Сергій Рижков: «Я прихильник того, щоб усе робити якісно»

Наближаються вибори до місцевих рад і політичні партії одна за одною оголошують списки своїх кандидатів, стараючись заманити виборця волонтерами та громадськими активістами, а ще новими обличчями у політиці. Серед нових облич “Самопомочі” – самооборонівець Сергій Рижков, якого більшість лучан знають завдяки допомозі фронту та проекту “Озерний вітер”.

Про те, що навчило його любити Україну, про найцінніший досвід, здобутий за 20 років підприємництва та “оціночну шкалу” депутатів – в інтрев’ю з Сергієм Рижковим.

Розкажіть трохи про себе та свою громадянську позицію

-Я народився у місті Клін Московської області. Згодом мама розлучилася, і ми разом з вітчимом переїхали жити до Тюменської області – з Осіповим (Андрій Осіпов, депутат Луцької міської ради, провів дитинство у Ханти-Мансійському окрузі, – ред.) десь по сусідству жили. Там я жив до 16 років, а потім переїхав до Луцька – звідси мама, а вітчим родом з Боголюбів.

Потім я одружився, але моє бачення України та її історії сформувала моя друга дружина. Можна сказати, що вона мене зробила мене українцем. Але є ще одна річ, яка зробила мене українцем – це Грузія.

Я їздив туди на два місяці у гості до родичів. Ця країна навчила мене по-справжньому любити Батьківщину. Грузини нікуди не хочуть виїжджати – вони їдуть за кордон навчатися і повертаються підіймати країну – батьки платять за навчання, а вони в подяку навчаються добре. Це дуже обізнані люди. А є люди в горах, які в житті не бачили телевізора. Але і вони не менше люблять Грузію.

Я був у захваті від того, як вони люблять свою країну, знають її історію. Мене вразило, коли у музеї студенти знають усе не гірше за екскурсоводів.

Дехто каже, що ми полюбимо Україну, коли станемо багатими. Грузини були бідними, але це їм не заважало – у 2002 році у них ще світла не було по всій країні.

Саакашвілі багато зробив для країни, я це побачив. Він тоді почав усіх звільняти – корупціонерів, нечесних міліціонерів. А ви уявіть, яка це маса людей, і у кожного родичі та друзі, і всі ополчилися проти нього. Він зробив свою справу і пішов. А у нас Революція пройшла, а люди лишилися ті самі, яким вигідно красти. Але й ми не докладаємо зусиль – десь вигідно дати хабаря, прості люди і самі не хочуть змін.

Ми маємо зробити висновки. Я все-таки прихильник змін у часі. Зараз роблять нову поліцію та переатестацію міліції, тож я хочу, щоб усе було чесно та прозоро, але відбувалося поступово, без поспіху, бо змінити все за секунду не вдасться.

-Ви – приватний підприємець. Чим займаєтеся?

– З 18 років я почав працювати, бо мусив допомагати батькам. Треба було шукати гроші – я і під’їзди мив, і їздив у Москву на заробітки. На гроші, подаровані на весілля, купив перші касети та займався продажем касет і дисків. Коли почався серйозний контроль за цим бізнесом, я став шукати щось інше. Так я став дистриб’ютором “Нашої ряби”. Я пропрацював там 12 років. Сказати по правді, зараз моя фінансова ситуація не найкраща – після кризи кількість точок, з якими я працюю, скоротилася в рази. Для мене це була одна з причин, чому я вийшов на Майдан.

Для кожного Майдан був своїм. У мене спочатку була матеріальна складова – я бачив, що люди щораз бідніють і мене цікавило, чому Янукович економічно вбиває країну. Я вийшов на Майдан не лише за свій бізнес, а за те, щоб люди жили в достатку – тоді вони зможуть купувати продукцію і будуть піднімати бізнес.

 -Хтось із ваших рідних має стосунок до політики?

-Ні. Та й взагалі, я не люблю це слово, бо воно заплямоване. Я зараз чую від людей, що півтора року я готувався до виборів, але це не так. Не було б виборів, я б продовжував собі волонтерити. Це моє.

 -Яке маєте хобі?

– За останні півтора року моє хобі – допомагати людям. Насправді це було у мене ще з дитинства – мій вітчим багато допомагав своїм співробітником, мама була дуже активна, і це спроектувалося на мене.

