Луцьк: хочуть змінити дошку героям УПА

Нову меморіальну дошку, яка б нагадувала лучанам про публічну страту, коли загинули бійці УПА В’ячеслав Новосад та Антон Мельничук, хочуть встановити до свята Покрови.

Але на це потрібні кошти, – пише інформаційне агентство Волинські Новини.

Представники Громадської ветеранської організації «Волинське обласне товариство політичних в’язнів і репресованих» пропонують замінити меморіальну дошку на стінах медколеджу. Так, член проводу організації Валентина Єгорова розповідає: дошку вже не раз нищили. І тепер вона не має жодного естетичного вигляду.

Та й сьогодні є нові факти про долю двох вояків, яких публічно стратили на очах у сотень волинян у січні 1945 року.

Історія, зібрана у свідків по краплинах

Нагадаємо, у 2012 році на стінах Луцького медколеджу на Різдво відкрили меморіальну дошку повішеним воякам ОУН-УПА Антону Мельничуку та В’ячеславу Новосаду.

IMG_8810w

Їх стратили публічно на очах у сотень волинян. Заради цієї страти навіть закрили школи та підприємства, щоб всі місцеві надовго запам’ятали, що роблять НКВС з вояками УПА.

У розвідці волинського історика Володимира Дмитрука, опублікованій в газеті Віче у 2005 році, йдеться про те, що Антон Мельничук та В’ячеслав Новосад родом з Горохівщини (Мельничук з села Чорний Ліс, Новосад – з Красного Саду). Вони разом навчалися в селі Чорний Ліс Горохівського району і наприкінці 1941 року вступили в молодіжну спілку «За вільну Україну».

«Точкою неповернення» для обох, пояснює історик, стала різня 1943 року, коли українців з сіл Чорний Ліс та Красний Сад знищили німці й поляки. Тоді загинули родичі Антона та В’ячеслава.

«Наприкінці квітня 1943 року В’ячеслав і Антон були зараховані в Сенкевичівську групу УПА, штаб якої знаходився в Дубовій Корчмі. Почалося повстанське життя юнаків. В’ячеслав мав псевдо «Сашко», а згодом — «Петрусь». Він був заступником командира групи, а коли в 1944 році командир Концевич був убитий, заступив його на цьому відповідальному посту. Його бойовим помічником був Антон. Йому доручалося виконувати найвідповідальніші завдання та вести розвідувальну роботу. Хлопець завжди виходив переможцем у боях.

Група швидко зростала чисельно, завдала низку дошкульних ударів спочатку німцям, а після 18 липня 1944 року — більшовикам. Найбільші бої проходили біля села Горзвин, де було знищено дві автомашини кадебістів, у Коршеві, в ліску біля села Несвіч, де бій тривав з полудня до пізнього вечора. Каральна група кадебістів зазнала великих втрат і змушена була відступити. Жорстокий бій відбувся біля села Несвіч та багатьох інших. Боївка «Петруся» очищала села від запроданців, так званих «стрибків», не давала можливості грабувати селян, особливо – вести хлібозаготівлі, щоб нагодувати голодну Москву.

Опір, вчинений боївкою «Петруся», викликав тривогу не лише у керівництва Сенкевичівського та Горохівського районів, а й у каральних органів області. Для знищення боївки було послано 40 відбірних головорізів, які мали великий досвід боротьби з повстанцями», – йдеться у розвідці історика.

Згідно з даними, якими оперував Володимир Дмитрук у матеріалі 10-річної давності, Антона та В’ячеслава упіймали після доносу зрадника.

«За півгодини до районного відділу НКВД було зігнано багато возів. Бійці зі зброєю вмощувалися на вози лежачи і прикривалися зверху сіном. Потім валка вирушила в напрямку села Угринів. На передньому возі їхали Кульбицький і Толстунов. За ними — решта бійців, добре замасковані. При в’їзді в село ці підводи з сіном не викликали підозри у вартових. З різних боків в’їхали в село, і… на повстанців зверглася злива вогню. Заговорили кулемети, затріщали автомати. Кульбицький перший кинувся до будинку, де знаходилися повстанці. Назустріч вдарило кілька коротких кулеметних черг, але вони вже не могли зупинити нестримної атаки», – йдеться в розвідці Володимира Дмитрука.

