Відбір у поліцію Луцька: враження

Екс-кандидат у поліцейські Луцька Олена Сідімянцева поділилася думкою про критерії відбору в структуру та враженнями від самого процесу.

Опублікувало розповідь лучанки Інформаційне агентство Волинські новини.

Текст подаємо повністю та без змін:

«Пам’ятаєте, був на ІА Волинські Новини блог мандрівного тандему «Мандросвіт»? Там писали про пригоди двох дівчат-автостопниць, які гайнули в Марокко. Одна з них – на хлопчика схожа. То я. Після повернення додому я задумала новий проект – піти працювати в патрульну поліцію Луцька. Але пройшла лише три етапи відбору, бо забракували мене через причину настільки смішну, що ви мені можете не повірити. Я сама не до кінця в це вірю.

Змагаючись за звання «копа», я дізналася про вельми цікавий критерій відбору конкурсантів до патрульної поліції – рівні зуби, правильний прикус. Відразу ж згадалося народне прислів’я, при відборі кого зважають на зуби.

При виборі породистих собак – так? При виборі коней – так? При виборі рабів – було таке в історії, егеж? При виборі конкурсантів до патрульної поліції – і тут ствердна відповідь!

Я – одна з 38% жінок, які подали анкети до нової патрульної поліції Луцька. Я – дипломований юрист, багато років працювала за фахом на керівній посаді. Щойно в Україні оголосили про створення Нової поліції, я зрозуміла, що це – моє. В мене з’явився конкретний шанс змінити країну, і я хотіла цей шанс використати. Я розуміла, що патрульний поліцейський – це найнижча ланка в застарілій, неефективній, корумпованій системі МВС. Але ламання системи відбувається знизу. Заради позитивних змін у країні я була готова до нічних патрулювань, до роботи з девіантами і навіть до зменшення своїх прибутків. Обіцяна поліцейським заробітна плата (багато хто вважає її захмарно високою) є нижчою, ніж те, що я можу заробити юридичною практикою.

Як народилося бажання носити однострій? Гадаю, від батьків. До шести років росла в селі на Вінниччині: ганяла на велосипеді, грала в «козаків-розбійників», лазила по деревах. Тож дитинство в мене було, «як книжка пише». Мама постійно скаржилася, що всі діти як діти, і тільки в мене коліна й лікті позбивані. В 1991-му році мого тата-військового перевели служити на Волинь, і ми всією сім’єю переїхали жити в Луцьк, тут і лишилися. Тому Луцьк мені як рідний.

Щодо хобі – я особистість багатогранна, мов радянська склянка. Люблю ходити в гори, подорожувати, відновлювати старі меблі, рятувати котів, збирати кришечки. Разом із цими трохи «чоловічими» захопленнями в мені вживається хист до бальних танців і рукоділля. Конкретно зараз я заготовляю на зиму овочі та фрукти – для вегетаріанців це життєво необхідно.

Етапи відбору в Нову поліцію

Я подавала анкету з телефона, сидячи на своєму рюкзаку серед скель Національного природного парку «Подільські Товтри» десь у Кам’янець-Подільському районі.

«Безвідповідальний коп», – можете сказати ви. А я відповім: «Винахідливий». Анкету прийняли, за всіма параметрами я підходила: повнолітня (ой, давно вже!), водійське посвідчення маю, судимостей – ні. Далі – три етапи (читати – кола) відбору.

Перший етап ‒ тест на логічне мислення й увагу, де дається 60 питань на півтори години; одне питання – один бал. Кандидати працюють за комп’ютерами, результати отримують автоматично відразу по закінченнІ тестування.

Загалом тест був нескладним, головне – бути уважним і напередодні добре виспатися.

Але траплялися й питання, які, м’яко кажучи, дивували. До прикладу: «Характерними рисами картин Модільяні були: а). чіткі риси обличчя і закриті двері; б). нечіткі риси обличчя і відкриті двері; в). чіткі риси обличчя і відкриті двері; г). нечіткі риси обличчя і закриті двері».

