Гунчик: Децентралізація – не панацея від усіх бід

10-Copy

Те, що Володимир Гунчик очолив список волинського Блоку Петра Порошенка ‒ «Солідарність» ‒ цілком логічно: Володимир Петрович керував виборчим штабом відповідної політичної сили в період президентських виборів, нині очолює президентську вертикаль влади в області.

Словом, повноважень, як і роботи, вистачає. То чи є потреба мати ще й депутатський мандат, а разом із ним чергову порцію зобов’язань перед волинською громадою?

Про це та чимало іншого – розмова з головою облдержадміністрації та першим номером провідної політичної сили на Волині, яку опублікувала партійна газета.

‒ Не можна сьогодні розділяти персональну відповідальність і відповідальність командну. Таким було завдання Президента України Петра Порошенка в момент мого призначення на посаду голови облдержадміністрації – створення команди. Але поки сформовано лише виконавчу команду. Мені довелося докласти чимало зусиль у 2014-му-2015 роках, аби довести депутатам облради, що ми повинні бути єдиним цілим задля розвитку регіону. Як такої команди голови облдержадміністрації в обласній раді не було. Сьогодні ж говоримо про розбудову держави, реформи, європейську спільноту, перемогу у війні. Тому, аби втілювати завдання громади та керівництва держави в контексті розвитку країни в цілому, потрібна не лише команда виконавчої влади, а люди, які візьмуть на себе відповідальність ухвалювати життєво важливі рішення. Не бачу себе окремо від громади, тому вирішив очолити цю майбутню команду.

‒ Чому список? Чому не округ? Ризикуєте ж отримати шквал критичних зауважень: мовляв, заховалися у список, адже відповідальність перед всією волинською громадою – щось ефемерне…

‒ Відповідальність перед громадою та перед тими людьми, які йтимуть зі мною, набагато більша, аніж перед округом. Хоча, скажу відверто, на першому етапі був такий демократичний момент: показати, що можу перемогти у конкретному окрузі. Певні варіанти розглядали… Але знову ж таки відповідальність перед волинянами за ті рішення, які я ухвалив та які реалізуються далеко не в одному окрузі, відповідальність перед людьми, яким близька програма Президента, ‒ всі ці фактори змусили мене підняти планку особистої відповідальності вище й стати на чолі списку.

‒ Очолити список партії навіть на регіональному рівні повинна харизматична постать, чого у вас не відбереш. Але ця фігура якоюсь мірою повинна взяти на себе відповідальність також і за інші прізвища. Готові «розписатися» за колег у партійному списку, за їхню ідейність, яка повинна вимірюватися не лише стійкістю державних позицій, а й бажанням працювати на розвиток Волині та добробут її мешканців?

‒ Певно, змушений буду це зробити. Хоча в процесі підготовки команди ми наступили на ті ж граблі вдруге. То повинні бути однодумці, люди, які чітко, починаючи з 2014 року, сповідували програму Президента Петра Порошенка. Якщо з «Ударом» більш-менш усе зрозуміло й співпраця вимірюється двома роками, то щодо людей від «Народного фронту» є питання. Дехто з потенційних кандидатів різко змінив політичну орієнтацію. А це – свідчення нестабільності «Народного фронту» як політичної сили. Тож бажання будь-якою ціною потрапити в депутатське крісло превалює над розумінням програми, завдань і відповідальності. Мені це не подобається. І я реально оцінюю ситуацію: доведеться відповідати й за людей з інших політсил, які приєднуються до Блоку Петра Порошенка – «Солідарність».

‒ Чесно кажучи, не очікувала іншої відповіді. Чому? Бо Володимир Гунчик неодноразово демонстрував готовність відстоювати власну позицію, врешті ‒ волинську позицію і не піддавався сторонньому тиску. Нещодавні події у маневицьких лісах – тому свідчення. Ви були у самому вихорі подій. Навіщо? Правоохоронці зробили би свою справу й без вас…

‒ Відповість час… Зараз я – не в маневицьких лісах. Є певні рішення координаційного центру й хочу побачити, як спрацюють правоохоронці. Сила ‒ силою, та потрібно говорити з людьми. З кабінету цього не зробиш. Але, не зважаючи на те, що там були люди підігріті… не лише емоціями, нам вдалося поспілкуватися. Ми не перейшли межу. Я не давав жодних різких команд правоохоронцям. І копачі не перейшли. Кожна зі сторін показала, що може відстоювати свою позицію. Тепер потрібно знайти компроміс, межу відповідальності, врешті, мужність, аби сісти за стіл переговорів, аби дійти згоди в тих питаннях, які не є популярними. Завдання голови облдержадміністрації – працювати з людьми, сільськими й селищними головами, з громадою, щоби вибудувати правильний, законний шлях вирішення проблеми.

‒ Ви задекларували свою позицію щодо бурштинового питання: діяти виключно в рамках закону. Але не дарма в народі кажуть: закон, наче дишло… Чи поява комунального підприємства стане панацеєю від бурштинової лихоманки?

