Волинський Герой, якого поранили під Іловайськом, потребує допомоги

21-річчний боєць 51-шої бригади Сергій Федотов, який рік тому разом з побратимами виходив  з Іловайська, і досі бореться за своє здоров’я. Рідні шукають кошти на операцію.

Про це пише Радіо свобода.

Сергій Федотов тримав  кілька  серйозних поранень. Лікарям ледве вдалося врятувати ногу від ампутації. Але нога відновлена не повністю.  Все ще потрібні кошти на операції.

Сергій пригадує, коли його мобілізували.

«10 квітня 2014 року був мобілізований нашим луцьким воєнкоматом. Прийшла повістка на роботу. Я тоді працював в охороні «Сільпо». Наступного  ранку  пішов у воєнкомат і о сьомій  ранку  нас відправили у Володимир. У Володимирі перебували десь два, два з половиною тижні. Потім з Володимира техніку і все інше повезли в Рівне. В Рівному на полігоні були близько місяця. Потім почали відправлятися  в зону бойових дій. Спочатку стояли в селі Дачному Дніпропетровської області. Час від часу їздили по блок-постах. Тоді ще стріляли не дуже. Потім нас відправили нас на перепідготовку на Миколаївський полігон. Там ми пробули три тижні. Приїхав на 5 днів додому. Потім  приїхали в  Оленівку і потрапили під обстріли.  Там  почали і танками стріляти, і всім іншим.

Військовий розповідає, як вони потрапили в котел.

«Вкінці липня ми вирушили в село Кутейниково поблизу Іловайська. Коли почали брати Іловайськ, ми йшли відразу на передовій.  Там в основному були добровольці. Збройних сил менше. Це «Дніпро 1», «Донбас» та інші. Розпочалися постійні обстріли в селі, де ми стояли на заводі. Кожен день по нас градами і не тільки. 24 серпня приїхав дядько на мопеді і каже, що до нас рухається російська техніка. Як не дивно, але перед тим  дві ночі буди дуже тихі.  А 24 серпня вже з даху  дев`ятиповерхового заводу  було видно як до нас їде російська техніка з прапорами. Ми могли втекти, але вирішили стояти до останнього. В нас командир був такий – майор Мироненко, який опікувався кожним солдатом. Нас оточили, почала працювати артилерія по заводу. І тоді не було іншого виходу, як  відступати в сторону Іловайська. З 24 по 29 серпня ми були майже під самим Іловайськом. І потім нам повідомили, що українська армія відходить, а добровольці залишаються. Але ніхто на це не погодився. На це ніхто не погодився. Ну і так з 28 на 29 серпня   о 10 годині вечора планували виходити. Потім сказали, що всіх відведуть о  12-тій  годині. В результаті почали виходити в 9-10 ранку. Тобто почекали основну колону, яка виходила майже з самого Іловайська. Всі позиції поздавали», — каже Сергій Федотов.

«Заїхали в посадку, зробили нам пастку. Ми поїхали тією дорогою, де стояли сєпари. Всю колону  розвернули назад. І там ми побачили російську армію. Вони стояли там повністю обкопані, зі зброєю, технікою. Перший вистріл був біля машини. Мені потрапив осколок в голову. Добре, що був у касці, то це не найстрашніше. Блія мене люди почали падати один за одним. Як фішки.  Я розумів, що це падають люди. Потім ми сіли на броню, почали їхати. З  танка пересіли на броньовану інженерну машину. Їхали і їхали прямо на десантників. Ми мусили звернути в сторону села. Звернули в сторону села і з АГС підбило ноги. Підбило дві ноги. Спочатку був шок. Але дивлюсь, дві ноги на місці і біжу далі. Ще відстрілювався. Коли куля в лучила в плече, я впав.  Я думав, що вже все, кінець.. Там все горіло, зривалося.  Бойовий товариш Саша Бочук  витягнув за бронежилет. Це була десь перша година дня. Заніс в льох.  Там перев`язував джгутом, бо вся стопа як книжка була розірвана. Втратив дуже багато крові. В мене почалися марення. Я просив хлопців зробити телевізора тихіше.  Говорив сам із собою. Не було води, нічого. Їли гнилі яблука. Хлопці два принесли, бо пити так хотілося, що жах», — пригадує чоловік.

