Сергій Чуріков: «Для багатьох вибори – це політичний альпінізм»

Сергій Чуріков

Людина, яка хоче змін та готова змінювати – так можна охарактеризувати очільника обласного осередку партії «Громадянська позиція» Сергія Чурікова. У Луцьку його знають як успішного підприємця та революціонера. Чуріков, людина з активною позицією знає, як можна змінити місто на краще.

Про те, чому тримає бізнес за кордоном та яким чином можна привабити інвесторів у Луцьк, розповів кандидат у депутати міської ради Сергій Чуріков.

-Чим ви займалися до того, як вирішили стати політиком?

-За освітою я юрист. Але, на жаль, у нас щоб бути успішним юристом, треба носити хабарі. Якщо ти добре «рішаєш» питання, тоді ти успішний, а якщо ти просто класний юрист, то грошей не заробиш (усміхається). Я попрацював і зрозумів, що добре надаю послуги, але погано продаю їх. Тоді мій друг запропонував бізнес із працевлаштування у Чехії. Там я займався юридичними питаннями, але перспективи не було абсолютно – наші люди не готові платити за послуги.  З часом я зрозумів, що треба працювати самому – тоді я став інженером, технологом  і ким завгодно (усміхається). Життя змусило.

Я завжди цікавився політикою. Взагалі я звичайна людина, яка ходить на не зовсім звичайну роботу. Я маю бізнес у Польщі, де працює близько ста людей – частина на українській фірмі, частина на польській. Ми виконуємо будівельно-монтажні роботами на промислових будівництвах. Зараз, наприклад, займаємося монтажем на нафтовій платформі у Гданську. Я працюю у Польщі з 2007 року і намагаюся це робити по-європейськи – чесно відкрито, прозоро. У мене працівник завжди правий, тому що я намагаюся збудувати команду надовго.

-Ви приймали учать у революційних подіях?

-Так, перший досвід – Помаранчева революція, де ми померзли та приїхали додому, зрозумівши, що перемогли. Але нічого не змінилося,  і від того часу я чекав наступної Революції і поїхав  на перше ж віче на Європейській площі.

В метро  у Києві я побачив таких самих злюк, як я  – які не хотіли танців і спалених ОДА (усміхається). Ми всі чекали наступного Майдану,  бо після Помаранчевої революції усі роз’їхалися по домівках, вважаючи, що всю роботу вже зроблено. Тому тепер я розумів, що треба буде працювати на місцях, незважаючи на розчарування. Тож я їздив на віче, але мене не влаштовувало лише говоріння.

-Саме тоді ви приєдналися до «Самооборони»?

-У Фейсбуці я знайшов телефон Павла Данильчука. Я передзвонив йому, а він розповів, що в Луцьку створюють «Самооборону» і відправив мене до Андрія Хведчака.

Ми домовилися зустрітися у мене на роботі. Він спочатку не повірив, що  я щиро хочу вступити в «Самооборону» – я, досить успішна і забезпечена людина, запевняв Хведчака, що готовий бігати з палицею за провокаторами (усміхається). Він, мабуть, і не дуже мені повірив, але я включився в процес, під час «гарячої фази» Революції у Луцьку, всі зрозуміли, що я свій.

У «Самообороні» я займався  фінансовими справами, закупівлею форми тощо. До речі, ще з самого початку, коли ніхто навіть не вірив, що  Крим заберуть, я почав привозити перші бронежилети. Їх тоді ще можна було без проблем купити,  на митниці особливо не перевіряли. Всі дивувалися, для чого я їх віз, а у мене наче передчуття було. А потім почалося волонтерство – наші хлопці поїхали в «Айдар», у якому взагалі нічого не було. Я знав, де за кордоном брати бронежилети чи каски  та як їх привезти. А потім хлопці придумали «Народний бронежилет» – ми сотні жилетів передали до війська безкоштовно.

-Чому вирішили іти на вибори?

-Нам потрібне перезавантаження влади. З 2004 року ми ходимо по колу, тому отримуємо постійні перекручування і фальсифікації на виборах. Ми втратили як мінімум 11 років, бо першим гаслом Революції ще в 2004-тому була чесність і прозорість, на виборах в тому числі. До влади мають приходити нові, чесні люди, які знають, як змінювати. Ми хочемо справді попрацювати для міста і області.

-У понеділок відбувся суд за позовом «Громадянської позиції до ОВК. Як вийшло так, що ви не дотрималися гендерної квоти у списках до Волиньради?

