Депутатські підсумки: кнопкодави

За час роботи сьомої каденції Волинської обласної та Луцької міської рад депутати «прославилися» не тільки прогулами, а й явищем, з яким безуспішно боролися у радах всіх рівнів. Йдеться про кнопкодавство.

Декого з народних обранців впіймали за такою справою навіть не одноразово, дехто заперечував незважаючи на фотодокази. Бували навіть випадки, коли картки голосували за відсутності своїх господарів.

ВАР зібрав інформацію про всі випадки кнопкодавства сьомої каденції обласної та міської рад, які потрапили під приціл ЗМІ та колег-депутатів.

 

ВОЛИНЬРАДА

Інформація про голосування за себе і за сусіда депутатами чинної каденції ради з’явилася в ЗМІ у 2011 році. На сесії 28 грудня наприкінці засідання були присутні 45 депутатів, та система «висвічувала» 71-го.

29 грудня депутати зауважили, що Степана Івахіва та Олега Батюка у залі немає, але їхні картки активні. Тоді голова облради Володимир Войтович звернувся до керівників фракцій з проханням підтримувати дисципліну. Наступного разу «відзначилися» той таки Івахів та депутат Андрій Мельник, яких у залі не було, але картки їхні голосували. Про це заявив Ігор Гузь.

Натомість Олександр Башкаленко запевняв, що колеги є на сесії, і на хвильку вийшли з зали. На що Гузь зняв на відео як тодішній заступник голови Волинської облдержадміністрації Віталій Карпюк кнопкодавив одразу за кількох колег.

 

Група депутатів, найактивнішим з яких був Сергій Слабенко, намагалася побороти це явище. Вони обговорювали питання кнопокодавства на комісіях і в сесійній залі, Слабенко пропонував змінити регламент, прирівнявши «піанізм» до кримінального злочину, відповідальність за який встановлена статтею 365 Кримінального кодексу України. Це депутати й зробили ще в 2012 році. Однак навіть такий крок нічого не змінив і «махінації» з картками продовжувалися.

Так, у листопаді 2013-го року після обідньої перерви не повернулися Валерій Діброва, Борис Загрева та Надія Поліщук. Через фактичну відсутність кворуму (хоч й їхні картки «зареєструвалися»), в сесії оголосили перерву. Та й сталося це тільки через позицію окремих депутатів, які вимагали припинити роботу сесії.

Того ж дня «зареєструвала сама себе» й картка Романа Микитюка, яка далі самостійно «голосувала» за запропонований проект рішення. Колеги помітили таку «підставу» – рішення прийняли, «вирахувавши» голос Микитюка.

А 16 квітня 2015 року депутати не повернулися на сесію після обіду – фактично  у залі було 40 депутатів, хоча у системі було зареєстровано 45 карток. Тож так звана «бурштинова сесія» не змогла продовжити роботи.

У 2015 році чи то депутати стали активніше кнопкодавити, чи то стали гірше ховатися, але в об’єктив фотокамер потрапили відразу кілька фактів кнопкодавства.

На сесії 16 квітня Борис Загрева голосував за свого колегу Валерія Діброву, мотивуючи це «благими намірами» підтримати запит від громадян. Того ж дня на кнопкодавстві зловили Олександра Свириду та Якова Смоковича.

Вже через тиждень, 25 квітня, кнопкодавили вже шість депутатів: так, голосуванням за себе і сусіда відзначилися Михайло Скопюк, мажоритарник з Локачинського району, Валентин Вірковський, мажоритарник з Володимира-Волинського, та Віктор Кобринчук, обраний за списком ВО «Батьківщина». «Відзначилися» і Володимир Латковський, мажоритарник з Любомльського району, який голосував за Романа Колісника, і  мажоритарник з Турійського району Любомир Валіхновський, який голосував за «сусіда» Андрія Турака.

Громадські активісти вирішили відзначити «найактивніших», тож 14 серпня активісти «Самооборони Волині» принесли для кнопкодавів клавіатури у подарунок. Щоправда, у сесійній залі виявився лише Валентин Вірковський. Активісти вручили обранцю громади клавіатуру, депутат такого кроку не оцінив, назвавши вручення «заготовленою акцією».

 

ЛУЦЬКРАДА

Депутатів Луцької міської ради менше ловили за кнопкодавством. Пояснення у «впійманих» були такі ж, як і в колег з облради: голосувалося важливе рішення, сусід просив натиснути «За».

Вперше журналісти зафіксували «примарні голосування» у 2011 році – на сесії 11 квітня, коли розглядали запити депутата із фракції Європейської партії України Анатолія Бірюкова, проголосувала картка його колеги по фракції Олени Голєвої. І це у момент, коли самої Голєвої на сесії не було. Щоправда, Анатолій Бірюков запевнив, що не знає звідки картка та як їй вдалося проголосувати.

Наприкінці року, під час 17-тої сесії, депутат Андрій Козюра звинуватив колегу Антона Сосновського, нібито останній голосував за відсутнього на сесії Віталія Кварцяного. Козюра попросив секретаря ради відібрати в Сосновського картку Кварцяного і віддати її у секретаріат ради, «щоб не було зловживань».

Та на цьому перипетії з «кварцяною карткою» не завершилися –  27 березня 2013-го, під час 39-ї сесії, депутат Андрій Осіпов забрав картку Кварцяного, який тоді теж був відсутній. Точніше, спочатку Кварцяний був на сесії, але згодом пішов, а картку для голосування лишив. Тоді Осіпов вийняв картку. Депутати Євгеній Ткачук і Василь Гриб покритикували за це колегу, а Осіпов запевнив, що вийняв картку лише для того, щоб хтось інший не зміг проголосувати і здав її у секретаріат.

У червні 2013 року в скандал з «кнопкодавством» потрапив Володимир Никитюк. Він проголосував за сусіда Олександра Ніколайчука. Факт «кнопкодавства» виплив через скаргу свободівця Юрія Веги, який через суд вимагав скасування «нелегітимного» рішення.

 

Потрапив у ряди «піаністів» й Василь Гриб. 31 березня 2014-того року він кнопкодавив, голосуючи за Аскольда Пекарського. Щоправда, Гриб запевняв, що це робив  з дозволу Пекарського, мовляв, голосували за важливі для людей земельні питання.

Це неповний перелік депутатів, які займали кнопкодавством. Протягом п’яти років їх було в рази більше, однак вони не потрапили на очі журналістам. До слова, не зникло це явище і в новій Верховній Раді, де кнопкодавлять такі здавалося б принципові люди як Тетяна Чорновіл.

Така ситуація склалася через те, що майже всім депутатам жорстка боротьба з «піаністами» не потрібна, а виборці переймаються не контролем роботи своїх обранців. І без поєднання цих чинників вирішення цієї проблеми – неможливе.

 

Текст: Василина БОРУЦЬКА