Нова політика — це обов’язково спілкування з людьми, – Вікторія Доманська

Вікторія Доманська

Юрист, волонтер і кандидат у депутати до Волинської обласної ради від БПП «Солідарність» в окрузі №52 Вікторія Доманська – про те, як у місцевій владі запровадити принцип громадських приймалень, які з її ініціативи нині працюють у Луцьку, та про своє бачення нової політики.

– Вікторіє, яким було ваше життя до того, як вирішили йти в політику? На чому зосереджуєте свою юридичну діяльність?

– Ще 2 роки тому була економістом, маю відповідну освіту. 6 років працювала на державній службі, в податковій у відділі аудиту. Бачила, як гроші збираються і потрапляють до бюджету. Мене завжди цікавило, куди вони зникають: чому вулиці у нас такі, чому люди живуть так, як живуть, чому пенсіонери неналежно забезпечені, чому «субсидії» – це лише назва?

Питань виникало безліч, і я вирішила розібратися в усьому детальніше. Для цього почала працювати саме в юридичному напрямку, адже я також маю відповідну освіту.

Громадські приймальні для малозабезпечених та вразливих верств населення, організатором яких я є, з’явилися через події на Майдані та на сході. Починалося все з «завіз, привіз, поспілкувався з людьми». Поплакали разом у наметі, погріли ноги біля вогню.

Зустріч з лучанами

Зустріч з лучанами

Це було волонтерство на той момент, а зараз є вже база юристів, адвокатів, з якими працюємо. Перші воїни, які поверталися, зіткнулися з правовим безладдям. Там він воїн, а сюди повертається втомлена людина, нікому непотрібна. Спочатку працювали з друзями, а потім процес розгорівся, мене підтримали близькі люди.

Якби не вони, нічого б не вийшло. Бо треба, щоб людина мінімум половину свого часу приділяла безоплатній праці на когось. Знайти таких людей дуже важко. Спочатку працювали в офісі без зручностей, але потім з’явилися спонсори (я їх називаю людьми з великими серцями), які почали нас підтримувати, бо й закупити папір — дорого.

 

– Чому вирішили йти в політику?

– У першу чергу — заради захисту людей. Там у мене буде більше важелів впливу, щоб вберегти громаду від безладдя та вибіркового правосуддя. Хочу, щоб люди відучилися ставити запитання на зразок: «Зробиш дворик у дворі? Тоді проголосуємо».

Виборцям відповідаю, що не буду нічого подібного робити. Не купуватиму голоси, бо не хочу, щоб стара система працювала. Треба, щоб менталітет змінився, щоб до влади прийшли люди нового покоління, з іншими цілями і поглядами.

Гаразд, я зроблю цей дворик, але юридично правильно: зібрати підписи, створити ОСББ, написати заяву в міську владу, розглянути питання на сесії. Але не так, що я сьогодні лавочку поставила, а за мене через це три бабусі проголосували.

Коли спілкувалася з людьми, вдалося їх переконати у такій позиції. Та з кожним спілкуватися безпосередньо нереально — в мене 12 тисяч виборців, а кампанія триває менше трьох тижнів.

12083914_1038462316173063_1514777603_n

Крім того важливу роль відіграло запрошення та підтримка з боку міського голови Миколи Романюка. Я лучанка, балотуюся по округу в Луцьку, і мені приємно, що я маю його підтримку. Впевнена, що Романюка переоберуть міським головою. У такому випадку я матиму ще один важіль впливу, який дозволить вирішувати проблеми мешканців округу №52.

 

– У чому полягає ваше бачення нової політики?

– Це обов’язково — компроміс із людьми. Депутати не мають сидіти в сесійних залах і вирішувати незрозумілі питання. Має бути постійний обмін: досвідом, проблемами та їхнім вирішенням. Тішитимуся, якщо в державній структурі вдасться запровадити механізми на зразок громадських приймалень – щоб люди могли туди приходити і розказати, що їх бентежить.

Це маса роботи, але слід відновлювати цей втрачений зв’язок. У людей же поки алергія на саме слово «політика», вони замкнуті і не хочуть нічого чути. Виборці повинні бачити своїх обранців. Зараз у наші громадські приймальні дзвонять тисячі людей із різними проблемами, з якими раніше не мали куди звернутися. Працівники розриваються.

 

– Чи підтримала родина ваше рішення?

– Найбільше для мене значила їхня думка. Якби не підтримка близьких людей, нікуди б не пішла, далі займалася б своєю справою. Але саме їхня підтримка була поштовхом спробувати щось змінити. Поки молода та є сила боротись.

12092722_1038462252839736_2073475312_n

Вікторія Доманська та її команда волонтерів

 

– Як проводите вільний час із рідними?

– Моєму сину 4,5 роки, він ходить на футбол, у басейн — активний, як і його мама (усміхається, – ред.). Спорт — моя стихія, я все життя в ньому, обожнюю фітнес-центри. Це місце, яке відвідую регулярно.

Із чоловіком 7 років одружені. Перший раз за багато років з’їздили недавно на термальні води з дитиною в Закарпаття, де ніколи не була раніше. Це чудовий край: краєвиди красиві, люди приємні, їжа смачна. Знайомим кажу, що ліпше, ніж модний Єгипет.