-Питання ж насправді не у виборчій квоті – партія, яка набере 5-10% навряд чи лякає кандидатів, але у нашому списку в обласну раду є люди, які вартують десятка інших депутатів, і влада це розуміє. «Наш край» І «Агарна партія» забирають голоси у влади. Вони увімкнуть адмінресурс, а влада сьогодні вже не така сильна. Тож у нас була кулуарна інформація, що нас не реєструють через вказівку. Поки у нас не буде відповідальності яка матиме прізвище – нічого не зміниться. Це була моя помилка. Я коли дивився списки, побачив, що крім «Самопомочі» ніхто цієї квоти не дотримався. Зараз не питання стати депутатом, питання дотримання принципів рівності – якщо нас із самого початку утискають, то що буде потім?

Багато революціонерів тихо промовчали, вважаючи, що позбулися конкурента. Як на мене, це нечесна позиція. Мені висловила підтримку лише одна людина – Богдан Климчук, який іде від БПП. Відсутність солідарності у простих речах мене лякає. У нас почалося перетворення людей на «політичних тварин» – людей, у яких атрофуються певні якості і виробляються політичні інстинкти для того, щоб перемогти.

Для багатьох вибори – це політичний альпінізм, де головне дістатися вершини будь-якою ціною. І не важливо, чи ти наступиш комусь на ногу чи штовхнеш опонента. Це неправильна позиція. Вибори мають мати людське обличчя, після їх завершення життя продовжиться. Коли людина змінює форму одягу  – це нічого, але коли змінює душу, то для чого взагалі  йти у владу? Це тест для багатьох людей, і багато хто його вже не пройшов.

 -Що ви маєте на увазі під тестом? Чого саме не дотрималися ваші знайомі?

-У людей були принципи, яких ті дотримувалися  у житті. Вони не просто говорили, а доводили свої принципи діями,  віддавали час, гроші, нерви заради принципу. Але зараз вони відкладають принципи «на потім» для того, щоб стати депутатом. А далі вони знову їх «виймуть з шухляди» (усміхається). Ціль виправдовує засоби –  я категорично проти такого підходу, це було головним гаслом тоталітарних систем. Ніколи не знаєш, чого чекати наступного разу, якщо людина готова на все заради цілі. Думаю, що частково це спадщина тоталітарного режиму, тож коли прийдуть нові люди – тоді почнуться справжні зміни.

-Вважаєте, що до влади зараз має прийти молодь?

-Однозначно, треба принаймні 70% молодих  у владі, а решту взяти «досвідчених». Ось, наприклад, як я формував  списки до обласної та міської рад (бо дехто закидає нібито одіозність певних кандидатів) –  є 20% людей, які були при владі чи займали керівні посади  та 80% людей, які ще не мають такого досвіду. Треба давати людям вибір, кого вони хочуть бачити більше. Наприклад, Рустам Дячук, який вийшов з «Батьківщини» та 3 місяці був у «Новому Луцьку». А для когось Дячук – менеджер, який віддав «Луцьктепло» з балансом 10 мільйонів і за повернення якого на посаду директора 420 підписів назбирали за 2 години. І це не єдиний приклад.

Зараз система всередині списку конкурентна: якщо  я маю захищене місце, то інші кандидати змагаються між собою. Тому треба давати людям можливість обирати та пояснити, що виборці теж несуть відповідальність за те, як голосують.

-Багато активістів пробують стати депутатами за квотами партій, але не вступають туди. Чому ви з «Громадянською позицією?

-Насправді, я член партії з 2012 року. Чому саме Гриценко? У 2003-2004 році я читав «Дзеркало тижня», де часто друкували Гриценка, який очолював центр Разумкова. Я симпатизував йому як дописувачу. А коли він став Міністром оборони,я зрозумів, що це людина, яка буде працювати. Згодом  по юридичній практиці я заочно «поспілкувався» із Грценком – у мене була справа із заборгованістю  військової частини, яку ніяк не могли вирішити. Я звертався в усі інстанції і отримував відписки. А потім написав Міністру напряму. Я запита його – якщо держава не виконує судових рішень, то як вона може вимагати дотримання законів?