Історія, яка зберігається в архівах СБУ, зібрана НКВС

Через декілька років після цієї публікації, на світ з’являються дані, які зберігалися в архівах СБУ.

Так, в архівах СБУ направду зберігаються архівні кримінальні справи № 11094 (на Мельничука Антона Денисовича) та № 11095 (на Новосада В’ячеслава Платоновича). В цих документах деякі факти відрізняються із вище наведених.

У листі УСБУ йдеться, що Антона Мельничука захопили в криївці зі зброєю в руках 19 грудня 1944 року в селі Брани Берестечківського району. А провідника Сенкевичівського районного поводу ОУН В’ячеслава Новосада захопити в полон зі зброєю в руках 25 грудня 1944 року.

Але судили їх в один день – 16 січня 1945 року. Антон Мельничук був засуджений за ст. 54-1б, 54-11 КК УРСР (зрада Батьківщині військовослужбовцем, участь у контрреволюційній організації). За вироком, Антон Мельничук був визнаний винним у тому, що проживаючи на тимчасово окупованій німцями території, в липні 1943 року добровільно вступив в УПА і під псевдо «Сам» виконував обов’язки зброяра. У липні 1944 року призваний на службу в Червону Армію, проте дезертирував, під псевдо «Ростик» вступив у сотню УПА «Базаренка» і виконував обов’язки ройового. Був затриманий зі зброєю в руках.

А у волинській прокуратурі повідомляють, що Антона Мельничука визнали винним у тому, що в складі боївки він брав участь у підривах мостів, а в жовтні того ж року вчинив напад на будинок громадянина Красюка, під час якого застосовувалися гранати, поранено неповнолітнього і спалений будинок. Проте, Мельничука засудили не за злочини проти мирного населення.

Подібна ситуація і з В’ячеславом Новосадом. В прокуратурі інформують, що його визнали винним у наданні вказівок в період з жовтня по грудень 1944 року, за якими вбито 12 сімей в кількості 40 осіб. Та в матеріалах, які зберігаються в СБУ йдеться, що В’ячеслава Новосада засудили не за злочини проти цивільних, а за «зраду Батьківщини та участь у контрреволюційній організації» (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). Хоча на той час, в кримінальному кодексі Батьківщиною вважався СРСР, а не незалежна Україна, за яку боровся В’ячеслав Новосад.

За вироком В’ячеслав Новосад визнаний винним у тому, що проживаючи на тимчасово окупованій німцями території, в червні 1943 року добровільно вступив в ОУН і під псевдо «Степан», «Юрко», «Сомко», «Байда», «Бойко», «Богун» і «Петро» проводив антирадянську націоналістичну діяльність. З жовтня 1943 року виконував обов’язки провідника Сенкевичівського районного проводу ОУН, організовував і проводив терористичну та диверсійну діяльність проти мирного населення.

IMG_7647w IMG_7648w

Заради страти зупинили роботу та навчання

18 січня о 13.30 у Луцьку на ринковій площі відбулася публічна страта. Власне, донедавна, дата страти називалася в історичних розвідках інша – 7 січня, що й було написано на меморіальній дошці. На ринкову площу показово зігнали учнів старших класів, студентів, службовців. Заради цього припинили роботу в установах та навчання.

Свідки тих подій розповідають, що В’ячеслава Новосада вішали тричі. Бо два рази він зривався з мотузки. А останніми словами його були: «Україна мене не забуде! Україна буде знати про нас правду! Слава Україні!».

А ось що написав про цю страту в повісті «Прожити і розповісти», що вийшла друком 1997 року, її свідок — колишній завідувач відділу редакції газети «Радянська Волинь» Анатолій Дімаров: «Загурчав мотор, машина сіпнулася, платформа вислизнула з-під засуджених. Отой, схожий на підлітка, кленовим листком загойдався в повітрі, а другий одразу ж і впав на землю: обірвався, не витримав його ваги мотуз. Ще перед тим як упасти з машини він вигукнув: – «Сла…» та горло йому одразу ж здушила петля…

Вертався з базару, а у вухах моїх все лунало «Сла…» повішеного за третім разом, отого чоловіка – мельниківця. Бандита. Який пішов на смерть із обірваним вигуком: «Слава Україні». Як він гордо стояв! Як несхитний помер! Ні, не міг так померти бандит та грабіжник, образ якого не сходив зі сторінок наших газет! Тут щось не те. Щось не те…».

