Емігрант пише книгу про політичні переслідування і корупцію в Луцьку

емігрант

Колишній депутат Волинської обласної ради від «Свободи» та екс-директор одного з комунальних підприємств Луцька Олександр Вікторов, засуджений у 2011 році за хабарництво, отримав політичний притулок у Данії.

«Комунальному патрулю» вдалося поспілкуватися із Вікторовим і розпитати про події, які мали місце під час його арешту, а також про те, як склалася його доля упродовж кількох років у бігах.

– У комунальному господарстві Луцька – чимало зловживань, починаючи з порушень тендерного законодавства і закінчуючи елементарним ненаданням послуг за солідні бюджетні кошти. Чому, на вашу думку, на це не реагує ні міська влада, ні прокуратура?

– Час до часу певна реакція є, але вона нічого не дає. Є специфіка роботи комунальних підприємств, яка полягає у тому, що їм доводиться лавірувати між інтересами приватних конкурентів там, де вони є, особистими інтересами їх очільників, органами контролю, різними лобістами та інтересами власника, яким для комунального підприємства є міська рада. Відстоювати інтереси самого комунального підприємства, якщо на це є воля його очільника, доволі важко, бо на його діяльність весь час намагаються вплинути всі, кому не ліньки, вважаючи його чи не власним, «колгоспним». Тому щодня директорам телефонують різні можновладці, в тому числі з «правоохоронних» структур, і намагаються примусити керівника ухвалити вигідні їм рішення: від закупівель певних товарів до приватизації приміщень. Лобісти отримують від цього пряму вигоду.

Що стосується міської влади, то насправді комунальна сфера її ніколи не цікавила. Вона в цьому плані завжди бралася за комунальні проблеми у пожежному режимі. І хоча певні стратегічні рішення ухвалюють, вони не є системними. Тому я і кажу, що ніхто цими підприємствами не опікується так, як це мало би бути. І контролю теж практично немає. А щодо прокуратури… Раніше її цікавили комунальні підприємства лише з тією ж корисливою метою. Коли я лише очолив Спецкомбінат, мене викликав такий собі Решетник, який був прокурором міста на той час. Для цієї зустрічі не було жодного офіційного приводу. Але згодом я дізнався, що коли призначали нових керівників підприємств, то він одразу хотів із ними «познайомитися». Про такі виклики мені розповідали інші керівники. На цих зустрічах Решетник вимагав ухвалити певні рішення, що були в компетенції директорів, а як «підсумок» розмови звучала фраза: ви, мовляв, дивіться, бо ж можете стати нашими «клієнтами». Про яку прокуратуру можна говорити, якщо її представнику, який присутній на сесіях міської ради, телефонувало керівництво просто під час розгляду питань на сесії, переважно земельних, і питало, чи не прибіг хтось з калимом за вирішення того чи того питання і в разі негативної відповіді давало команду «валити» ці питання?

– Ситуація, яка сталася із вашим звинуваченням, на вашу думку, політичне замовлення чи «перейшли дорогу» комусь із «системи» міського управління?

– Щодо мого обвинувачення, то тут, я вважаю, треба говорити не про мою думку, а називати конкретні факти. Про конкретні факти фальсифікації кримінальної справи стосовно мене я вже висловлювався у пресі. Щодо того, чи було це політичне замовлення і чи є тут ще й економічні мотиви – подивіться на ті ж факти: мене було засуджено українським судом. Що таке українські суди – не мені казати. І є інший факт: надання мені Данією політичного притулку. У складі комітету, який ухвалював рішення, теж був суддя, але данський. Причому судді в цьому комітеті мають великий досвід і раніше пройшли всі судові ланки данської системи правосуддя.

Щодо так званого економічного мотиву, зауважу: одразу після мого відсторонення від обов’язків на місце директора повернули мого попередника, який має приватне підприємство, що розташоване якраз навпроти Спецкомбінату і надає аналогічні послуги. Тоді воно було зареєстроване чи то на нього самого, чи то на дружину. Це – очевидний конфлікт інтересів щонайменше.

Коли я очолював підприємство, то він та його працівники нахабно стояли біля прохідної Спецкомбінату і буквально за руку намагалися відводити покупців у свій магазин. Я тоді дав вказівку охороні гнати його від прохідної поганою мітлою. Звичайно, словесно. Вважаю, що невипадково саме ця людина знову очолила підприємство. Є також багато інших фактів економічної складової мого переслідування, опис яких забрав би надто багато місця.

– Розкажіть, як розгорталися події. Чому вирішили залишити країну?

– Щодо того, як розгорталися події – це теж надто довга розмова. Усе можна буде прочитати в книзі, яка майже готова до видання. У ній фігурує практично вся наша так звана обласна і міська еліта, прокурори, судді, місцеві олігархи. Я відверто описую там відомі мені таємні сторони певних знакових в області й місті подій, у тому числі – політичних, про які й досі на Волині знає обмежене коло людей. Я не мав іншої альтернативи, як просити політичного притулку.

