Волинський танкіст розповів про «острівок» українськості в ДНР

Танкіст 51-ї бригади Андрій Мудрик розповів про те, як воював на Сході.

Про це повідомляє Громадське. Волинь.

Андрій Мудрик – демобілізований танкіст 51-ої бригади. У зоні бойових дій був протягом чотирьох місяців. Брав участь у боях біля Савур-могили.

Андрій – із родини військових. «Сім’я військових з діда-прадіда. В мене прадід був на війні, Берлін брав, звільняв Україну також. Дідусь військовий, батько військовий, двоюрідний брат – офіцер, зараз служить, в АТО також був. У нас сім’я військовослужбовців і це нормальна сімейна традиція, щоб син пішов в армію. А потім я потрапив у зону АТО», – каже боєць.

Андрій разом із іншими військовослужбовцями з 51-ої бригади мали стояти разом із полком «Азов» біля Маріуполя. Проте їх передислокували до Амбвросіївки, де перебували 72-га та 24-а бригади. «І ми пішли брати участь у авантюрі по перекриттю російського кордону. Там ми «дуже вдало» потрапили спочатку в одне кільце, потім в друге кільце. І там, на тому териконі, відбулись події із хлопцями з 51-ої бригади, які здалися в полон», – зазначає Андрій.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ ПРО АНДРІЯ МУДРИКА

Хлопець розповідає, що йому уникнути полону вдалось, адже вони змогли відійти до позицій 72-ої бригади та з’єднатись із танкістами 51-ої бригади, які також там знаходились. І тільки тоді організованою колоною виходили з котла.

«Командування там не було. Була повна анархія. За той день, коли ми просили наказ відійти, до мене передзвонило генералів штук 10. І кожен казав, що підмога йде і все буде класно. Ми відійшли від цієї позиції і ще тиждень там не було ніякої підмоги», – розповідає військовий.

Андрій каже, що війна навчила його по-справжньому цінувати український прапор.

«Ніколи не думав, що буде таке відчуття гордості, коли ти дивишся на український прапор. Раніше думав, ну класний прапор, ну жовто-блакитний, ну гарний. А ось коли ти їдеш по селі, повному сепаратистів, і на тобі висить прапор – оце круто. Такий острівець України, проїжджаючи по цих ДНР-ЛНР. На тих територіях дуже важливими були такі речі, як українська мова, якою до тебе говорять. Люди, які приходять з фенічкою прапора, невеличким гербом, кулончиком на шиї. Така ідентифікація, що ти українець. Ці символи нагадували, що це твоя рідна земля, ти за неї воюєш. Навіть за той самий прапор. Під ним ти ідеш в бій, під ним ти можеш померти», – говорить хлопець.