У владі мало нових людей, щоб її змінити, – Юрій Моклиця

Громадський діяч, відомий активіст за права велосипедистів, помічник нардепа Ігоря Лапіна Юрій Моклиця йде кандидатом на прийдешні місцеві вибори від луцького осередку «БПП — Солідарність» за квотою «Народного фронту».

Моклиця розказав, чому особистість важливіша, ніж партійний бренд, як добре, коли депутати багато пишуть у фейсбуці та чим займеться у разі перемоги.

— Чому вирішили йти на вибори?

— Для мене це було переломне рішення, яке прийняв півтора року тому. Очевидно, дозрів до цього. З першого курсу університету займався громадською діяльністю – туризмом, екологією, що з часом переросло в більш продуману, прогресивну діяльність. Розуміння того, що далі нема куди відтягувати, прийшло під час Майдану. Якщо взявся щось змінювати навколо себе — роби це по максимуму, із віддачею.

З командою вийшло ситуативно. Ми працювали в виборчому штабі Ігоря Лапіна, допомогли йому стати депутатом. Була гарна можливість зайти на непогані позиції у «Народному фронті». Тоді партія отримала найбільшу підтримку в країні, в команді були люди, з якими разом пройшли Майдан. Тож було не соромно. Вирішили зайти в міську організацію «Народного фронту». Міркували так: ми вам – мажоритарника (бо Ігор вступив у фракцію), ви нам – міську партійну організацію.

Таким чином отримали не лише бажання і можливості зайти в політику, а й інструмент впливу.

— Вас критикують за те, що йдете з провладною партією. Що можете відповісти на це?

— «Народний фронт» відмовився йти на місцеві вибори. У масштабах країни не можу оцінювати цього кроку, але в Луцьку мені це рішення не імпонує. Як альтернативний варіант, нам запропонували йти з партією [«Блок Петра Порошенка – «Солідарність»]. Оце був чи не найскладніший момент вибору. За великим рахунком, були ще варіанти, у нас непогані стосунки з іншими представниками партій. Але з певного часу я перестав ділити партії на хороші і погані – тільки на ті, що беруть на себе відповідальність і ті, що не беруть: владні і опозиційні.

Опозиція нині дуже заграється з риторикою критики заради критики. Не бачу в цьому великого сенсу.

Однозначно, є питання до всіх, але коаліція в парламенті, влада на місцях — це люди, які приймають рішення. Якщо я вмотивований щось змінювати, то маю робити це по максимуму, а не розбудовувати з нуля нову партію. Це моя позиція. Я хочу приймати рішення, брати на себе відповідальність — і це найкраще зробити у партії влади. У команді, з якою йду, є багато гідних людей, і ми, представники «Народного фронту», самі йдемо командою, тримаємося один одного насамперед. Разом прийняли таке рішення. І, звичайно, почули критику. Але щодо чого? Критикують мене лише за те, що не в той список пішов. Значить, більше нема за що.

— Які проблеми міста вважаєте найважливішими? Якщо оберуть депутатом, що хочете змінювати, за яку роботу візьметеся?

— Нема неважливих проблем. Це популістська позиція — на одну проблему знаходити важливішу, і цією першою вже не займатися. Але треба вирішувати всі, бо маленькі перетворяться у великі. Діяльність кожної людини оцінюю залежно від того, що вона може зробити сама по собі. Я міг би багато говорити, що потрібно реформувати ЖКГ, знаю про сферу більше, ніж середньостатистичний лучанин. Але це не моя тема. Тому виберу ті сфери, де раніше мав досвід. З 2008 року займаюся питанням розвитку велодоріжок — це вузький напрям, який переріс для мене в концепцію розвитку дорожньо-транспортної інфраструктури.

Друга сфера — культура. Грав у театрі довгий час, бачив процес зсередини. Хотілося б зменшити адміністративний тиск на галузь. Зараз генератором культурної діяльності є центр, а мають бути середовища на периферії.

