Розширення Луцька: бути чи не бути?

карта

Ще з 2014 року на Волині почали активно говорити про децентралізацію та об’єднання територіальних громад заради економії бюджетних коштів та кращого управління. А вже влітку 2015 року з’явилися перші громади, які планують об’єднуватися.

Ось тільки обласному центру Волині – Луцьку у цьому процесі поки «не щастить». Станом на вересень 2015 року об’єднуватися із містом відмовилися представники Жидичинської сільської ради (Жидичин, Кульчин, Липляни), Озерце (планують об’єднатися із Жидичинською), Липини (планують об’єднатися із Бороховом) та Підгайці (об’єднуються із Лищем та Романовим), – повідомляє секретар міської ради Сергій Григоренко на сайті NMJ. Водночас тривають переговори із представниками Боратина, Маяків та Боголюбів.

Проте якою б не була воля представників сіл, існує можливість примусового їх приєднання до Луцька рішенням Кабінету Міністрів. Проте поки міський голова Микола Романюк та Сергій Григоренко планують їздити на сесії сільських рад та переконувати об’єднуватися.

Адже той факт, що без нових територій Луцьк «задихається», визнають політики, експерти і навіть противники об’єднання.

НАВІЩО ОБ’ЄДНАННЯ?

Вже давно одним із лейтмотивів голови Волинської ОДА Володимира Гунчика під час оперативних нарад став заклик до місцевих рад приймати рішення про об’єднання. Адже об’єднані ради можуть ефективніше себе утримувати, мають можливість отримувати спеціальні «освітні» та «медичні» субвенції та ряд інших переваг. Примусово зганяти до об’єднання села поки не можуть, однак «рекомендація» Гунчика прирівнюється до неформальної вказівки, адже він впроваджує курс президента в області. А йти всупереч «генеральній лінії» Порошенка є бажання далеко не у всіх.

Попри це ми бачимо, що 6 із 10 сільських рад навколо Луцька не хочуть об’єднуватися із ним попри обіцянки доріг, каналізації, більших бюджетних видатків, кращої медицини тощо. Так, у Жидичинській сільраді навіть провели «референдум» із цього приводу.

Участь у ньому взяли 1730 виборців (це – 72,7%). Було запропоновано 5 варіантів для вибору. За те, аби об’єдналися Жидичинська та Озерцівська сільські ради Ківерцівського району, проголосували 1075 людей (62,2%). Об’єднатися з Луцьком виявили бажання 567 респондентів (32,7%).

Так, як це передбачено у перспективному плані (громада із центром у селі Маяки, до якої приєднуються Рокинівська та Жидичинська сільські ради) тепер прагнуть жити лише 12 мешканців (0,7%). «За» об’єднанню з центром у Ківерцях віддали голоси 44 виборці (це – 2,6%). Не підтримали жодного варіанта 32 людей (1,8%).

11778051_827834530599061_1247536518_n-848x565

Голова Жидичинської сільської ради Олег Данекевич. Після об’єднання йому може “світити” посада старости

«Звісно, це – просто масштабне опитування, юридичної сили такий референдум не має. Але це – реальна картина, чого хочуть люди», – каже жидичинський сільський голова Олег Данкевич.

Для нього (як і для інших сільських голів) не надто вигідно таке приєднання, адже Данкевич може залишитися лише старостою, тобто одним представником села, що входить до виконкому міськради. Також в перспективі села матимуть лише одного чи два депутати відповідно до кількості населення.

Побоюються такого на перший погляд зменшення влади і мешканці сіл. «Моє село Небіжка знаходиться під містом і очевидно, що логічно було б під час об’єднання територіальних громад стати частиною Луцька. Можливо покращилися б комунікації, були б більш доступні міські послуги і тому подібне. Але є одне але: чи потрібні ми місту і чи будуть дбати про нас? Все-таки до сільського голови легше достукатися, ніж до мера. І чи місто не дивиться на нас просто як на черговий великий шмат землі? Ось у цьому є сумніви. Тому наразі наша громада прийняла рішення об’єднатися з Жидичинською сільською радою, було опитування і люди так вирішили, бо ця сільська рада по сусідству і відповідає рівню нашій громаді», – каже мешканка Небіжки Юлія Грищук.

Проте так критично налаштовані не всі. Мешканка Зміїнця Оксана Побережнюк каже, що важливе саме усвідомлення того, що ти лучанин, а також краще транспортне сполучення і комунальні послуги: «Ще з дитинства мріяла, щоб Зміїнець приєднали до Луцька. Хоча це в принципі, і так майже Луцьк. До нас ходить 22-га маршрутка і це – справжнє благословення. А ще я б дуже хотіла, щоб у нас були смітники, бо вони є тільки на двох зупинках і вони малі. Тому люди викидають сміття під ноги».

Мешканець Жидичина Тарас Висоцький каже, що ставлення до можливого об’єднання неоднозначне. Серед позитивів він називає перспективу створення у Жидичині відділення луцького ЦНАПу, краще сполучення, перспектива продажу паїв. Проте є і негативи – Жидичин має давнє історичне коріння, яке частина громади не хотіла б втратити через злиття із Луцьком. Також є ризик, що збільшиться плата за землю, а на місцевому кладовищі почнуть хоронити багато лучан, – розповідає Висоцький.