Я люблю подорожувати, але не люблю витрачати гроші – я за економічний відпочинок, але не маю самоцілі їздити безперестанку. Я бував у багатьох країнах, та поїздивши, зрозумів – добре відпочити можна і тут. Недавно я їздив на річку Стохід, обожнюю їздити на Сорочинський ярмарок. Головне, щоб був час.

Ось, моє хобі – час. Я встаю так рано, щоб у мене був час. Коли треба – встаю о сьомій ранку, щоб виграти трохи часу на наступний день.

-Яка ваша улюблена книга?

-Дуже люблю Артура Хейлі і Ремарка. Остання книга, яка мене вразила – це «1984» Джорожджа Оруела. Я дуже не люблю, коли мені нав’язують якісь смаки, тому довго сумнівався, чи читати цю книгу.

А перед цим мене вразила інша книга – «Озерний вітер». Це завдяки їй я зайнявся однойменним проектом. Я побачив у книзі багато духовності, вона ствердила мої життєві цінності. Ця книга просто мусила потрапити мені до рук, бо я познайомився з Олегом Покальчуком.

-Які уроки ви винесли з підприємницької діяльності, які можуть вам допомогти у майбутньому у діяльності політичній?

-Бізнес мене дуже  багато навчив. Я «самооборонівець», в організації з самого початку. У Київ я їздив тоді, коли вже почали розстрілювати людей, а до Майдану взагалі не вів ніякої громадської діяльності, цікавився лише бізнесом.

Коли я потрапив в «Самооборону», то став активним громадянином – це як бізнес. Бізнес створює структури – логістика, фінанси тощо. Молодих хлопців Майдан навчив не боятися, а я не боявся й до того, бо працював там, де якщо боїшся тебе просто з’їдять.

Хлопці, до речі, спочатку не могли зрозуміти, для чого я прийшов – мовляв, я підприємець і у мене все добре. Я їм пояснив – хочу, щоб люди жили краще. Тому ми почали «не боятися разом» (усміхається).

-Чому ви обрали «Самооборону»?

– Це доля нас звела (усміхається). Тоді, коли всі їздили на пост у Цумань роззброювати пост, я теж поїхав туди. Там було дуже багато людей, серед яких я побачив Дмитра Сандалова – він теж підприємець, якого я знаю років зо двадцять. Я спитав, що він робить,  а він відповів, що тут від «Самооборони». От так і я став «Самообороною». (усміхається).

Там ще був Павло Савчук, якого я теж знав і якому  довіряв. Тому я приєднався до них.

За півтора року в організації чи бували  моменти, коли хотілося просто все кинути?

– У мене ні – я багато зусиль докладаю для того, щоб ця організація була, бо я вірю в неї. Завтра я можу не стати депутатом, але у мене є «Самооборона», тому я не переживаю. Політика – це буде як робота, а «Самооборона» – розрада для душі, де я можу допомагати.

Чи не переживаєте, що коли станете депутатом, робота займатиме багато часу, який ви могли б виділити на громадську діяльність?

-Ні. Я можу вставати о сьомій годині ранку, часу вистачає. Дружина, звичайно, незадоволена. У мене четверо дітей, найменша саме пішла у садочок – тепер у дружини більше часу і вона допомагає мені. Це дуже важливо, що вона це робить, тим більше, що нашим дівчатам у підвалі (йдеться про волонтерок, які займаються збором речей та продуктів для військових у підвалі на офісі організації, – ред.) потрібна допомога. Навпаки, брак часу стимулює мене до ще активніших дій. Головне – правильно організувати роботу.

ЧИТАТИ ПРО ВОЛОНТЕРОМ З «САМООБОРОНИ»

До того ж, я люблю працювати з помічниками. Я знаю депутата Лапіна та те, як він працює, тому бачу помилки в організації роботи. Тому я знаю, як працювати. Часто помічник є добрим стимулом до роботи – помічником може бути дружина, сестра чи найнята людина.

 -Якими рисами має володіти добрий депутат?

-О, тут багато треба розповідати. Зараз я вважаю, що  у нас депутатів міської ради просто не було – це були випадкові люди. Я зараз дуже скрупульозно придивляюся до людей, які нічого не робили (маю на увазі не тільки встановлення лавочок), а пішли в політику – бо вони чиїсь родичі чи волонтери, які можуть зробити імідж партії. Веду до того, що не кожен може бути депутатом.

Туди мають іти люди, які володіють якоюсь інформацією, які спілкуються зі спеціалістами. Таким прикладом для мене є Єгор Соболєв, через якого я частково й вибрав «Самопоміч».