Реабілітації не підлягають?

Про те, що вояків УПА, яких повісили у січні 1944 року треба реабілітувати, заговорили вже в часи незалежності України. Власне, про ту публічну страту довго мовчали. Свідки воліли не згадувати ці моменти. Бо після страти ще три дні й три ночі навпроти замку Любарта висіли тіла на шибениці.

Історик Володимир Дмитрук, який збирав дані про страчених упівців за свою допитливість поплатився посадою директора школи, писала свого часу Ніна Романюк на сторінках «України Молодої». Історик зустрічався з очевидцями страти, з односельцями та далекою родиною.

«Дуже шкодую, що не встиг зустрітися з мамою В’ячеслава Новосада. Десь на півроку запізнився, бо померла вона в 1998-му. Жила в Берестечку під іншим прізвищем, і їй, кажуть, сказали, що хтось іде слідами хлопців, а свій чи чужий — вона не знала, — розповідав історик. — Навіть ті, хто погоджувався щось розповідати, ставили умову — не називати прізвищ: «Помилуйте, я боюся!». Таким живучим був цей страх. Але помаленьку-помаленьку назбирав трохи матеріалів. З них і вималювалася реальна картина страти й діяльності цих повстанців».

На початку 90-х років справи Новосада і Мельничука переглядали. Але в прокуратурі області не знайшли підстав для їх реабілітації та визнали їх обґрунтовано засудженими.

Втім, з цим багато людей не могли змиритися. Уже цього року до прокурора області надійшов запит заступника голови облради Олександра Пирожика, підтриманий обласними депутатами, з проханням віднайти механізми для реабілітації В’ячеслава Новосада і Антона Мельничука. Адже їх засудили за злочини проти комуністичної держави СРСР.

На думку депутата, до їх справ мали б застосувати не закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року, коли ще навіть не була проголошена незалежність України. Натомість, їхні справи мали б бути переглянуті згідно із Законом України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» від 9 квітня 2015 року.

До слова, прокурор області Дмитро Чепіжак під час сесії облради пообіцяв це питання довивчити.

«Я підняв матеріали і додатково вивчаю, про що буде повідомлено. Ми пошукаємо шляхи вирішення, можливо, звернутися з законодавчою ініціативою. Ми подискутуємо з цього приводу», – повідомив прокурор області.

До слова, звертатися до народних депутатів України планують і у ГВО «Волинське обласне товариство політичних в’язнів і репресованих», каже Валентина Єгорова.

Нову дошку хочуть встановити до Покрови

Поки ж на Волині чекають рішення про реабілітацію В’ячеслава Новосада та Антона Мельничука, до свята Покрови в Луцьку хочуть замінити меморіальну дошку. Власне, встановлену дошку з 2012 року декілька разів нищили.

Як повідомила Валентина Єгорова, представники організації вже мають усну домовленість з міською владою на заміну дошки. Тим паче, її варто привести у відповідність до отриманих документів, в яких пише, що дата страти – 18 січня.

Дошку запланували зробити дещо іншого формату: з барельєфами облич на червоно-чорному полотні. Як розповідає Валентина Єгорова, є вже домовленість зі скульптором – Іриною Дацюк, яка зголосилася виготовити дошку за 35 тисяч гривень.

IMG_7646-1w

Однак таких коштів у організації немає. Відтак, у ГВО «Волинське обласне товариство політичних в’язнів і репресованих» просять небайдужих волинян долучитися до цієї справи. Імена всіх, хто пожертвує хоч якусь суму, обіцяють оприлюднити і помолитися за них у храмі.

Кошти збирає пані Валентина, з якою можна зв’язатися за телефоном 050 991 22 29.

Вона зауважує: цією дорогою ходить чимало людей, у тому числі й бійців АТО. А для патріотичного виховання ця історія показова, бо сталінський режим тільки страхом і тортурами намагався придушити національно-визвольний рух в Україні. Зрештою, в матеріалах, які зберігаються в архівах СБУ, переконує Валентина Єгорова, немає жодних доказів про вчинення злочинів, які інкримінували страченим, що доводить сфабрикованість справи. Крім того, реабілітація мала відбуватися за законодавством незалежної України, а не УРСР, проти якої й боролися бійці УПА.