Ми ніколи не отримували стовідсотково правдивої інформації, – військовий з Волині

Волинський боєць Сергій Меріда, який пережив пекло війни, розповів про військовий побут, накази керівництва і батьківство.

У міцних руках татуся Сергія Меріди маленька Маргарита почувається захищеною і щасливою. Це її народження – маленького татового сонечка – з нетерпінням чекали Сергій Олександрович з дружиною Тетяною Юріївною, коли у перших числах квітня 2014-го сільський голова повідомив його про повістку з райвійськкомату, – пише Інформаційне агентство Волинські Новини.

“Важко було покидати дружину на восьмому місяці вагітності, але хто ж тоді думав про війну. Сорокап’ятиденні військові навчання, на які нас забирали, повинні були закінчитись ще до строку народження дитини. Жодних переживань з приводу того, що не зможу підтримати дружину у такий відповідальний момент подружнього життя навіть не виникало”, – по-чоловічому стримано говорить Сергій Меріда.

Та не так сталося, як гадалося. Бо вже за неповних два місяці польових навчань, після Миколаївського полігону, командир відділення взводу забезпечення Сергій Меріда у складі 51-ої механізованої бригади потрапив на схід.

“На перших порах було нелегко як морально, так і фізично. Форма розлазилась від прання. Практично з того, що видала нам держава, вціліли тільки берці. Добре, що виручали волонтери і одягом, і продуктами. Інакше були б голі і голодні. А от «Кільки», напевно, вже наївся на все своє життя. Не облаштованість військового побуту на перших порах дуже допікала”, – зізнається військовий.

А ще ж щодня, телефонуючи дружині, Сергій намагався заспокоїти кохану, запевняючи, що у нього все добре і скоро повернеться.

22 травня, після жахливої трагедії під Волновахою, Сергій Меріда зрозумів, що ситуація на Донбасі загострюється і на вирішення протистояння без крові сподіватися годі. Усвідомлення небезпеки відтоді щодня наповнювало кожну клітину його тіла.

“Отримуючи накази від вищого військового керівництва, ми ніколи не отримували стовідсотково правдивої інформації. Наказують забезпечити пальним військову техніку за 15 кілометрів від бази, в процесі виходить, що їдеш за всі шістдесят, у саме пекло”, – продовжує розповідь учасник АТО.

26 травня, коли саме вирушили з Дачного на Амвросіївку, Сергієві в дорозі зателефонувала сестра і повідомила, що він став батьком. Можна тільки здогадуватись, які почуття в той час переповнювали серце і розум чоловіка в тій реальності, де щомиті боролись життя і смерть.

З пологового Тетяну з маленьким згорточком на руках забирали родичі. Сьогодні жінка не хоче згадувати тих довгих днів і ночей чекання, бо на очі набігають непрохані сльози.

У вересні 2014-го, через півроку після мобілізації, Сергія Меріду відпустили у 20-тиденну відпустку. Саме тоді подружжя і охрестило свою донечку Маргариту.

“Розлучатися з сім’єю після відпустки було важко. Знову вирушити на схід змушував чоловічий обов’язок. Хоч вже тоді ті, хто побував в зоні АТО, розуміли, що однозначної оцінки ситуації на Донбасі та шляхів її вирішення найвище керівництво держави не має. Війна не оголошена й інтереси, за які бореться кожна з її сторін, теж для нас не оголошені”, – розповідає Сергій Меріда.

Дачне, Оленівка, Курахове, Донецьк, Амвросіївка, Старобєльськ – боєць називає населені пункти, добре відомі з телевізійних сюжетів про бойові дії на сході України, і стає зрозуміло, що побачити Сергієві Меріді за рік мобілізації довелося таки чимало. Хоч сам Сергій Олександрович називає себе щасливчиком. Чому? Та тому, що всі його дев’ятеро підлеглих повернулись цілими і неушкодженими до рідних домівок; що поталанило йому із взводним, який, беручи відповідальність на себе, задля збереження їх життя щоразу змінював дороги, якими пролягали їхні маршрути; професіоналом військової справи, зі слів Сергія Меріди, виявився і командир дивізіону, який віддавав зважені та обдумані накази. А ще з великою вдячністю учасник АТО розповідає про волонтерів з ГФ «Народна самооборона Рожища», які підтримували, зокрема, називає імена Володимира Добровольського, Руслана Хомича, Юрія Пусяка.

Зовсім нещодавно Сергія Меріду нагородили нагрудним знаком «Учасник АТО».

За цією державною нагородою воїн бачить не просто отримання певних пільг, а, щонайперше, підтвердження того, що не спасував, а гідно вистояв, дивлячись смерті в лице. Тож коли маленька Маргарита підросте, то неодмінно буде пишатися татом-героєм. Поки що ж вона його улюблениця і найбільше щастя у житті.