Яким чином тоді відсіювати таких кандидатів?

-Думаю, що треба створити якийсь список вимог – ось скажімо, має вести активну громадську діяльність мінімум три роки чи щось таке. Мені дуже подобається ініціатива, коли ресурси висвітлюють роботу депутатів – скажімо депутат за 5 років зробив стільки-то і там-то.

Водночас я негативно ставлюся до депутатів окремих районів – ти маєш працювати для всього міста. А депутатів, які реально нічого не зробили, у нас люди можуть обирати навіть по другому разу. Я вважаю, що це неправильно – депутата, який нічого не зробив, мають позбавляти права балотуватися у майбутньому. Тобто має бути якийсь обов’язковий мінімальний відсоток виконаних обіцянок. Правда мені складно уявити, хто має займатися контролем. Але у будь-якому випадку доносити до людей інформацію треба.

-Зараз існує тенденція, коли відомі волонтери відмовляються від волонетрства заради політики. Підтримуєте такий крок?

-Все не так просто, як здається. Думаю, що скоріше це пов’язане з матеріальним станом – все менше людей допомагають волонтерам, тому останні намагаються знайти для себе інший вид діяльності, де можна бути корисним. Мені хотілося б, щоб волонтери, які допомагають фронту, переключалися на якусь іншу громадську діяльність, а не просто кидати волонтерство чи йшли у політику. Це для мене зрадництво – не зрада війні, бо вона закінчиться рано чи пізно, а зрада громадянській позиції. Я волонтерство розцінюю як сходинку до наступного проекту. Ті, хто вже вміє волонтерити, мають навчати цього інших  і створювати свої проеткти.

-Що мотивувало вас іти на вибори?

-Тут можна говорити різні пафосні речі. Мені буде соромно, якщо я закину те, що роблю зараз. Що я робив півтора року – лише допомагав армії? Ні, я захищав Україну, я був таким самим солдатом, тільки в тилу – робив снаряди, ходив на завод, складав сухпайки.

Мені іноді кажуть – за тебе люди проголосують, якщо ти прикладеш більше зусиль. Піди роздай листівки. Я не хочу цього робити – я хочу, щоб люди відкрили інтернет і подивилися, що зробив Сергій Рижков. Якщо не відкриють і не подивляться – значить, не так я їм і потрібний як депутат.

-Тобто ви не прихильник реклами, бігбордів та листівок?

-Ні, але у мене є плюс – партія, у яку я увійшов, має бігборди. То партія нехай вішає, і цього достаньо. А окремо Сергія Рижкова не треба (усміхається).

-Вас, як відомого волонтера, мабуть хотіли заманити декілька партій. То чому все-таки «Самопоміч»?

-Ви знаєте, ніхто не пропонував, і я зрозумів, що йду правильним шляхом. Я не буду мовчати в жодній партії,  а такі люди нікому не потрібні. Великі і відомі партії не хочуть людей, які будуть змінювати партію. Брати мене, який не хоче робити нечесно, не будуть. Я не збираюся плести інтриг, йду через свою активну громадську позицію. Тож і в «Самопоміч» я прийшов сам.

– Які принципові відмінності «Самопомочі» порівняно з іншими партіями?

– Самообронівці ідуть на вибори від кількох партій. Нас зібралося іти на вибори десятеро. Ті, хто допомагав Лапіну і знають «Народний фронт» втупив у цю партію. Інша частина пішла в “Громадянську позицію”, треті у «Самопоміч». Це нас не розсварить. Я вибрав «Самопоміч», бо знаю Єгора Соболєва і він мені імпонує. Тому, можна сказати, що я прийшов через нього.

Я вступив у партію весною, а переконався у правильності вибору, коли познайомився з людьми – вони такі самі, як я і прийшли «не від когось». Кожен працював у своїй галузі і готовий ділитися досвідом. У нас є кілька юристів, які, я вважаю, необхідні у кожній партії.

Багато хто бував за кордоном та підгледів ідеї «як жити краще». У «Самопомочі» є й наші самооборонівці – Іван Мирка і Володимир Жуковський – цих людей я знаю добре.

Я не побачив там партії, де люди сидять по 20 років на місці і вирішують за новачків. У «Самопомочі» від мене залежить будь-яке рішення.

Щоправда, активно виділяти час для «Самопомочі» мені вдалося лише тепер – раніше я 100% часу витрачав на «Озерний вітер». А ще волонтерство і Самооборона, та координаційний центр. Тоді на мене забагато навалилося.