‒ Створення комунального підприємства – один зі шляхів вирішення проблеми, але не єдиний. Надра повинні працювати на громаду. Й створення комунального підприємства дозволить завести питання під контроль громади. Звичайно, потрібні місцеві регуляторні акти. Але головне – правила гри повинна визначити держава. Ми ж маємо спонукати її до більш активних дій, народних депутатів – до прийняття закону про бурштин.

‒ Звернення голови облдержадміністрації до Президента України Петра Порошенка щодо цього – перший крок?

‒ Ні – черговий. У липні минулого року я вперше наголошував, що така ситуація може скластися. І, як бачимо, так і сталося. До Кабінету Міністрів України від імені волинської громади звертався з проханням ініціювати прийняття закону про бурштин. Але отримали тільки перше читання. Тому тепер звертаюся до Президента, Кабміну, депутатів Верховної Ради з проханням завершити процедуру узаконення видобутку та реалізації бурштину.

‒ Довкола ще одного підприємства, розташованого на теренах Маневицького краю, вирують емоції. Мова – про ДП «Волиньторф». Нині тривають перевірки. Навіть більше – відкрито кримінальне провадження. У профільному міністерстві не відкидають можливості приватизації чи продажу. При цьому, голова облдержадміністрації каже: лише комунальна власність. Де тут підводні камені й чи не розіб’ється об них «Волиньторф»?

‒ Досвід роботи з державними підприємствами, як-от «Волиньвугілля», КХП №2, облавтодор демонструє неефективність державного управління: знаходяться на території області, працюють місцеві люди, а підпорядковуються підприємства Києву. Якби я обрав пасивну позицію, то мали би таку ж ситуацію, як з облавтодором. ДП «Волиньторф» стратегічно важливе для Волині. Тому йому – особлива увага. Маємо величезні запаси торфу. На 100 років. Якщо правильно виписати програму розвитку підприємства, то перед нами відкриється серйозний експортний потенціал. Звичайно, потрібні немалі інвестиції. І тут ми не бачимо підтримки «Укрторфу». Впевнений, громада сама спроможна залучати інвесторів, вкладати з бюджетів усіх рівнів, зрештою, розвивати підприємство. Але, аби це все робити, повинні бути законні права. Тому відстоюю позицію – в обласну комунальну власність. Тим більше, що величезні запаси торфу розташовані ще й за межами Маневицького району.

Тому, коли говоримо про перспективу, маємо розуміти: видобувати торф повинні комунальні підприємства, одне з яких – «Волиньторф». Це має бути конгломерат, надпотужна структура із точки зору створення робочих місць. Не потрібно звужувати питання до одного маневицького заводу. Найлегше – змінити назву. Нам же потрібно думати про перспективи.

‒ З вашого дозволу закрию тему волинської промисловості на шахтарській ноті. Професійне свято гірники відсвяткували. Нині – спокій: представники шахтарських колективів не збираються на акції протесту, навіть не ходять на зустрічі до голови облдержадміністрації…

‒ Не зовсім. Сьогодні отримав інформацію, що мають намір знову протестувати. Я погодив проект програми Міністерства енергетики та вугільної промисловості України щодо розвитку волинської вугільної галузі до 2020 року. Погоджуюся з міністром, що шахти потрібно розділити на три категорії: ті, які мають перспективу (їх згодом об’єднають у державну компанію), ті копальні, які ще можуть працювати, але ресурсу – на кілька років й перспектив мало (їх передадуть у концесію, оренду чи інвесторам) і відпрацьовані, які вичерпали свій ресурс.

На Волині є всі три категорії: 10-та з перспективою розвитку, № 9 та «Бужанка», що можуть ще працювати 5-7 років, і безперспективна перша. Хто б що не говорив, але шахту № 1 треба закривати, 9-ій та «Бужанці» ‒ шукати інвесторів на принципах державно-приватного партнерства. За рік добре вивчив шахтарське питання. Можу з упевненістю сказати: потрібні й не зовсім популярні рішення. Поряд із цим, слід приймати рішення щодо розвитку міста.

‒ Свого часу Нововолинськ мав статус зони пріоритетного розвитку…

‒ Звертався до керівництва держави з проханням поновити статус зони пріоритетного розвитку або створити індустріальний парк, аби дати можливість людям, коли у вугільній галузі відбудуться зміни, працевлаштуватися. Держава не повинна боятися надавати відповідні статуси депресивним регіонам. У місті шахтарів можливості для розвитку є. Варто лише дати поштовх.

‒ До речі, здається, нинішній Нововолинський міський голова Віктор Сапожніков балотуватиметься на відповідну посаду від пропрезидентської сили. Як оцінюєте потенціал Віктора Борисовича, зокрема, й в контексті поновлення статусу зони пріоритетного розвитку?

‒ Віктор Борисович стояв коло витоків прийняття цих рішень і дуже багато зробив, аби крупні підприємства запрацювали у Нововолинську. Він знає, як вибудувати стратегію переходу від видобутку вугілля до промислового виробництва. У нього – величезний досвід. Спілкуючись із шахтарями, підприємцями міста, бачу, що вони довіряють Вікторові Сапожнікову. Тому й вирішили його підтримувати.

