відбувся до кінця як, скажімо, у країнах Балтії, все було б добре. Маємо працьовитих людей, родючі землі, лишилося тільки добре жити (усміхається).

Артем Запотоцький і побратими з Майдану

Артем Запотоцький і побратими з Майдану

-Ви ходили на мітинги у Луцьку, чи одразу поїхали до столиці?

-І у Луцьку ходив. Вже ближче до Нового року я не пропускав жодного мітингу і агітував друзів не їхати на полювання чи ще кудись, а виходити на площу. З мене тоді сміялися, а я розумів, що пополювати ще встигну. Я возив дрова, їжу, талони, передавав на Київ – одним словом, намагався допомогти, чим міг.

Потім прийшов наш час – 18 лютого ми побачили, що людей мало і міг відбутися розгін. Біля Верховної Ради вже були загиблі і важкопоранені. Тож ми зібралися з хлопцями і поїхали. У нашій машині був Микола Киричик, Анатолій Пушкін, я і Олександр Вронський, який потім став капеланом «Січі».

В Іншому бусі був Славік Лебідь, покійний Василь Мойсей та ще ківерцівські хлопці.

– Що найцінніше вам дала Революція?

-Розуміння того, що коли треба, ми вміємо бути нацією. Але насправді треба бути нацією постійно. Ми довели, що ми повноцінна країна, що живемо на своїй землі і коли погано, незважаючи на різні національності чи релігійні переконання здатні об’єднуватися і відстоювати свою позицію. Для мене українець не той, хто тут народився чи сповідує правослв’я – у нас є азейбаржанці, євреї, навіть афроукраїнці.  Для мене всі люди, які люблять країну, у якій живуть, є українцями. От такий я ненаціоналіст (усміхається).

Чи не шкодували ви, що поїхали на Майдан?

-Краще шкодувати по зроблене, ніж про незроблене. Можна до кінця життя потім шкодувати про втрачену можливість. Так, наслідки не завжди добрі, але ми спробували.

Чи задоволений я до кінця? Я розумію, що все не прийде одразу, бо так не буває. Знову ж таки, країни Балтії навіть при Союзі жили зовсім інакше – там не було дефіцитів, коли у нас за щастя було вхопити хоч що-небудь, тай то тільки через знайомих. Це вже зовсім інший менталітет.

Знаєте, менталітет треба виховувати. Я 4 роки прожив у Краматорську. Люди там такі самі,  як  ми – дві руки, дві ноги, голова (усміхається). Але вони зникли, що є господар. Всі, хто вміє думати сам, почуваються добре – мають бізнес і керівні посади, але таких мало. Переважна більшість має маленькі зарплати на заводах. Проте люди звикли думати, що їм дадуть усе готове, тому самим робити нічого не треба, і думати не треба.

Але всі ми, українці, знову чогось чекаємо. Кожен має почати з себе. Ось у нас вуличка маленька, ми всі пильнуємо своїх і сусідських дітей, спільно прибираємо. А ось трохи далі пройти – купи сміття, а поруч гуляють мами з маленькими дітьми.  Тож для початку можна просто перестати елементарно викидати папірці. Так ми зробимо країну хоч трошечки кращою.

-Чому вирішили стати депутатом міської ради. Чи були думки спробувати себе у ролі мера чи депутата облради?

– Півтора року я провів у лікарнях, але коли повертаюся у місто, бачу, що нічого не змінюється. Коли питаю у людей – а хто ваш депутат? Ніхто не знає, бо його на окрузі ніколи й не бачили. Дороги як були у поганому стані, так і лишилися. Якщо ти депутат, то можна відремонтувати принаймні 1 вулицю і прибудинкову територію на рік? Я вважаю, що це цілком реально.

-Чому маємо такий стан речей? Через недостатній контроль депутатів з боку громади?

-Через особисту безвідповідальність депутата. Як депутат може робити щось для округу, якщо він там ніколи не буває?

-Яким чином повпливати на такого депутата?

-Зараз абсолютно спокійно можна його відкликати. Механізм впливу є, просто треба не лінуватися.