-Яким зі своїх волонтерських проектів пишаєтеся найбільше?

– Не можу виділити. Ці проекти долучилися до створення мене таким, як я є. Ось, наприклад, коли ми привозили загиблих бійців – хіба це проект? Ні, але вони дали мені усвідомлення певних речей. Усе не просто так – як і на Майдані, люди загинули і своєю жертвою розтопили десятки холодних людей, щоб ті почали змінювати Україну.

Загалом ми багато зробили – кожен долучався до всіх проектів. А моїм найбільшим досягненням стало те, що тут я знайшов друзів. У часи Майдану  у мене було 70 друзів, а  до того їх було лише декілька. З часом хтось відсіявся, але зараз у мене їх є 30 – 30 людей, яким довіряєш. Таким військом можна воювати, вони підтримують, дають інформацію, діляться. Майдан створив гарний колектив, який тримається і досі.

-Ви казали, що раніше ви не займалися громадською діяльністю. Чи не шкодуєте за втраченим часом?

-Ні, бо не вважаю його втраченим. Я ж не сидів на місці, я вчився. Так буває – дехто вчиться до 20-ти років, а я вчився до 38-ми. Значить треба було, щоб я з’явився зараз. Так само з Самооборною – напевно, Сандалов невипадково був на тому посту.

Чому я до Майдану не займався громадською діяльністю? Бо думав, що  у нашій країні все дуже систематично та чітко. Я бачив міліцію, санстанцію, податкову, я бачив, що все працювало розмірено. Але я побачив, що це не так, коли ми прийшли під міськвідділ. На той час я вже два дні був у «Самообороні», ми встали в перший ряд, щоб люди не штурмували міліцію. Я стояв посередині,  а наш Андрій Хведчак поїхав кудись роздруковувати звернення до міліції, щоб перейшла на бік людей. На той час начальником міліції громадської безпеки Луцька був Поліщук. Він підійшов до мене і запитав, що  йому робити. Це був підполковник міліції, а я підприємець. В цей момент я зрозумів, що  все не так добре – скільки років вони працювали і вивчали це, тому він не мав би у мене питати. Тоді я розцінював себе як бунтаря, а він, як професіонал, мав би з нами домовлятися чи вирішувати питання якимось іншим шляхом, але аж ніяк не підходити до мене за рішенням. У цей момент у мене зруйнувалося попереднє уявлення про державу.

Надалі це відчуття лише підтвердилося. Коли я зустрічався з Єгором Соболєвим, коли їздив у Київ відстоювати права підприємців – я зрозумів, що у нас все настільки недосконало, що треба будувати-будувати-будувати.

-Чи підтримуєте ви політику центрального офісу «Самопомочі», яка займає провладну позицію?

-Не треба багато вигадувати, я не є ярим противником Порошенка, тому скоріше підтримую, аніж ні. Фактори, які мене стримують – це, наприклад , місто Вінниця. Там налагоджена структура роботи міської ради і більшості організацій, і справа тут  не в грошах – фонтан там збудувати чи ще щось. У нас он Палиця може фонтан збудувати, але набагато важливіше все правильно організувати.

Тому я не вважаю, що на Порошенкові треба вже ставити хрест, як  і на Коломойському чи комусь іншому. Мені ще треба час, щоб подивитися, як вони  працюють та дати їм розкритися. Я не можу когось назвати зрадником. Не можна роздавати гречку, але ми повинні зрозуміти, що брати її теж не можна. От дехто каже – я візьму гречку, але не проголосую – це неправильно. Не бери  і не голосуй, бо інакше ти стаєш залежним – вже думаєш, де треба промовчати. Я ще придивляюся до великої політики, і «Самопоміч» так само.  Ми ніби і підтримуємо владу, але не готові голосувати за все підряд і не дамо «протягнути» щось недостойне.

-Ходили чутки, що ви  збираєтеся балотуватися на посаду міського голови. Чому ви передумали?

-З трьох причин. Перше – це фінансовий бік питання. За ці півтора року я повністю присвятив себе волонтерству, тому, чесно  кажучи, мій фінансовий стан зараз не найкращий. Я закинув бізнес, але розумію, що щоб щось зробити, треба мати гроші.