Минув місяць і у відповідь надійшли… гроші. Я зрозумів, що лист прочитав не клерк, а сам Гриценко, і він допоміг справою – відповідально прийняв рішення, тож  я вирішив підтримувати його. Тоді я зустрівся з Олександром Кралюком, який тоді очолював партію тут. Коли почалася війна, Гриценко був людиною, яка могла взяти ситуацію під контроль.

Я приєднався до  Гриценка тому що  він відповідальний, послідовний та має  нульову толеранцію до корупції. Ми багато на попередніх кампаніях їздили по країні, тому мені вдалося трохи поспілкуватися. Для Гриценка гроші не є визначальною цінністю. Тож вважаю його гідним лідером.

-Чи проводили спеціальний конкурс при відборі кандидатів у депутати від «Громадянської позиції»?

-Ми додатково перевіряли кандидатів через Київ. Цікаві речі знайшли і в соцмережах. Таким чином відсіювали деяких кандидатів, окрім обов’язкових вимог – не був членом партії Регіонів, комуністів і т.д. Скільки плачів ми через це почули (усміхається) – мовляв , кандидат гідний, а тоді просто оступився. Але має таки бути політична відповідальність. Серед обов’язкових вимог була також відсутність «корупційного шлейфу» та відсутність судимостей. Але жодного кандидата нас не примусили зняти – ми вирішували питання на місцях.

Ви є у списку партії і в обласну, і у міську раду. Якій віддаєте перевагу?

-Я орієнтуюся на міську раду через декілька пунктів. По-перше, туди балотується Кралюк. Він, на мою думку – це унікальний шанс для Луцька змінити систему. Він освічений, довів на практиці, що  справжній патріот. Він зможе зібрати розумну команду команду та зарядити їх на роботу, у нього надзвичайні організаторські здібності. До того ж, Кралюк реально може привести  у Луцьк інвесторів – він вже це робив,  але вони не хотіли працювати через корупцію. Для європейців навіть натяк на корупцію вже ненормальнім. Тому інвестори не йдуть до нас – вони готові платити лише прозоро.

По-друге, я впевнений, що коли  ми створимо фракцію, то зможемо добре попрацювати. Я знаю, що  я робитиму у міській раді та як там працювати. Хочу свій менеджерський досвід запровадити у Луцьку, і знаю як це робити.

По-третє, є  шанси, що у міську раду пройдуть дійсно активні хороші люди. Щодо обласної ради у мене такої впевненості немає., максимум, що ми зможемо зробити – це сформувати невелику фракцію людей, які  працюватимуть на викриття схем купівлі-продажу місць, підприємств тощо. У нас є сильні регіональні команди, тай лідер обласного списку теж достойний.

Я ж зараз хочу більше конструктивну, тож спробую щось зробити для міста.

-Як оцінюєте нову виборчу систему?

-Вважаю, що в ній більше негативу. Коли ти не займаєшся  виборами, а папірцями,  то важко ще й розповідати людям про те, що пропонує ваша сила. Зараз дуже складна процедура – пачатки-затвердження-підписи займають багато часу. Мінус у тому, що відкриті списки  насправді не дають вибору. Ось наприклад,  коли по н-ному окрузі балотується хтось конкретний,  і виборець підтримує цю політичну силу, але категорично проти саме цього кандидата, то  що має робити такий виборець? Шукати альтернативу в іншій партії? Тому вважаю, що списки зробили відкритими, щоб дати преференції провладній партії, бо вони мають адмінресурс, підтримку телеканалів та базовий рейтинг.

Окрім того, залишилася «прихована мажоритарна» – кандидат може засівати на своєму окрузі гречку. Ускладнилася можливість проходження громадських активістів, які змушені балотуватися від якоїсь партії – у великих партія працюють «грошові гаманці»,  які оплачують велику кількість реклами та білбордів. Громадський активіст хіба проводитиме зустрічі у дворах та ще  й почує про себе багато, бо «він від багатої партії».

Але плюсом є те, що купити місце в списку вже так просто не вдасться. Іноді у списках опинялися взагалі незрозумілі люди, які просто прийшли фінансувати вибори. Хоча й  при цій виборчій системі деякі політичні сили намагалися продавати місця в списку, щоправда система тепер складніша.

-Звідки вам про це відомо?

-Вся політична тусовка гуде, бо багатьом пропонували. Але я не належу до їх числа – всі знають,  що зі мною не пройде (усміхається).

 

-Які питання будете вирішувати найперше, якщо станете депутатом міської ради?