Ось мені кажуть – ти на візку. А я кажу – Рузвельт теж був на візку, але його чотири рази обирали президентом, і тоді США значно наростили свою економіку. Багато можна дискутувати на цю тему. Але я вважаю, що реально можу допомогти. Просто не треба обіцяти того, що ти не можеш зробити. По-друге, треба дати можливість мешканцям багатоквартирних будинків створити ОСББ і дати самим  керувати своїм будинком. Люди сплачують 1, 63 гривні за метр квадратний площі. Середньоститистичний будинок на 100 квартир отримує 7, 5 тисяч гривень. За ці гроші треб найняти двірника, сантехніка,  провести ремонт мереж. Просто необхідно обрунтувати людям переваги таких можливостей.

Артем Запотоцький та волонтер Наталія Соколова

Артем Запотоцький та волонтер Наталія Соколова

-На нинішні вибори вам запропонувала місце у списку лише «Солідарність»?

-Пропозицій біло декілька, але вони мене не влаштовували у ряді переконань. Окрім того, були й пропозиції після оголошення списків – деякі політичні сили зверталися до мене з питаннями, мовляв, чому я не пішов до них у список? Відповідь лежить на поверхні – усі знають, де я живу, у багатьох є мій номер телефону. А після бою руками не махають (усміхається).

-Ви погодилися без вагань?

-На виборах Президента я був в Ізраїлі. Голосувати там було складно, ми подавали документи через посольство в іншому місті. Щоб ви розуміли, для мене проголосувати – принципово, від цього залежить майбутнє країни. Тож після усіх процедур ми їздили за понад 100 кілометрів для того, щоб проголосувати. Так от, тоді я підтримав діючого Президента. Зараз з усіх сторін тільки й чути – зрада, але ж ми бачимо лише вершину айсберга. Нас підтримує Європа і весь світ, окрім кількох сателітів Росії, а це означає, що  ми все робимо правильно. Звісно, є  й труднощі і пройде не десяток років, поки все у нас буде правильно.

Постійно чую, що влада нічого не зробила, щоб втримати Крим. Але говорити легко. Ставлю таким людям питання: чому ти не взяв до рук автомат та не пішов захищати Крим, показавши й іншим приклад? У відповідь всі мовчать.

-Чи стикалися ви з нерозумінням знайомих через свій вибір? Як на це реагуєте?

-Звичайно стикався. Але на питання «Чому Порошенко?» кажу – а ти назви мені, хто? Мине кілька років, і ти будеш шкодувати, що міг щось змінити і не спробував, а  час і можливість буде втрачено. Тому зараз ми маємо не жалітися на владу, а брати і самим її робити.

Я однаково  нормально спілкуюся з усіма – завтра вибори закінчаться, а ми і далі будемо зустрічатися на вулицях чи деінде. Зараз у всіх одне завдання – покращити життя, своє та громади.

Ви впевнені, що вас не змінить система?

-Якщо я побачу, що щось не так, чи правила гри будуть змінюватися у ході самої гри, то ніхто мені не завадить написати заяву та скласти повноваження. Я не збираюся триматися за крісло обома руками.  Я знаю, для чого хочу стати депутатом – є натхнення, є досвід, є бажання. Я вмію працювати з людьми, розумію, що треба змінити та знаю, як це зробити в законодавчому полі.

-Як будете провадити передвиборчу кампанію? Хто  у вашій команді?

-Мій округ частково співпадає з округом кандидатки до облради Валентини Черниш. Ми плануємо попрацювати разом. Не будемо розклеювати купу листівок чи закидати округ агітацією. Хочу проводити зустрічі з людьми, щоб розповісти, як працюватиму та які маю плани.

-Які проблеми хочете вирішити першими, якщо станете депутатом міської ради?

-Я буду намагатися сприяти пропорційному розподілу бюджету міста на ремонт. Я знаю принаймні два подвір’я у нас, які необхідно ремонтувати. Дуже хотів би відновити “Алею роз” (алея навпроти філармонії, – ред.).