Туризм завжди для мене був, по-перше, слабкістю, тому що люблю подорожувати, по-друге, сильною стороною, бо є досвід роботи у відділі туризму. Тепер став прагматичнішим щодо цього, бо раніше так думав: заводи, фабрики — дурниці, головне — аби розвивався туризм, тоді до нас люди будуть їхати. Тепер дивлюся на нього як на похідну сферу. Бо нереальним є сценарій, за якого безробітна людина бере кредит у банку, щоб займатися зеленим туризмом, і розбудовує якусь свою садибу. Більшість людей, кому це вдалося, є заможними, мають бізнес, є професіоналами своєї справи. Реально — коли суспільство розвивається, працюють основні галузі, а туризм є допоміжним.

Культура — це первинне, вона генерує ідеї і дає ресурс, а туризм — супутня галузь, яка дозволяє культурі себе показати. Треба багато зусиль у цьому напрямку докладати, бо якщо зараз не створимо базові умови для розвитку туризму, то потім важко буде наздогнати те, що прогавили.

Питання екології теж мені близьке з життєвого досвіду. Скільки я вже смітників вичистив у Луцьку, скільки дерев посадив… Тому в сфері енергозбереження, управління твердими відходами теж міг би працювати.

— Чи не боїтеся втратити свій напрацьований авторитет громадського діяча, не ставши добрим депутатом?

— Спостерігаю суспільні настрої по Ігорю Лапіну, помічником якого працюю: ти депутат, значить, апріорі поганий, хоч нічого такого ще не зробив. Це формує атмосферу відсторонення і негативу. Я ще не депутат, але теж уже відчуваю цей негатив. Тому має бути зв’язок із людьми. Якщо його не припиняти, бути дуже відкритим, приміром, звітуючи про свою діяльність у фейсбуці, це дасть позитивний ефект. Навіть та обставина, що не маю авто, частіше їжджу в громадському транспорті, примушуватиме мене частіше спілкуватися з людьми.

Це звичайно, стосується людини, що не планує ставати корупціонером, якому неважлива думка людей.

— Які знаєте проблеми 6 округу, по якому висуваєтеся?

— Це приватний сектор, де лише один багатоквартирний будинок. Район знаю дуже добре, більшу частину життя там прожив. Специфічний район, приватна власність, що там особливо зміниш? Наприклад, не маю права з міського бюджету ремонтувати приватизований будинок. Тому більшість проблем класичні — дороги, освітлення. Багато доріг у приватному секторі взагалі не мають твердого покриття, що ускладнює роботу.

Ще один нюанс: якщо зробити 200 метрів дороги біля багатоквартирного будинку, то задовольняться потреби тисячі лучан, які живуть там. А 200 метрів у приватному секторі — це 10 будинків із 30 людьми. Це ускладнює пошук аргументації, щоб робити у приватному секторі дороги. Але все одно прагнемо, щоб усі дороги були з твердим покриттям, можливо, варто скласти програму з умовною назвою «Тверді дороги». Щоб за 5 років перекрити все місто і щоб ґрунтових доріг не залишилося.

Малий Омеляник у моєму мікрорайоні — це територія, де постійно мокро. Мене переконували: це ще не найнижча ділянка. Але, вважаю, цим слід зайнятися вже: зробити проект і поступово вирішувати проблему. І не лише там — схожі проблеми у Великому Омелянику, про що писав на вашому ресурсі. Із горбів над мікрорайоном уже зараз стікає багато води, а що буде в перспективі, коли все забудується? Потрібен комплекс інженерних споруд.

Ще одна проблема банальна — сніг. Його нікуди звідти не вивозять і теж в один момент він починає текти. Після центральних вулиць найважливіші ділянки, де є загроза підтоплення.

На цю зиму треба вдосконалити схему прибирання території. Це те, що можна зробити вже в цьому сезоні.

— У фейсбуці ви писали, що на прийдешніх виборах «люди збиратимуть голоси під своє ім’я». Розкажіть більше, що на маєте на увазі. Чому ваше ім’я має викликати довіру виборців?

— Моя перевага в тому, що не боюся розмовляти з людьми і маю розуміння, що робити. Ще з минулих виборів маємо приклади, коли від малорейтингових партій заходили люди з дуже великим показником. Партія набирала, приміром, три відсотки, а людина — 30 % на своєму окрузі. Для виборців партія — другорядна. Нарешті доходимо до того, що починаємо цінувати людей. Позитив нового закону в тому, що люди самі наповнюють партії. Виборці мають можливість змінити їхню якість. За партії голосують, коли просто нема кого вибрати. Якби кандидати більше уваги приділяли своїй роботі, це змінило б підхід людей. А не позиція: «Йду від цієї партії, тому голосуйте за мене».