– За час вашої відсутності в країні відбулося багато подій, відбулася Революція гідності. Як вважаєте, це привело до змін?

– Так, я в курсі усіх подій у державі, місті та області. Зв’язок не втрачав. Хто був у друзях – той і залишився. Доводилося читати в місцевих ЗМІ окремі статті, де автори стверджували, що нібито від мене відвернулася партія. Насправді – нічого подібного. Партія свою думку не змінила, весь цей час підтримувала мене. Ми спілкувалися і спілкуємось. Проте через значну відстань я об’єктивно не можу спілкуватися часто з широким колом знайомих. Але час до часу знаходжу можливість дізнатися про зміни, які відбулися у їхньому житті.

Щодо змін, вважаю, що за великим рахунком, мало що змінилося. На жаль, більшість політиків відрізняються лише прізвищами. Гадаю, що суспільству не важливо, який олігарх буде його «доїти».

– Чи стежили дистанційно за роботою очолюваного вами підприємства? Як оцінюєте його роботу зараз? І загалом – чи вірите в ефективність комунальних підприємств?

– Я читав ті повідомлення, які були в ЗМІ. У принципі, маю уявлення про його роботу, оскільки читав акт КРУ і приймав справи від тодішнього керівника підприємства, який знову очолив його після мене. Упевнений, що стиль не змінився. Мені важко уявити, що робить там керівник, який, на моє переконання, абсолютно некомпетентний, адже не має ні належної освіти, ні розуміння економічних процесів, я вже не кажу про знання законодавства й елементарної комп’ютерної грамоти, інтернету. Коли я очолив це підприємство, то виявив, що там керувалися нормативними актами, які давно вже втратили дію. Тобто підприємство працює за інерцією.

Щодо віри в ефективність комунальних підприємств, то я в це не вірю. Знаю, що вони можуть бути ефективними. Усе залежить від керівника. Комуналка має свою специфіку, і треба мати стержень, щоб відстоювати інтереси підприємства й протистояти чиновникам та правоохоронним органам, які намагаються нав’язати невигідні підприємству рішення, угоди, постачальників тощо. Навіть мати сміливість подати до суду на міську раду, якщо вона не платить за контрактами, вимагає погодитися на списання боргів чи робити коштами підприємства громадські роботи.

– Житлово-комунальне господарство Луцька потребує реформування? Яким шляхом порадили б іти міським чиновникам?

–Звичайно, потребує. Але для цього потрібна, так би мовити, політична воля і керівника підприємства, і керівництва міської ради. На жаль, політика переважує економіку в цьому плані. У нас бояться того, хто що скаже, як це вплине на рейтинг. Тому нічого не роблять, поки підприємство не доведуть до краю, а тоді починають реанімацію чи продають. Як і у всій державі.

Хибною є думка, що ефективніше позбутися комунальних підприємств, бо вони, мовляв, тягар. Адже це – підприємства місцевої громади, завдяки чому вона може впливати на цінову політику і отримувати товари та послуги за більш доступними цінами. Треба пам’ятати, що більшість комунальних підприємств повністю чи частково є монополістами, і в разі їх приватизації громада вже не буде мати жодного впливу на ціни, які встановить приватний власник. А ця різниця може бути доволі разюча. І ми вже мали такі приклади з тарифами на тепло, після приватизації котельні на Карбишева, з тарифами на проїзд.

Я не вважаю себе великим фахівцем, щоб давати поради міським чиновникам, тим більше, коли про це не просять. Можу висловити лише якісь думки. Візьмімо, наприклад, ситуацію з транспортом у Луцьку. Що відбулося? Спочатку знищили комунальний транспорт – тролейбуси з автобусами. Це відбувалося роками і було завершено ще до того, як мером став Богдан Шиба. Тоді  практично все віддали у приватні руки. В результаті маємо дорожчі перевезення, ніж це могло би бути, якби їх здійснював комунальний транспорт. Не було би проблем із маршрутками, яких не можна дочекатися поза часом «пік», коли перевезення не є дуже вигідними за певними маршрутами. І навпаки – змагань наввипередки у часи найбільшої мобільності людей. Натомість, якби всі перевезення здійснював комунальний транспорт, то його можна було б дисциплінувати. А на приватника такого впливу немає. Це все – прорахунки влади.

Якщо проблеми на підприємстві – це питання керівництва. Коли воно неефективне, треба міняти директора хоч кожні півроку, поки не виправиться ситуація. Я часто бачив, як керівники комунальних підприємств «плачуть» на нарадах, як усе погано і важко. Але насправді є багато резервів для кращих результатів роботи цих підприємств. Вважаю неправильним ставити вимогу до керівника лише щодо бодай беззбитковості підприємства, яке він очолює. Ці підприємства мають бути прибутковими і допомагати міській казні, сплачуючи податок з прибутку. Інакше вони справді не потрібні. Але тоді постраждає споживач. Тому комунальні підприємства мають бути, але за умови, що вони – прибуткові. Це завдання міської влади.

– Порівнюючи луцьку «комуналку» та умови, які пропонують мешканцям у Данії (тарифи, якість послуг), можете виділити плюси-мінуси?