По-друге, треба нарешті вирішити питання зі смітниками, бо це якийсь жах – стоять на проїжджій частині, вітер розносить сміття, це все заливає дощ.

І третє – де є технічна можливість, все-таки встановлювати теплові лічильники. Це зменшить фінансове навантаження на жителів.

-Чому балотуєтеся від 17-того округу?

-Я тут народився і виріс. Я знаю тут майже всі мешканців та проблеми, які треба вирішувати.

-Депутат має працювати перш за все для свого округу, чи для міста?

-Для міста звичайно ж. Один депутат нічого не вирішує. Один депутат – це крапля, але 42 можуть багато чого змінити. Якщо ти будеш сам по собі щось пробувати, то користі не буде.

-Кого вважаєте найбільшими своїми суперниками на виборах? Слідкуєте за їх передвиборчою кампанією?

-Кандидатів від  «Самопоміч» та «Укропу». Слідкувати за кампанією не бачу сенсу. Переможе той, кому мешканці району довіряться більше. Люди самі знають, як буде краще для району і для міста в цілому.

Артем Запотоцький

Як оцінюєте роботу нинішньої міської ради?

-Я вважаю, що Микола Романюк на своєму місці, оцінюю його роботу позитивно. Його головний здобуток – мінімізація корупційної складової в оформленні землі та права власності на нерухоме майно. Це вдалося зробити завдяки створення ЦНАПу. Зараз все зробити дуже просто і я відчув це на собі, коли виготовляв документи на добудову.

Процес налагоджений дуже чітко – отримуєш перелік документів, здаєш їх, а далі усе дуже просто – все роблять у ЦНАПі. Те саме стосується й прописки. Не  треба бігати, стояти в черзі. Просто отримуєш СМС і забираєш готові документи. Хто стикався з цим, той зрозуміє (усміхається).

Тож зараз я не бачу кандидатів, які могли б замінити чинного мера.

-Чи ж  в інших округах кандидати, за яких особливо вболіваєте і хочете їм побажати удачі?

-Бажаю удачі всій наші команді. Зібралися молоді, але досвідчені кандидати, багато правильних людей. У суперників теж є достойні люди. Хай вибір зроблять мешканці, адже нам жити у цьому місті. З часом відбудеться децентралізація, максимальна кількість повноважень буде передано на місця. Тоді максимально ефективно вдасться проводити реформи.

-У ЗМІ з’являється перша інформація про неформальні підкупи громадян. Чого не вистачає лучанам, щоб голосувати чесно?

-Спроби підкупу були і будуть завжди. Але  у нас вже є яскравий приклад, що стається, коли люди продають голоси. Сьогодні ти отримав 100 гривень, завтра в тебе заберуть 1000 і ти нічого не зможеш зробити. Мені це дуже не подобається, але нікуди від цього не подінешся. Скоро почнеться ще й обливання брудом, але я не маю наміру такого робити – життя продовжиться після виборів.

-Ви підписали “Декларацію відповідальності” руху “Чесно”?

-Підписав. Я навіть не прочитав її до кінця. Чесність депутата залежить лише від нього. Якщо громада делегує мені повноваження їх представляти, то я дотримуюся. Ініціатива гарна,  але, чи дасть вона результати – побачимо.

-Чому мають проголосувати саме за вас?

-Програми у всіх схожі, щось кардинально не змінить ніхто, бо ми підпорядковуємося загальноукраїнським законам. Багато людей мають мій телефон, можуть приходити до мене додому. Я буду депутатом, який дійсно вболіває за округ і  намагатиметься зробити для міста якнайкраще.

Я ніколи не здавався і не здамся, не зміню світогляду. Я йду у команді, тому буду підтримувати її принципи. Багаторазове перебігання з партії в партію вважаю неприпустимим. Треба бути послідовним, а якщо ти використав партію тільки для того, щоб залізти на верх – це не чесно. Я цього ніколи не зрозумію. Просто треба йти  і працювати, а не шукати крайніх.

Розмовляла Василина БОРУЦЬКА