Підтоплення Львівської – спільна проблема Луцька і Омеляника, – Моклиця

У п’ятницю, 18 вересня, під час круглого столу, на якому обговорювалась адміністративно-територіальна реформа, громадський активіст Юрій Моклиця досить неочікувано виступив із проблемою підтоплення приватного сектору в районі вулиці Львівської (Малоомелянівський мікрорайон).

Однією з причин назвав активну забудову житлового масиву в тій частині поруч із Луцьком. Ми вирішили поцікавитись як саме питання забудов і підтоплень пов’язане з адмінтерреформою.

Що спонукало вас на зустрічі представників сільських громад Луцького району підняти тему, яка стосується лише одного мікрорайону в місті?

Все дуже просто. Я на наочному прикладі намагався пояснити представникам навколишніх сіл, чому нам важливо об’єднатись у спільну з Луцьком територіальну громаду. Ще з початку цього літа я виступав із такою пропозицією. Казав просто – ми живемо разом, а значить управляти територіями маємо разом. Але села не хочуть, вони вважають, що щось у них заберуть, їм самим комфортніше і так далі. З експертами простіше – вони підтримують. Поляки, наприклад, кажуть: не робіть помилок, які ми зробили, не «відпускайте» села. Але з простими людьми не так.  Коли починаєш говорити про стратегію, що місто має «дихати», що є спільні проблеми, вони сприймають все абстрактно, не маючи конкретних прикладів.

І от, приклад знайшовся. Те, що зараз відбувається на малоомелянівському масиві – яскравий приклад назріваючої проблеми, яку можна вирішити тільки разом.

Так що ж відбувається на малоомелянівському масиві?

Той мікрорайон майже постійно «мокрий». А коли серйозна злива, чи весняна повінь – то він просто пливе. Територія знаходиться у «ямі» – з одного боку підвищення – вулиця Львівська, з іншого – горби Великого Омеляника. Масив досить густо забудований і вода, яка потрапляє туди з дощами чи снігом, просто не встигає нікуди подітись. Земля не може швидко прийняти таку кількість вологи.

То це зараз ми говоримо про опади, які випадають на місці. А уявіть, наскільки ускладниться ситуація, якщо цій «ямі» доведеться прийняти ту воду, яка збирається на Омелянику! У води тільки один шлях – вниз. Тобто цей масив змушений буде прийняти воду із площі вдвічі більшої за свою територію, при тому, що не може справитись зі своєю.

Тобто, корінь проблеми Малого Омеляника знаходиться на Великому?

Не зовсім так. Зараз Великий Омеляник – це майже не освоєна територія. Там будуються приватні будинки, але дуже мало твердого покриття. Тобто більша частина води там осідає в землю. Але якщо ми говоримо про перспективу (а якщо врахувати темпи, якими йде будівництво – це 5-10 років), більшість води буде виводитись за межі ділянок (найчастіше – на дорогу), а далі простий шлях – сусідня низовина.

От навіть є приклад, після 20 хвилин дощу маємо «річку» по вулиці Городецькій. А це вода тільки з дороги. То це мізерна площа у порівнянні з площею водозбору. А що буде з часом?

То що треба зробити, щоб не допустити цього?

Луцьк свою роботу зараз робить. Шкода це не є робота на випередження, тобто ми зараз виправляємо те, чого не зробили раніше, за останні 20 років. Але все ж: проводиться каналізування частини масиву (поки що найнижчої), є проект по водовідведенню. Поступово-поступово ми дійдемо до спроможності «прийняти» свою воду. Але ми точно не готові до потоків води, які стікатимуть від сусідів.

Я вважаю, що роботу треба проводити не тільки тут, у Луцьку, де є проблема, а й там, звідки та проблема може прийти. Треба зробити так, щоб максимальна кількість води, яка може там залишитись, залишилась. Мають бути відповідні гідротехнічні споруди.

Так в чому проблема?

Проблема у менеджменті.

Перше. В нас всі звикли вирішувати проблеми по факту їх настання. Затопило? Висушуємо. Дуже важко буде переконати громаду міста в тому, що проблему треба попереджати, а не виправляти. Крім того, говоримо ж про сусіднє село. А хто схоче витрачати свої ресурси на сусідів? Не просто, правда?

Друге. Треба переконати громаду Великого Омеляника (чи Заборольську сільську раду, а може й цілу районну раду), що проблема є і що її треба вирішувати. Це буде ще важче, бо ж проблема у нас, а не у них.

І третє. Потім «нам» і «їм» треба сісти і про все домовитись. І це мабуть найважче.

Тобто ми начебто і живемо поруч, але домовитись нам втричі важче, ніж могло б.

То як врешті відреагували на Ваш виступ представники громад на круглому столі?

Ніяк. А що, тут хіба є чим заперечити? Всі розуміють, що краще зараз робити маленькі кроки і не допустити проблему, ніж потім бігати і масово когось рятувати. І хто ж як не сусіди мають один-одному допомагати…

Богдан АРКАНЧУК