Ольга Коритнєва: Що приємно дивує іноземців у Луцьку, або 7 причин ще більше любити своє місто

Українці чомусь люблять поговорити про власну недолугість на фоні європейських сусідів. У них добре, у нас погано, вони круті, ми – невдахи. Люди, може досить!? Ми нормальні, самодостатні і толкові. І мешканці інших країн це бачать.Бо, приїжджаючи сюди, постійно відзначають наш прогрес.

Кажу це з абсолютною впевненістю, адже часто спілкуюся з гостями з-за кордону. Повірте: їх багато що приємно дивує в Луцьку. Я спробувала систематизувати їх подивування. Виокремила сім пунктів того, що мало б змусити лучан повірити: не все так погано.

Міська інфраструктура

Особливо змінам дивуються ті, хто був востаннє у нас років п’ять тому. Рівні дороги – від центральних проспектів Рівненської чи Соборності до більш периферійних Конякіна чи Кравчука.  Нові тротуари. Вечірнє освітлення.

Мешканка Любліна розповідала, як раділи люблінці освітленню пішохідних переходів. Тепер мають змогу радіти і лучани: віднедавна 45 «зебр» у темну пору доби освітлені, що зменшує небезпеку аварій.

Звісно, зроблено не все. Хочу, аби сучасним і по-європейськи зручним був наш автовокзал на Конякіна (не гіршим, або й кращим за залізничний). Аби серед нових багатоповерхівок було якомога більше зелених зон, дитячих майданчиків і місць для відпочинку. Аби зникли з міста недобудовані і всіма забуті багатоповерхівки. Усе це – справи наступних років.

Велодоріжки

Уся Європа пересідає на велосипеди. Це зручно,  здорово й екологічно. У Луцьку теж постійно більшає двоколісних водіїв. До речі, все більше поляків приїздять до нас просто на велосипедах. Віднедавна їм уже не потрібно ділити простір з автолюбителями чи пішоходами. «Ой, нарешті є ці велодоріжки. А то внук гасає між машинами на своєму ровері – у мене душа не на місці», – тішилася якось літня лучанка в маршрутці…

Так, це тільки початок, і до повного велокомфорту ще далеко. Але почин є. Я відстоюю подальшу розбудову інфраструктури, зокрема  у спальних районах міста. Наприклад, поблизу Варшавського ринку таке скупчення автомобілів, що велосипедистам рухатися без спеціально відведених місць вкрай некомфортно.  Тут вкрай необхідні велодоріжки. А заодно варто підтягувати і культуру самих велосипедистів, які повинні досконало знати правила дорожнього руху.

Сучасна торгівля

До речі, про базари. Ви бачили іноземців на Варшавці? Я – вкрай рідко. Усі вони більше звикли до торгових центрів. Благо, є тепер такі і у нас. Польський студент, зайшовши вперше до «Порт Сіті», роздивлявся вітрини зі світовими брендами, оголошення про розпродажі, ескалатори, підземну парковку, раз-по-раз хапав товариша за рукав і шепотів:  «Ого! Дивись, у них все так само, як у нас!»

Звісно, без базарів лучанам поки не обійтися. Утім умови і для працівників і для відвідувачів там мусять бути комфортними, а правила – цивілізованими. А торгово-розважальні центри – сьогодні то не лише місце для торгівлі, а й спосіб дозвілля. Сімейний похід на піцу чи на ролики, у кінотеатр чи в мистецьке кафе стали для нас уже звичними. Дійсно – як у Європі.

Гостинність

Мабуть це найбільш українська риса. Іноземні делегації завжди дивуються тому, як гостинно, щиро і щедро їх приймають в Україні. Я вкрай втішена, що цю хорошу рису лучани нарешті навчилися правильно використовувати, всерйоз зайнявшись туризмом. У Луцьку створений Центр туристичної інформації, розроблені туристичні маршрути, встановлені інформаційні стенди. Луцьк вчиться бути туристичним. Луцьк вчиться на цьому заробляти гроші.

Не вистачає цілісної туристичної концепції, яка б була зрозуміла не лише поляку чи німцю, а  й американцю, бразильцю чи індусу.  Тої, яку має, приміром, Львів. Не всі наші архітектурні пам’ятки в належному стані. Утім, я переконана – це справа часу. Туристична галузь буде розвиватися. І людей, охочих сфотографуватися  на фоні замку і пообідати у місцевих кафе,лишити у Луцьку свої гроші, щороку більшатиме.

Сучасне вуличне мистецтво

Я вважаю, що у Луцьку стався справжній прорив у сучасному мистецтві. І видного передусім на прикладі масштабних вуличних малюнків. Вони милують око і створюють особливу атмосферу. Один з останніх – тризуб на пр-ті Волі заввишки чотири поверхи. Це захоплює і дивує іноземців, які чекали у нас побачити облуплені стіни.

А все тому, що луцька мерія стала співпрацювати з молодими і креативними художниками і допомагати їм змінювати наше місто. Влада не просто погоджує проект, а й допомагає художнику матеріалами.  Цьогорічний фестиваль «ArtTerritory» засвідчив: Луцьку не бракує сучасного, прагматичного, експресивного мистецтва.

Бажання бути європейцями

І це не порожні слова. Луцька молодь не просто «хоче жити добре». Вона для цього працює. Бажання «втікати до Європи» поступово змінюється бажанням «будувати Європу в себе вдома». Юнаки і дівчата їдуть за кордон вчитися, після чого повертаються сюди – з новим баченням , ідеями, проектами.

Знати англійську мову – для молодого лучанина сьогодні норма. Обговорити з приїжджим німцем нюанси архітектури древнього Риму, яку вони обоє бачили на власні очі – теж не проблема.  І якщо колись іноземці бачили у Луцьку людей з голодними на знання очима і вмінням  спілкуватися на рівні жестів, то сьогодні лучани іноземцям – рівня.

Волонтери

Вони раз і назавжди змінили уявлення цілого світу про Україну. То був стійкий стереотип: «українці ліниві і не здатні самоорганізовуватися, вони завжди чекають, що їм хтось допоможе». Але потужна підтримка української армії, унікальна самоорганізація і самопожертва змусили світ думати інакше

Мене не раз іноземці просять познайомити їх із котримсь з луцьких волонтерів. Для них за честь потиснути їм руку, розпитати про діяльність. І – що дуже важливо – теж пожертвувати якісь гроші чи речі, тим самим хоч на трошки але теж стати Українським Волонтером

*   *   *

Не варто думати, що іноземці не бачать наших проблем. Так, у нас їх купа. Ми і далі не «попереду планети всієї». Але ви згадайте, де ми були 25 років тому? Не можна ж відразу позбутися усього негативного – і в побуті, і в економіці, і в головах – що українці накопичували попередніми десятиліттями.

Сьогодні Луцьк навчився працювати, оновлюватися, брати від інших усе найкраще  і прогресивне. Вважаю, що велика заслуга цього – нинішнього луцького міського голови Миколи Романюка і команди, яку він сформував. Маю честь теж належати до цієї команди. Вірю, що нам усім разом і далі вдаватиметься ставати більш сучасними і робити таким же простір навколо себе. А значить – і далі приємно дивувати увесь світ.

Ольга КОРИТНЄВА, начальник відділу міжнародних  зв’язків Луцької міської ради, кандидат в депутати Луцької міської ради (виборчий округ # 33)