Шеф-редактор медіа-холдингу «Сім’я і дім» Юрій Ричук, що живе у Рокинях, підтримує приєднання навколишніх сіл: «Я абсолютно не проти приєднання Рокинь до Луцька. Більше того, я за приєднання до Луцька і Жидичина, де виріс і де живуть зараз мої батьки. І не тільки тому, що розумію: без приєднання Жидичина Рокині, які з Луцьком не мають спільної межі, до обласного центру не приєднаєш.  Справа в іншому: я вірю в прогрес і вважаю урбанізацію неминучою. Місто – це вищий рівень організації життя і простору, це цивілізація і сучасний побут, це багатша казна, це наближеність до передових знань, новітніх технологій і (так, я в цьому переконаний) громадянського суспільства.

Кажуть, міським чиновникам мало землі, аби її дерибанити? Ок, але сільські керівники вміють дерибанити землю не гірше. Кажуть: якщо село приєднають до міста, у селі буде так само брудно і мало порядку? Але можу показати купу стихійних смітників в Жидичині, до яких нікому не має діла.  Кажуть, якщо село приєднають до міста, відразу ж заберуть в усіх землю і почнуть будувати заводи і багатоповерхівки? Вибачте, але права приватної власності ніхто не відміняв. Як і права об’єднуватися і захищати свої права. Коротше кажучи, опиратися прогресу недалекоглядно. Об’єднання громад – це об’єктивність, від якої нікуди не подінешся. Особисто я за об’єднання з багатшим, аніж з біднішим сусідом».

Доцент кафедри політології та державного управління СНУ Василь Пахолок, який мешкає в Липлянах, каже, що приєднання до Луцька дає надію, але це – не панацея від всіх проблем: «Липляни відносяться до Жидичинської сільської ради Ківерцівського району і те, що ми маємо нас абсолютно не влаштовує. У Ківерці треба їхати через Луцьк – півдня як не було. Поки приїде швидка, або пожежна із Ківерець – або помреш, або згориш (луцькі пожежні при потребі приїздять, а от швидкі…).

Дорога давно потребує капітального ремонту, від 108 маршруту постійно відмовляються перевізники, рятує лише те, що до приміських маршруток менші технічні вимоги – їздять ті, кого у місті не допускають.

Найбільшою проблемою села є очисні споруди КП «Луцькводоканал». Сморід постійно нагадує про себе, особливо літом та коли тліє сухий мул (котрий і зараз продовжує локально горіти). Можливо місто і платить якусь компенсацію, але вона іде точно не на потреби села. Два липлянських депутати сільської ради, із трьох, працюють у «Луцькводоканалі», тобто їхня позиція зрозуміла.

Об’єднання із Луцьком дає надію на вирішення окремих питань, однак досвід Вишкова, котрий до 60-х років теж був частиною Ківерцівського району, доводить протилежне. На вулиці Селищній люди за власні кошти ремонтували дорогу (де ще у Луцьку таке є?) і так само страждають від очисних споруд».

lutsk_map_oziexplorer_1

У Луцькій міськраді планують не тільки розповідати про «блага цивілізації», які несе місто, а й боротися із «міфами», у правдивості яких переконані мешканці сіл. «Ніхто після об’єднання громад не забиратиме у людей землі, городи та паї. Ці міфи потрібно розвіювати і доносити інформацію до жителів кожного села. Нас цікавить лише та земля, яка має значно більшу площу і знаходить не в приватній власності, а належить сільраді, так звані землі запасу», – пише секретар міської ради Сергій Григоренко.

Натомість міський голова Микола Романюк відзначає, що в навколишніх селах біля Луцька землі не так і багато. Приєднати, а далі що? Там вже землі немає вільної. Приходили одні, не буду називати сільську раду, кажуть: «Беріть нас». Я запитав: «Що вас цікавить?» ‒ «Нас цікавить дорога, маршрутка, вода, газ, каналізація» ‒ «А натомість що?» ‒ «Як «що»? Буде Луцьк більший».

А їхні діти де вчаться? В луцьких школах. А де вони лікуються? В основному в міській лікарні. А податки і субвенції ідуть в сільську раду. Проте я за всю свою каденцію ніколи не вважав за потрібне дорікати, хто де вчиться і лікується. З новим підходом до бюджету з часом це питання взагалі може знятися. А нас у навколишніх селах цікавить земля, щоб можна було будувати житло для лучан, бо сьогодні понад 1000 сімей на черзі для отримання житла. А вони пропонують землю купувати, бо все розпайовано і роздано», – розповів Микола Романюк у інтерв’ю Волинському Агентству Розсілдувань.

