Герої нашого часу: Микола Щибора

IMG_1521
Дивлячись на волинського бійця 24-річного Миколу Щибора, скромного, сором’язливого хлопчину, і не подумаєш, що за плечима у цього юнака найжорсткіше випробування, що може випасти на долю людини, – випробування війною, – пише Інформаційне агентство Волинські Новини.

Після повернення у 2012-ому зі строкової служби працевлаштуватись за здобутою шоферською професією Миколі не вдалося. Тож згодом пішов працювати в обласний центр на завод «Кромберг ен Шуберт», який забезпечував доїзд робітників з рідного села Навіз. І все б нічого, якби 7 квітня 2013-го райвійськкомат не призвав на військову перепідготовку.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ РОЗПОВІДЕЙ ВОЛИНЯН, ЯКІ ВОЮВАЛИ НА СХОДІ

Забрали Миколу відразу після відпрацьованої зміни. Коли повернувся робочим автобусом в Навіз, на нього вже чекали сільський голова разом з тими односельцями, яких теж викликали на навчання. Тож навіть не випало додому забігти. А далі все ніби у якомусь страшному сні, бо свідомість вихованого у мирній Україні Миколи просто не хотіла сприймати інформацію про те, що Росія пішла на нас війною.

Після двомісячних навчань на полігоні Микола у складі взводу охорони реактивного дивізіону 51-ої окремої механізованої бригади виступив на захист Донбасу. Прикривати товаришів на передовій – ось у чому полягало основне завдання військ реактивної артилерії.

– Відразу були проблеми і з їжею, і з обмундируванням, – розповідає учасник АТО. – Видана форма виявилась неміцною, а про забезпечення харчами і згадувати не хочеться. Велика вдячність волонтерам, які підтримували. Україна як держава зовсім виявилась неготовою до воєнного протистояння. Чотири місяці ми їздили на виїзди без бронежилетів, в одних футболках, не було куди патрони видані вкласти, – такі вражаючі факти про перші дні протистояння на сході розповідає Микола Щибор.

Наш співрозмовник задля збереження свого життя змушений був викласти близько п’яти тисяч гривень власних коштів за американську каску, яку придбав по Інтернету.

Щодо настроїв жителів Донецької та Луганської областей, де довелося брати участь у військових діях нашому співрозмовнику, то Микола стверджує, що значну роль у формуванні світогляду тамтешніх жителів відіграла і відіграє російська пропаганда.

– Переважна більшість жителів сходу вірила і вірить інформації, що лине з російських телеканалів, – говорить Микола Щибор, – тому й зустрічала нас злобним «Хто вас сюди кликав?». Але є там і справжні українці, які розуміють і суть Майдану, і підводні рифи підступної завойовницької політики російського агресора, та ведеться їм нелегко.

Та, зрештою, як і нашим воякам. Бо за рік мобілізації Миколі Щибору довелося набачитися всякого. Хлопець називає міста та села Луганської та Донецької областей, де довелось побувати, які довелось відвойовувати у сепаратистів. А розповідь нашого співрозмовника про те, що на добу по десять машин снарядів випускали, свідчить про запеклість військовий дій. Та найбільше, зі слів Миколи Щибора, йому запам’яталося 24 серпня минулого року, коли цілісінький день ворог обстрілював з такою силою, що, здавалося, все повітря було напоєне запахом смерті.

Обмеженість інформації, незрозумілі накази командування, що змушувало сумніватись у його професіоналізмі, застаріла військова техніка, яку доводилось підрихтовувати разом з волонтерами нашвидкуруч – про все це Микола Щибор згадує неохоче. Проте зізнається, що якби довелося знову вирушати на схід, не вагався б ні хвилини. Бо вважає, що справді європейське майбутнє нашої України ми повинні вибороти сьогодні, делегуючи у владу молодих, розумних, перспективних людей, не заплямованих споживацькими інтересами попередників. Це і є позиція людини, яка не просто хоче жити в мирній країні, а щось для цього робить.