 

– Чи не доводилося вам чути закидів щодо того, що надто молода або що жінка начебто менше розуміється в політиці?

– Дехто думає, що мені 25. Дякувати Богу, що так виглядаю, але мені 30. Вважаю, це оптимальний вік йти в політику — активні роки, щоб щось робити. Бо вже в 40 думаєш по-іншому: як дітей на ноги поставити, де грошей заробити. У політиці та інших сферах суспільної діяльності мають працювати молоді спеціалісти, які хочуть щось змінити, а не тільки збирають кошти на пенсію.

У нас поки мало молоді йде в політику, що прикро. Мені теж потрібно було доводити, що хочу, можу і заслуговую довіру.

Ще були докори щодо партії. Я безпартійна, хоча підтримую реформи, наприклад, щодо децентралізації (як податківець, не можу її не підтримати). Та й вийти зі стану війни, як на мене, дуже важко. Сумніваюся, що хтось з тих, хто зараз критикує владу, зробив би це ліпше.

 

– Впевнені, що виберуть депутатом?

– Так, бо знаю, що турбує мешканців округу №52. І головне. Знаю механізми, які дозволять ці проблеми вирішувати. До того ж я нова людина в політиці, представляю молоде покоління, яке прийшло для того, щоб працювати на громаду, а не на себе. Бо таким чином ми забезпечимо й собі достойне життя.

 

– Які найголовніші проблеми округу, по якому висуваєтеся?

– Він охоплює Старе місто, проспект Волі, Київський майдан. На Київському майдані до мене підійшла бабуся зі скаргою, що її внука  ледь не збила машина. Убік від обласної ради розташований великий будинок із багатьма під’їздами.

Виходить, що в їхньому дворі зробили трасу, бо по-іншому через односторонній рух їхати не можна. Бабуся розповіла, що того внука дворічного щоразу тримає за руку, коли виходить із під’їзду. А того дня дитина вирвалася. Машина їхала на величезній швидкості. Дякувати Богу, обійшлося.

Діалог з добровольцем

Просила жіночка шлагбаум поставити. Та потім дізналися, що цього зробити не можна — передбачається заїзд пожежної, швидкої, рятувальної служб. Допоможуть тут хіба потужні лежачі поліцейські. Це приклад одного з тих питань, які має вирішувати депутат.

Друге — звичайно, дороги, зруйновані під’їзди, відсутність смітників. Це елементарні речі, але мусимо про них говорити, бо невиконані.

 

— Багато сперечаються з приводу того, чи варто переміщувати від замку ринок. Яке ваше бачення?

– Ринок не можна забрати звідти, якби не хотіли. Чому ми завжди намагаємося викинути людей, чому не можна запропонувати їм інших умов? Ідея з торговим центром хороша, але грандіозна.

Та навіть зараз можна поставити більше контейнерів, виловити собак — уже не буде стільки претензій, головна причина яких — бруд.

Там однозначно слід зробити реконструкцію. Не може такого бути в центрі міста. Але треба домовлятися з людьми. Зі Старого міста слід зробити цікавинку для туристів, наповнювати його  життям.

 

– Хто ваші конкуренти на виборах, а з ким готові співпрацювати?

– Я їх не вивчаю, бо не маю на це часу. Можу лише свою кандидатуру запропонувати людям, а їм уже вибирати. Для мене нічого не зміниться від того, що знатиму їхні імена.

Також відкрита до пропозицій співпраці з будь-ким, навіть із конкурентами. Не грає ролі, від кого ця людина балотувалася раніше. Упевнена, що в будь-якій партії, навіть тій, де все проплачено, є хороші люди.

Треба дати зрозуміти виборцям, що голосують вони не за партію — за кандидатів, за людей, які вирішуватимуть питання громади. Є багато людей, які хочуть і можуть допомогти, треба їх шукати.

 

— Скільки часу у вас є зараз на волонтерство?

– Дуже мало. Тепер в основному — у телефонному режимі консультую. Хоча раніше могла займатися цим більше, бути присутньою на зборах, поїздках. Працюємо з людьми, зі своїми друзями. Я цим не хвалюся, не фотографуюся з людьми, яким допомогла, не викидаю фото у фейсбук.

 

– Чому політика була для вас нелегким рішенням?

– Повністю змінюю життя. Дуже багато роботи – вивчити округ, знати його проблеми. У мене нема часу проводити в офісі, хоча сумую за цим. Але маю хорошу підтримку.

Коли стану депутатом, готова перелаштувати своє життя, бо хочу щось грандіозніше зробити. Не просто одному воїну допомогти, а організувати структуру, де б за той самий час, що допомагаю одній людині, могли б зарадити сотні. Хочеться масштабності, але її нема, бо поки нема ресурсів.

До влади треба пустити людей, які хочуть щось змінити, а не далі сидіти на своїх проплачених місцях. Доки законодавчі ініціативи пригнічуються, нема сенсу говорити про реформи.

 

Розмовляв Богдан АРКАНЧУК