Але його попередник – Богдан Шиба каже, що не потрібно сподіватися на масштабні великі житлові квартали у селах, навіть якщо їх приєднають. Адже у цій місцевості передбачена лише малоповерхова забудова. Яскравий приклад – житло для покурорів у Зміїнці біля луцької школи №13. Спочатку там планували будувати 9-поверхівку, однак через протести мешканців навколишніх котеджів довелося обмежитися 4-поверхівкою.

original-dsc1414-711x460

Секретар Луцької міської ради Сергій Григоренко – один із найпослідовніших лобістів приєднання сіл до обласного центру

Попри відсутність великої кількості землі Микола Романюк все ж активно виступає за приєднання сіл. Тому ще до референдуму він приїжджав на збори громади у Жидичин 25 липня. Тоді він разом із Сергієм Григоренком займався «розвіюванням міфів», а також обіцяв нові маршрути, покращення доріг, каналізації і розповідав, що нині в Луцьку на одного мешканця припадає 5040 гривень бюджету, а в цих Жидичинській сільській раді – 560, а після об’єднання видатки на них мають суттєво зрости. Але багатьох він так і не переконав, про що свідчать вже наведені результати референдуму.

Проте Григоренко все ж розглядає перспективу багатоповерхівок у новоприєднаних селах: «Плануючи щось побудувати на землях запасу ми ідемо до людей і кажемо, що тут побудуємо житлову багатоповерхівку, там обладнаємо паркову, там школу, тощо. Для людей у селі буде позитивним те, що Луцьк за власні кошти підведе усі комунікації спочатку до тих новобудов, а потім і людям. В селах нарешті з’являться комунікації, побільшає кількість робочих місць. З такими впровадженнями в першу чергу виграють сільські громади і разом з ними обласний центр, який матиме простір для розбудови».

Наскільки складними можуть бути такі погодження багатоповерхівок, покаже час. Однак навіть у самому Луцьку чи не кожне будівництво супроводжується конфліктами і протестами. Адже кожен власник маєтку під Луцьком хоче мати гарний краєвид за вікном, а не «свічку».

«НЕ ХОЧЕШ? ЗАСТАВИМ»

Іще один популярний аргумент прихильників об’єднання Луцька та навколишніх сіл – бажання думати на перспективу. Як розповів під час обговорення процесу децентралізації у Луцьку професор СНУ імені Лесі Українки Валентин Малиновський, у цьому напрямку в Луцька великі проблеми, бо він «затиснутий» у навколишніх селах. Так, немає чітких меж із Липинами, Прилуцьким та іншими. Через затягування із приєднанням навколишніх сіл Луцьк втрачає перспективи, адже немає де будувати нові заводи і житлові масиви, тобто місто втрачає інвестиції і може втратити роль регіонального центру.

7_web

Професор Валентин Малиновський вважає, що Луцьк нині “затиснутий” навколишніми селами, що заважає розвитку міста

Натомість від об’єднання села отримують багато переваг. Зокрема масштабне «латання доріг», яке ми спостерігаєм у Луцьку, стало можливим завдяки втіленню бюджетної децентралізації. Згідно із нею 60% податку на доходи на доходи фізичних осіб, 25% екологічного податку та 5% акцизного податку з реалізації підакцизних товарів планують залишати на місцях. Зокрема за 7 місяців 2015 року Луцьк додатково отримав 154 мільйони гривень, – каже Валентин Малиновський.

Той факт, що рано чи пізно села таки приєднають до Луцька визнають і посадовці. «На жаль, інколи на заваді об’єднання громад стоять романтики, які впевнені, що їхнє село, знаходячись поблизу Луцька зможе самостійно розвиватись і не потребує сторонніх інвестицій. Але об’єктивний економічний аналіз показує, що не виживуть сільські ради без міста, в якому щорічний бюджет дорівнює одному мільярду гривень», – зазначає Сергій Григоренко.

Із ним солідарний і Богдан Шиба. Колишній мер міста, а нині депутат міськради, вважає, що Луцьк вже постраждав від бажання сіл самостійно розпоряджатися землею без врахування схеми перспективного планування у Волинській області. Так, охочі заробити більше сільські голови встигли розпаювати та розпродати землю, на якій планували будувати об’їзду дорогу навколо Луцька.

Тому в рамках нинішньої концепції децентралізації передбачили, що із Києва все ж можуть змусити до об’єднання надто «вперті» сільські ради. Право примусового об’єднання залишає за собою Кабмін.

Чи підкоряться такому рішенню із Києва «бунтівні» сільські ради, поки невідомо. Але подібне рішення було б на руку критикам процесу децентралізації. Адже здавалося б, що громадам мають дати більше свободи, а в підсумку все одно в Києві скажуть «надо» і Жидичин, Підгайці чи Озерце стануть частиною міста.

Тому єдиний вихід для керманичів Луцька – іти і домовлятися, адже без приєднання сіл місто може програти неформальну конкуренцію Рівному та навіть Ковелю, який вже має значну площу та приєднує навколишні села. Нині в Ковелі на 4,7 тисячі гектара близько 70 тисяч людей, а у Луцьку на 4 тисячі гектарів – близько 220 тисяч.

Антон БУГАЙЧУК