По-перше, це проблеми комунальних підприємств – має бути відкритий конкурс для керівників, прозорість діяльності. З приводу тарифів, ми можемо впливати лише на відсоток, який регулюють на місцевому рівні. Треба давати можливості громаді максимально впливати там. Де це можливо. Плюс долучати інвесторів, які працюватимуть прозоро.

Маю також ідеї щодо введення єдиного проїзного квитка на всі види транспорту, як у Європі. Це гарна практика, яка дасть людям відчуття стабільності. У нас водії іноді водії влаштовують перегони, а увечері маршрутки не дочекаєшся. А все тому, що вони не здійснюють перевезень, а ганяються за готівкою. За допомогою єдиного проїзного вдасться вирішити питання пільговиків, які зможуть купувати проїзні за знижкою. Це все достатньо легко впровадити, просто у нас цього робити ніхто не хоче.  Треба просто вивести гроші з тіні.

Але найголовніше, чим я б хотів займатися – це залучення інвестицій. Без іноземних інвестицій наш місцевий олігарх не прийде і нічого не зробить, бо за 24 роки не було ніяких спроб. Максимум, що цікавить вітчизняних багатіїв – торговий чи розважальний центр. Хоча не всі такі, але це скоріше винятки. Я працював із нашими олігархами на Заході і зрозумів, що це зовсім інша філософія.

Тому для залучення іноземних інвесторів при міській раді треба створити структуру, яка б діяла на самофінансування. На роботу треба взяти фахівців, завдання яких будестворити класний сайт чи сторінку, промоція якої працюватиме на високому рівні. Коли в місто «зайде» інвестор, ним має займатися менеджер, який розповість і покаже все, щоб той зрозумів, що Луцьк – європейське місто. Європейців не можна лякати, бо вони знайдуть можливість вкласти гроші деінде. Тож має бути окрема структура, яка залучатиме стратегічних інвесторів. Я готовий працювати над цим, у мене є репутація, якою я готовий поділитися з Луцьком.

Чи були спроби дискредитувати вашу партію на рівні міста чи області?

-Думаю, що ця кампанія буде мегабрудною. Багато людей  дізнаються про себе нове (усміхається). Я не готовий до  цього, бо дуже близько сприймаю закиди. З приводку спроб, то не знаю, чи можна її так назвати, але в інтерв’ю одному з видань Олександр Башкаленко казав, що  у «Громадянській позиції» одіозний Юрій Лобач. Є  списки, можете перевірити – Лобача там немає, ми нікого не ховаємо (усміхається). Він ніколи не був членом партії, лише консультував нашу силу на виборах. Але ми не беремо його у список, бо він не підходить за деякими критеріями.

Не знаю, чи хотів цим Башкаленко нас дискредитувати, але вважаю, що такі політичні мастодонти слів на вітер не кидають.

Я знаю, що є заготовки щодо чорного піару, ми готуємося. Але для нас головним ворогом є зневіра і байдужість людей. Раніше ми збиралися жити по-новому, зараз вже маємо завдання врятувати країну. Зараз ми на порозі краху. Тож давайте спробуємо жити по-чесному.

Я готовий пройти через детектор брехні, готовий відповісти на усі питання про списки, уявні хабарі чи ще щось, що теоретично можна закинути. Я готовий спілкуватися з людьми .

-Чи не зустрічалися ви із закидами на свою адресу, мовляв ідете в депутати, щоб вирішувати бізнесові питання?

-Я свідомо жодного істотного бізнесу не маю в Україні, хоч і мав пропозиції. Але я хочу бути повністю незалежним, щоб ніхто мені не вказував. Завдяки цьому я відчуваю себе вільним. Мені важко працювати, але я не комфортно відчуваю себе за кордоном. Коли я повертаюся додому після кількох тижнів за кордоном, то аж землю хочеться цілувати.

Можливо, я й помилився у чомусь чи у комусь, але я готовий нести відповідальність за свій вибір і показати нову якість політики. Оскільки у нас конкурентний список люди мають можливість вибирати вибрати. Я як номер один повністю готовий до діалогу. Я буду дотримуватися принципів, які декларує «Громадянська позиція» – оприлюднювати декларацію, здійснювати особистий прийом громадян, повідомити номер телефону. Ми хочемо бути ближче до людей,  треба задавати тон цій кампанії і цим виборам. Кожен кандидат несе відповідальність за якість кампанії.

 

Розмовляв Богдан АРКАНЧУК