З 1 години дня до наступного ранку важкопоранений Сергій Федотов з побратимами просиділи в льосі.

«Розвідники два  в нас були з «Донбасу». Вони дізналися, що їздить «Червоний хрест». І мене як  найбільш пораненого, вкинули в ту машину і кажуть, що  везуть до російських  в полон. Там з нас не знущалися. Хіба що морально.  . Потім приїхали 50 швидких і почали вивозити всіх поранених. Російська армія випускала машини, а на блок-посту сєпарів випускати не хотіли. Але потім домовилися.  Далі довезли нас до одного населеного пункту і там вже пересадили на літак і до Дніпропетровська. Шансів вижити у мене майже не було. Втратив багато крові. Та все-таки її вливали, вливали… Потрапив з двома ногами  до Києва в госпіталь. Ну там вже підписали документи на ампутацію ноги. Нога до коліна була синя.

Лікар Костянтин Пендарковський врятував ногу Сергію. Сам же він переконує, що сталося диво.

«Це була не нога. Висіла одна шкріа. Як лікарям вдалося її скласти, диво. На ногу перенсі 20 операцій. Потім на Ірпінь відправили з Києва».

Кулю в  плечі в Дніпропетровську  не побачили. Витягнули її вже в столиці. Щодо ноги, то сім`я вірить в закордонну медицину, але сума, яка потрібна для цього, для них не підйомна.

«Щоб відновити повністю ногу, потрібна  підберцова кість. В нас  таке не лікують. В нас є клініка в Києві «Ілай». Вона від Ізраїлю по-моєму. Там майже та сама сума, що в Німеччині. Але я чомусь їй не дуже довіряю. Сума на лікування — приблизно від 50 тисяч євро. Це напевно буде тільки операція, а там далі медикаменти і на це  все теж потрібні гроші».

Щодня Сергій приймає знеболюючі. І ці ліки обходяться в 130-140 гривень в день. Волонтери допомагають.

«Трохи допомагають. От зібрали 29 тисяч. Це  ще звіт за  2014 року. Допомагають люди, скидають на карточку — то100, то 200 гривень. Долучаються благодійні фонди ».

Мати Сергія Світлана Федотова каже, що пережити це все вдалося завдяки зусиллям небайдужих людей і молитві.

«Перші слова, які почули від Сергія, коли приїхали в  госпіталь: «Мамо, прости мені, вибач. Я того не хотів. Я захищав свою державу і хотів, щоб було якнайкраще. В госпіталі були дуже важкі діти. Без рук, без ніг. Потім були в нас дуже важкі дні і безсонні ночі. Не знаєш, який день. Куди йти і що робити. Температура 41, 40 зашкалює,медикаментів нема. Волонтерам  низький  уклін. Ніколи не забуду, наскільки підтримували, наскільки і  лікар — Пендраковський Костянтин Влодимирович, Сопа Сергій Анатолійович, завідуючий відділенням були поруч. В будь-яку пору дня чи ночі. Шукали, збирали і казали, що на Бога надія.  Йдіть до церкви і моліться!».

Хлопець врятував свого побратима, але про це говорити соромиться. Кілька місяців тому отримав нагороду за мужність від президента, але своє перебування в АТО подвигом не вважає. Наразі сім`я думає, де знайти гроші на операцію, щоб якнайшвидше забути про жахи Іловайська та повернутися до мирного життя.

Номер картки Сергія Федотова у Приватбанку, на яку можна відправити гроші — 51 68 757 245 345 949.