Друге – це те, що «Самопоміч» не дуже підтримала мене у цьому прагненні. Мені пояснили, що потрібна команда. Ту, яку мені запропонували, можна було б посилити за рахунок інших людей, тих же самооборонівців, але вони в інших партіях. А партія не хоче пускати до роботи когось «чужого». Та й людей із “Самопомочі» я поки не знаю аж так добре, не пройшов з ними критичних ситуацій. Тому мені треба краще їх вивчити, щоб дійсно стати командою.

І останнє – я прихильник того, щоб усе робити якісно. Я знайомий з Геннадієм Тукою, і на його прикладі побачив, як важко працювати без команди. Тому я розумію, що сам нічого не вдію. Я вже казав, що дуже люблю працювати з помічниками і вважаю це правильним підходом. Але поки вибори, команду «під себе» створити не можу – бо хтось в «Народному контролі», хтось в «Народному фронті», а я в «Самопомочі». Вибори розпорошили людей. Насправді я б хотів, щоб сСамооборона йшла на вибори однією командою,тоді ми б могли досягти більшого результату, але ми не партія, тому тут зв’язані руки.

Отож так, думки йти на мера були. І не відкидаю, що через декілька років спробую це зробити. А зараз, якщо я стану депутатом, то я хочу працювати добре і навчитися усього, щоб  у майбутньому стати компетентним мером. Ось за останній місяць я багато чого навчився – наприклад, ходив на лекції  Богдана Шиби і побачив, що треба підівчитися, щоб зрозуміти, як усе працює та що треба змінювати. Можна сказати, що зараз я іду в інститут, який принесе мені багато користі.

-У будь-якому випадку будете балотуватися від конкретного округу. Які обіцянки перед  виборцями обіцяєте дотримати ? Чому люди мають проголосувати саме за вас?

– Я буду просити людей дізнатись мене, а лише тоді голосувати. Я хочу, щоб люди побачили, що я можу працювати. Запропоную якихось простих п’ять речей, щоправда поки не придумав яких, я ще не дуже організовано ставлюся до виборів.

Люди самі мають шукати того, за кого голосувати і відфільтрувати всіх зайвих. Фільтри у кожного різні. Я наведу приклад – я не буду обіцяти, що збудую дорогу. Я буду обіцяти, що зроблю тротуар де ходять люди, бо  це реально. На це  я зможу вибити гроші – автомобіль і так проїде, а звичайна людина, йдучи по тротуару, відчує, що щось змінилося. Я спробую зробити хоч мало, але дієво. Я буду приходити до людей.

-Можете пообіцяти, що не продастеся та ходитимете на сесії?

-Ходити буду однозначно, мені це цікаво. І продатися не продамся, головне, щоб цього партія не зробила. Я убезпечу себе від продажу, тим що 100% висвітлюватиму свою діяльність та діяльність ради. Коли люди знатимуть, що  й до чого, то не буде з ким домовлятися. Максимальне висвітлення питань, які «заходять»  у міську раду – ось моя головна мета.

-Як оцінюєте роботу міських депутатів, які працюють зараз?

-Глобальна проблема в місті – немає якісних менеджерів. Давайте наймемо для міста 100 молодих  людей з гарною зарплатою,  які зможуть зекономити кошти та розвивати місто. У нас багатьма галузями взагалі не займаються,  а треба просто взяти толкового менеджера. Той збере собі команду  і зможе щось змінити.

-У якій з комісій міської ради вам було б цікаво попрацювати?

-У земельну не хочу потрапити, вона напевно дуже корумпована. Але якщо потраплю, то їм буде несолодко. Мені важко так визначитися відразу. Можливо економічну, чи бізнесу і торгівлі.  Я трохи мав справу з бізнесом, том  знаю, що йому потрібно. Я впевнений, що коли зростуть зарплати, то люди і культурнішими стануть, і навчаться відпочивати. Тому де  б я не працював, я спрямовуватиму свої зусилля на це.

-Які проблеми, які бачите зараз в місті, хочете вирішувати в першу чергу?

-Можливо, це прозвучить високо, але я хочу розібратися, яким чином до міста можна привабити інвесторів, як відкрити нові, нехай і невеличкі підприємства. Я хочу, щоб створювалися робочі місця, це дуже важливо. Треба працювати над законодавством – чим більше в нас працевлаштованих людей, тим більше місто отримуватиме коштів від податків фізичних осіб,  а це головна стаття наповнення бюджету. Тут  все логічно – нам приносить максимальний прибуток люди, які працюють.

 

Розмовляла Василина БОРУЦЬКА