– Нас з Данією годі навіть порівняти. Тут взагалі немає жодних проблем з комуналкою. І тут це – прибутковий бізнес. Я був і раніше у багатьох країнах, але на комунальні підприємства ніколи не звертав уваги. А тут був дещо вражений, коли побачив у маленькому місті підприємство місцевої комуни. Адміністративне приміщення побудовано в стилі «хай-тек» за абсолютно новими технологіями. Я вже не кажу про новітній автопарк, техніку, якої тут достатньо і яка працює без жодних перебоїв. Навіть сама територія підприємства настільки причепурена, з акуратно постриженими газонами і насадженнями, що, якби за будівлею не виднівся транспорт і секції з будівельними матеріалами, які теж охайно розміщені, то можна було би подумати, що це – радше якась контора з написання комп’ютерних програм, а не комунальне підприємство.

Втім компослуги тут дорогі. Але й мінімальна зарплата – 2 тис. євро! Наведу ще такий приклад. У Луцьку все думали, як зекономити на перевезеннях, які здійснюють комунальні підприємства. Ось простий приклад економії по-данськи. Тут ніде немає кондукторів. Водій сам продає квитки, хоча більшість пасажирів заходить у транспорт уже зі своїм квитком чи проїзним. Безоплатно проїхати тут не вийде. Пасажири при вході компостують квитки, причому водію не треба це контролювати. Про це повідомляє звуковий сигнал компостера. Тільки тоді можна пройти у салон. Так само при вході кожен показує проїзний водієві. При тому, що кількість пасажирів на кожній зупинці може бути різною, транспорт прибуває хвилина в хвилину.

Подібним чином економлять на всьому, адже заробітна платня – найбільша складова витрат підприємства.

– Незабаром – місцеві вибори. Які поради можете дати лучанам, аби вони зробили правильний вибір?

– Я не думаю, що можу давати якісь поради лучанам щодо виборів. Вважаю, що сама система виборів, яка дає можливість обиратися лише заможним, не залишає вибору. Гадаю, немає жодної різниці в тому, під яким прізвищем здійснюється геноцид нації.

 

Спілкувалася Ярослава ЛИПНЮК

 

 

Інформаційна довідка. 28 вересня 2011 року близько 18:30 у робочий кабінет до директора комунального підприємства «Луцький спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування» (що опікується кладовищами і надає ритуальні послуги), депутата Волинської обласної ради від «Свободи» Олександра Вікторова увірвалися невідомі у масках, одягли на нього кайданки та вивезли в невідомому напрямку.

Прокурор Волині Андрій Гіль розповів, що проти депутата було порушено кримінальну справу на підставі матеріалів від відділу боротьби з економічною злочинністю, працівники якої задокументували факт нібито отримання Вікторовим хабара. Мовляв, депутат отримав понад 10 тис. грн за надання місця для поховання на Гараздженському цвинтарі у Луцьку.

Коли депутата відпустили, він зник. Олександра Вікторова оголосили у розшук, тим часом ухвалою Апеляційного суду Волинської області посадовця було визнано винним в одержанні хабарів обсягом майже 40 тис. грн. Мовляв, екс-депутат впродовж 2009-2011 років «торгував» місцями для поховань на луцькому кладовищі. Суд призначив покарання Вікторову у вигляді п’яти років позбавлення волі. Однак правоохоронці не можуть втілити вирок у життя, оскільки колишній депутат зник із їхнього поля зору.

У соціальній мережі «Фейсбук» Вікторов повідомив, що проситиме політичного притулку за кордоном. «Шкода, що більшість українців навіть не намагаються розібратися, що ж насправді у нас відбувається. Чому в країні, де є все, ми живемо гірше, ніж живуть люди там, де немає нічого?.. Ми живемо в глобальній невільницькій цивілізації, де з рабовласницьких часів нічого не змінилося. Нас просто знищують, а народу так вішають локшину на вуха, що він навіть не розуміє, що живе в окупованій країні», – стверджував Вікторов ще у 2011 році.

14 вересня 2015 року Олександр Вікторов так само через мережу «Фейсбук» повідомив про те, що проживає в Данії і ще в березні отримав політичний притулок. «Я отримав саме політичний притулок, а не інший захисний статус. Мені надали конвенційний статус, який передбачений §7, пунктом 1 Закону про іноземців Данії. Його надають, коли людина підпадає під вимоги Конвенції ООН про статус біженців. Цей же статус отримав і колишній т. в. о. Міністра оборони України Валерій Іващенко у 2013 році», – пояснив Вікторов.

«Комітет у справах біженців врахував аргументи захисту, що їх ігнорували українські суди. Крім того, було враховано й порушення міжнародного законодавства, здійснені у ході розслідування та розгляду моєї справи у суді, а також норм, зафіксованих у данському законодавстві, зокрема те, що жодного «свідка» у моїй справі не допитували у присутності адвоката», – додав Олександр Вікторов.

Він запевнив, що буде домагатися скасування вироку і повної реабілітації.