Я знаю, хто такий Модільяні, я бачила його картини в різних музеях країн Європи. Але навіть мистецтвознавець не скаже однозначно, чіткі риси обличчя на його картинах, чи ні. Для когось вони чіткі, бо є виражені губи, ніс, овал обличчя, для іншого – нечіткі, бо в жіночих очах на картинах немає зіниць. А хтось узагалі не знає, хто такий той Модільяні, і я таких кандидатів зустрічала. Тому, зважаючи на подібні провокативні питання, я набрала лише 43 бали.

Другий етап ‒ перевірка рівня фізичної підготовки. Аби до нього допустили, потрібно пройти медичний огляд за місцем проживання й отримати форму «086-О». Але це навіть складно назвати медоглядом. То було здебільшого сидіння в черзі й відвідування кабінетів, аби отримати штамп у довідку.

Зате в цих чергах було смішних ситуацій. Один кандидат прийшов із дружиною, яка його раз-по-раз обзивала й генеральським тоном наказувала йти займати черги в різні кабінети. Накази він виконував понуро, але слухняно. Цікаво, якщо він пройде в поліцію, то дружину буде брати на чергування? Чи до того часу вона його навчить бути самостійним?

Діалог у кабінеті флюорографії Поліклініки №1:
‒ І де ж вас стільки взялося? На всіх місць не вистачить!
‒ Дуже хочу в поліцію!
‒ А в тебе є 2 тисячі?
‒ Які 2 тисячі!?
‒ Умовних одиниць.
‒ Нема, а навіщо?
‒ Ну, прохідний бал 2 тисячі умовних одиниць. Я знаю, мені казали.

Допитатися, хто казав, коли казав, хто «рішає», я не змогла (та й не хотіла, бо всі свої умовні одиниці витратила на мандрівку Європою). Лікар замовкла, як партизан. Але й інших конкурсантів запитувала про умовні одиниці.

До іспиту з фізпідготовки я почала готувалася пізно, за місяць. Наївно вірила, що я в ідеальній формі. Та коли вперше спробувала відтиснутися – ледь вдалося 5 разів. При тому, що постійно катаюся велосипедом, бігати було тяжко. З 1000 метрів спершу пробігала лише 300, більше не змогла.

За місяць до іспиту поступово підвищувала витривалість, і вже перед випробуванням кілометр долала, хоча й повільніше, ніж треба було на «п’ятірку». Аби швидко пробігти 100 метрів, важливо було навчитися правильно стартувати. От я вечорами й вичитувала в інтернеті, як у 30 років пробігти 100-метрівку за 16 секунд (це норматив на мій вік), при тому, що я не бігала її більше 10 років.

А взагалі, це був найвеселіший етап відбору. Зібрали нас о 8-ій ранку на стадіоні біля 26-ої школи, де доріжки асфальтовані, з ямами. Луцьк охопила смердюча хмара диму з торф’яників, накрапав дощ. Але це краще, ніж спека, погодьтеся!

Дівчата були різні – маленькі й худенькі, великі й пишні. Відразу виникла дискусія, коли інструктор пояснював, що, аби відтискання зарахували, груди мають торкатися землі. Володарки пишних форм зраділи, протестували ті, в кого розмір «нульовий» (і я серед них). Одна пані змусила всіх реготати своїм: «А я от бюстгальтера зніму, мені й відтискатися не треба, вони й так будуть на землі».

Безпосередньо під час виконання нормативів конкурентки мої мене дивували: дехто відтискався по 30 разів (таких були одиниці), були й такі, що не подужали більше 5-ти, а деякі лягали на землю й узагалі не могли піднятися.