Нам це і вигідно, і ні, бо в нас найрейтинговіша партія. Але мені хочеться, щоб у перспективі це вплинуло на зміни у свідомості людей. Партійні бренди — це список із 10 партій, у яких лише змінюються назви, як перетасовані карти. Та лише по окремій людині можна оцінити рівень відповідальності, тільки з людини спитаєш, а не з партії, бо це абстрактне поняття. У цьому бачу перспективи.

— Як оцінюєте свої шанси на виборах?

— У нашої партії сильний список. Найпотужніші серед кандидатів — чинні депутати. Наша десятка з «Народного фронту» теж непогана. Богдан Бальбуза, Оля Коритнєва, Артем Запотоцький… Буду втішений, якщо ці люди стануть депутатами, навіть якщо в мене не вийде. Кожен із них візьме багато голосів у себе на окрузі: своїм іменем, авторитетом, а також авторитетом партії.

– Чи зможете, прийшовши до влади, змінити її стару систему, а не стати її частиною?

— Не вважаю, що досить нових людей у владі, аби її змінити. Це станеться лише тоді, коли громадянське суспільство здійснюватиме тиск. Воно має вимагати від системи бути вигідною людям. Система завжди намагатиметься себе зберегти в її найкомфортнішому – замкнутому – стані. Окремі молоді люди з-поза її меж, які підуть у владу, стануть ниточками, за які суспільство їх смикатиме. Цей зв’язок дасть можливість цю систему контролювати.

Важливо, наскільки близько до горла буде рука суспільства. Бо якщо відпустити, сказавши, «прозвітуєшся через 5 років», то нічого не вийде. Стежити за тим, кого обрали, – базова засада громадянського суспільства. Ми чекаємо, що прийдуть хороші люди, які не будуть красти. Такого ніколи не буде. Завжди знайдуться ті, хто спокуситься. Лише люди не дадуть їм цього зробити.

Я також за те, щоб поступово депутатів обласної і міської рад переводити на оплачувану роботу задля додаткової можливості контролю. Громада платить — і вимагає.

— Ви є радником мера з питань розвитку велосипедної інфраструктури. Розкажіть про свою діяльність на цій посаді.

— Тема, якою займаюся з 2008 року, знайшла своє продовження. З цього року завдяки новій бюджетній системі є більше можливостей для будівництва велодоріжок. Спочатку, коли найняли проектантів, виявилося, що вони, напевно, самі ніколи на велосипедах не їздили, і не поцікавилися думкою людей, яким це потрібно. Та майже відразу помилку зрозуміли й залучили до процесу компетентну людину. Я і як споживач, і як спеціаліст знаю нюанси. Микола Ярославович запропонував мені бути радником, усупереч політичним розбіжностям, які були між нами, опонентами. Вважаю, що це добре. Навіть тепер, коли ми в одній команді, критику мер відчуває.

Зараз добудовують проекти, створені ще до мене, але робота по одному новому проекту уже в нас відбувається. Це якісний проект велосипедної доріжки від майдану Братський міст через вулицю Гнідавську на ДПЗ. Уже двічі збиралися з проектантами, вносили пропозиції, правки. Задумане реалізуємо у наступному році і ним можна буде гордитися. Це буде ідеальна велодоріжка.

Більше питань у мене по велодоріжці на Соборності, дещо можна змінити на велодоріжці на проспекті Відродження.

– Чи будете далі критикувати мера?

—Звичайно. Але є різна критика. Завжди кажу Миколі Ярославовичу, що не так. Але заявляти публічно, що Романюк поганий мер, бо він щось не так робить, неправильно – ми в одній команді. Якщо він десь не так чинить, то, значить, і я недопрацьовую. Це буде некоректно з мого боку. Ось зараз кажу, що вони трохи неправильно зробили з велодоріжками — ви це записуєте, гаразд. Але щодо прийняття рішень розділяю з мером відповідальність. Наприклад, за ті ж доріжки. Але хто як не я?

Розмовляв Богдан АРКАНЧУК