‒ Знакові фігури місцевого самоврядування, як от Микола Романюк чи Петро Саганюк, також заручилися підтримкою БПП – «Солідарність». Ваш заступник Сергій Кошарук, який свого часу був Ковельським міським головою, має намір вибороти вотум довіри. Ставка на досвід чи на команду?

‒ Те, що від Блоку Петра Порошенка висунуті досить потужні фігури говорить про силу команди. Тобто, ми разом із цими кандидатами готові взяти на себе відповідальність за розвиток міст. Повірте, команда знає, як це робити, має відповідний досвід. Звичайно, важливо, аби на такі посади прийшли люди з певними уміннями й потенціалом.

Я ж рекомендував би майбутнім міським головам врахувати, що ситуація змінюється кожен день: у оточенні майбутніх мерів повинні з’явитися нові люди, які стажувалися за кордоном, мають досвід залучення іноземних інвестицій, які мислять інакше, дотримуються цінностей Революції гідності, сповідують європейські підходи. Блок Петра Порошенка – «Солідарність» готовий допомогти ці команди створити.

‒ Про команду: голови РДА – дієва команда й чи команда взагалі? Їхні прізвища також є у списку БПП…

‒ Рік роботи на посаді голови облдержадміністрації й формування команди голів райдержадміністрацій засвідчили: є над чим працювати. Не всі голови на першому етапі оцінили значимість, серйозність і складність цієї роботи. Є такі, які вже прохають відпустити їх назад на попередні посади. Не вважаю це слабкістю. Теж треба набратися мужності й сказати: мені складно й готовий піти.

Зауважте, ми сформували команду в дуже складний час, коли ведеться війна й потрібно виконувати мобілізаційні завдання, соціального захисту сімей загиблих, військовослужбовців тощо. Соціальне навантаження – колосальне. І часу на розвиток регіону – катастрофічно мало. Але працювати потрібно! Окрім того, за цей період формується команда заступників, зрештою, резерв кадрів. Тому відсутність двох чи трьох не позначиться на роботі команди загалом. Можливо, деякі голови райдержадміністрацій підуть на підвищення… Це – нормальний процес становлення та розвитку команди.

‒ Із вашого дозволу поговоримо про децентралізаційні процеси. 5 об’єднаних громад уже постало. Інші виявляють бажання або ж зважують «за» та «проти». На які дивіденди слід розраховувати волинській громаді?

‒ Увійти в європейську спільноту без передачі повноважень на місця – не можливо. Україна зі своєю пострадянською системою приєднатися до Європи не зможе. Децентралізація – вимога часу. На шальках терезів – дві складові: права і обов’язки. Потрібно бути весь час на передовій реформ. Децентралізація – не панацея від усіх бід. Я би починав розмову з відповідальності сільського голови. Село, селище, громада і регіон – нерозривно пов’язані. І починається якраз із першого, а не з останнього. Наскільки швидко ми зможемо сформувати команду однодумців, людей, які поєднають професіоналізм, знання і досвід, повноваження від держави й громади залежить успішність процесу децентралізації. Бо сила регіону – в силі територіальних громад.

‒ Децентралізація – це ще й інший спосіб формування бюджетів. Із огляду на це, якими будуть ваші прогнози: як завершимо рік?

‒ Маємо непогані бюджети в середньому зрізі області. Є перевиконання обласного бюджету. Непогано почуваються обласний центр та міста обласного значення. Але є й 6 місцевих громад, які за результатами 8-ми місяців не впоралися. Певним районам адміністрування податків не дало можливості наповнити казну. Ймовірно, держава на першому етапі впровадила рішення загального характеру, але не врахувала особливості окремих регіонів. Загалом же перші кроки – позитивні. А недопрацювання можна підправити, зокрема, й на рівні держави. Тому низку пропозицій від облдержадміністрації спрямовано у відповідні відомства.

‒ На завершення розмови: завдяки чому вдається бути в лідерах серед губернаторів?

‒ А це не заслуга голови облдержадміністрації, бо рейтинг оцінюють за рівнем здобутків регіону. Всі роботи щодо створення ФАПів, ремонтів лікарень, можливостями залучення інвестицій через програму Світового банку свідчать про те, що люди відчувають упевненість і народжують дітей.

Маємо хороші показники темпів будівництва, в частині експорту. Це заслуга бізнесу. А завдання голови облдержадміністрації – виступити координатором, створити умови для успішного розвитку підприємництва, аби діяли місцеві регуляторні документи, й клопотати перед центральними органами влади про внесення змін до постанов та законів. Це дає відповідні результати: позитивна динаміка у будівництві ‒ найкращі в Україні, треті за інтенсивністю розвитку сільського господарства, маємо значне позитивне сальдо експорту над імпортом, в області майже не має непрацюючих промислових підприємств. І це при тому, що колосальні кошти бізнес, волонтери, активісти й звичайні родини спрямовують на оборону. Упевнений, за мирного часу ситуація була би інакшою: ті гроші ми могли би спрямувати на розвиток регіону. Тому то – не рейтинг голови, а рейтинг області, рейтинг громади.