100-метрівку багато дівчат пробігли з фальстартом, але інструктори на це, на жаль, не зважили. Кілометр, згідно з інструкцією, має бігти одночасно не більше 10 кандидатів. У моїй підгрупі було аж 13 чоловік на 4 доріжки, що створило натовп при старті. Так сталося, що дівчата випхали мене назад. Я на це не образилася. Ну, був біг із перепонами, бо дівчата були на півтори голови нижчі за мене. Я їх обганяла, хоча іноді видавалося простішим перестрибнути.

І чи то прохолода допомогла, чи веселий настрій, чи чітка мотивація, але результати мої перевершили всі сподівання. Відтиснулася 25 разів, 100 метрів пробігла за 16 секунд, кілометр – за 4 хвилини.

Третій етап – військово-лікарська комісія. Це вже серйозніший медичний огляд, де може виявитися все приховане під час медогляду. Відбувається в Поліклініці СОЗ УМВС у Волинській області.

Ретельність огляду залежала від конкретного лікаря. Хтось оглядав вибірково, хтось – прискіпливо, а терапевт спробувала визначити мій тиск на око. Сказала: «Ооо, ну тут буде не більше 90. Така худееенька» (важу 58 кілограмів при зрості 175 сантиметрів – «кость у мене узкая», ага).

Медсестра поміряла – 120/70. Терапевт очі вирячила, рота відкрила, каже: «Ану присядь 15 разів!», я присіла, міряють знову: 120/70, пульс у нормі. Подиву терапевта не було меж. Після цього вона почала ретельно переглядати результати моїх аналізів. Каже: «В тебе гемоглобін 118 при нормі 120. Треба перевірити ще раз».

Йду, здаю аналіз крові повторно – 116 (гаплик мені, думаю). Йду до начальника ВЛК, він мені каже: «Я вас розумію, в жінок гемоглобін падає раз на місяць», дає мені два тижні на підняття рівня гемоглобіну. Каже: «Принесеш мені заключення гематолога про те, що здорова, й проходиш далі».

Протягом наступного тижня я кілограмами їла яблука і буряки, відмовилася від кави й чаю, спала по 9 годин. За тиждень вирішила перевірити, чи дало це якийсь результат. Здала кров на аналіз: гемоглобін – 123. Ура! Отримала заключення: «Здорова», на крилах полетіла до начальника ВЛК.

Прилітаю, а він мені: «ВЛК закінчилось», я йому: «То ви ж мені дали два тижні, я навіть на тиждень раніше прийшла. І що будемо робити?». Він підняв мою справу з архіву, а там написано: «Не придатна». І гемоглобін тут ні до чого. Причину непридатності написала стоматолог: «Ст. 53, п. Б». Начальник ВЛК дає мені до рук старезний талмуд 60-их років, де пише: «Викривлення щелепи на 5 міліметрів і більше – кандидати на службу не придатні». На таку причину непридатності я зареготала на всі 32 зуби свого неправильного прикусу. Начальник ВЛК питає: «Чого ви смієтесь, дорогенька?». Я ж йому у відповідь: «Ви коней обираєте до поліції, чи людей?». «Ми по цій статті більше 20-ти людей відсіяли. Тому не хвилюйтеся й будьте здорові», – втішив мене лікар.

Вже вдома мій внутрішній юрист не давав мені спокою, почала гуглити, знайшла «ПОРЯДОК проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України. Зі змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 травня 2013 року №482».

І от що написано в статті 53, пункті Б: «Щелепно-лицьові аномалії (крім уроджених вад розвитку), інші хвороби та стани зубів і їх опорного апарату, хвороби щелеп: б). з помірним та незначним порушенням дихальної, нюхальної, жувальної, ковтальної та мовної функції».

Дати відповідь, чому начальник ВЛК не знає нових правил, я не можу. З’ясовувати й апелювати до його рішення я не буду. Знаю, що далі пройшли не менш достойні, здорові люди з правильними прикусами, які будуть широко усміхатися на камеру, робити добрі справи й створювати позитивний імідж Нової поліції.