Рік тому загинув лейтенант «Світязя» Максим Ляшук

панахида

Рік тому, 29 серпня, виходячи «зеленим коридором» із Іловайського котла, загинув лейтенант міліції, командир взводу № 2 Роти патрульної служби міліції «Світязь» УМВС України у Волинській області Максим Ляшук (позивний Яр).

Сьогодні на батьківщині Героя, у селі Острожець Рівненської області, відбулася панахида та освячення пам’ятника на могилі військовослужбовця, – пише Волинський інформаційний портал.

Помолитися та вшанувати світлу пам’ять Максима зібралися родина, друзі, побратими із «Світязя», самооборонівці, місцева влада та просто небайдужі односельчани. Охочі змогли висловити свою жалобу за бійцем спецпідрозділу.

За словами Валентини Онищук, колеги Максима ще із туристичного минулого, він часто приходить до неї у снах. «Він міг би стати чудовим керівником нової міліції. Він міг би бути для Вас, острожчан, прекрасним головою громади, але все це вкрала війна. Оті високі чини у провладних кабінетах, київських високих, вкрали у нас Майдан, вони украли в нас навіть цю війну, перетворивши її на засіб знищення таких от патріотів як Максим, яких вже сотні і тисячі.

І на цьому святому місці я хочу поклястися від імені всіх тих, хто був поряд із Максимом, і тих, хто іде по його слідах, що ми продовжимо цю боротьбу. І ми щиро сподіваємося на те, що пам’ять не вкраде ніхто. Вічна йому пам’ять! Великої мужності і терпіння, любові, добра, всього тільки доброго від Бога його батькам, які виховали такого сина, його коханій дружині, дорогенькому нашому Матвійчику. Ми будемо робити все для того щоб Матвійчик ріс у такій Україні, якою її бачив Максим», – зазначила Валентина Онищук.

Начальник УМВС у Волинській області Петро Шпига розповів, що пам’ятає кожного з тих, хто загинув того трагічного дня, бо вони прийшли і висловили своє бажання йти на захист своєї Батьківщини. «Час від того трагічного дня, який стався з нашими хлопцями, проходить, але пам’ять про них, я думаю, буде залишатися у кожного в нас у серцях, в серцях його побратимів, співробітників, друзів, батьків, рідних, дружини, сина.

Тому, що, якщо говорити про Максима, я думаю, що це дійсно була гідна людина, дійсно була людина, яка могла стати взірцем, яка могла для нашої держави принести багато користі, будучи навіть тим таки керівником поліції. Повірте мені, я буду пам’ятати його усмішку. Ту, з якою він прийшов до нас перший раз. Я прошу вибачення у батьків, що ми не змогли його вберегти, але поряд із тим хотів би вам подякувати за такого мужнього сина. Вічна пам’ять. Ми скорбим за ним. Слава Героям!» – додав Шпига.

Побратими з Самооборони Волині вшанували військового салютом – тричі вистріливши у повітря. Потому відбувся жалобний обід, де охочі ділилися своїми спогадами і приємними моментами, пов’язаними із Героєм.

Про Максима як педагога розповів директор Острожецького НВК Володимир Козлюк. «Це був педагог від Бога. Дуже гарно і старанно він працював із дітьми. За всі свої роки роботи у школі, яне зустрічав більшого патріота», – сказав директор.

Колишній боєць спецпідрозділу «Світязь» Андрій Квач у деталях розповів про так званий «зелений коридор», яким їм довелося прориватися. «Нас валили градами і смерчами. Бувало, що ми думали, що та школа, де ми розташовувалися, розсиплеться як картковий будинок», – додав він.

Своїми думками з присутніми поділилася і молода вдова Ольга Ляшук: «Сьогодні тут зібрались ті люди, які стали для Максима родиною. Не тією, яка вдома, а братами з якими б’єшся пліч-о-пліч, підопічними туристами, яким показуєш красу Батьківщини, колегами, друзями. Ми всі втратили багато, а Матвійко найбільше, бо не матиме власних спогадів про татка, а знатиме його лише із розповідей близьких. Я обіцяю тут перед усіма, що син виросте, знаючи про подвиг батька і шануючи його пам’ять. Матвійко гордитиметься тим, що він син Героя. Тут присутні побратими Масима, які пройшли «коридором смерті», інакше його не назвеш… Важко слухати розповідь про той «коридор», а уявити як там можна було вижити – нереально. Колишня учениця Максима Оля Рудь написала вірш. Я дуже сподіваюсь, що останні слова здійсняться і винний відповість, як не перед людьми, то перед Богом», – сказала Ольга.

Ще один побратим Максима Лящука Андрій Ткачук висловив переживання за тих діток, які через цю неоголошену війну залишилися без батьків. «Вибачте нам, що ми зараз тут перед вами стоїмо, а вони там лежать», – зазначив боєць.

За словами представника Самооборони майдану Волині Олександра Лєсного, важко було тут чекати тіло загиблого, коли його везли до дому. «Як важко було дивитись у згорьовані очі батьків, як важко було обнімати дружину, і як та цинкова труна дерла руки, так хапався за життя і не хотів у сиру землю», – додав він. Завершився обід молитвою та всі присутні разом заспівали Гімн України.

Довідково

Лейтенант міліції. Народився 18 травня 1989 року у Луцьку. Закінчив Луцький інститут розвитку людини університету «Україна», спеціальність – «Фізична реабілітація». Після служби у лавах Збройних Сил України працював у роті судової міліції «Грифон» УМВС, був помічником оперуповноваженого відділу швидкого реагування «Сокіл» УБОЗ УМВС. Був командир взводу № 2 Роти патрульної служби міліції «Світязь» УМВС України у Волинській області. Спершу, отримавши травму в підрозділі УБОЗ «Сокіл», Лящук проходив довгу реабілітацію, однак здоров’я не дозволяло повноцінно виконувати службові обов’язки. Тому після служби в міліції став вчителем. Любив працювати з дітьми, ходив з ними в походи: Ляшук став одним із перших добровольців, які поповнили лави «Світязя».

Його вибір був зважений та рішучий. Він вдруге одягнув міліцейську форму. І в останнє. Колеги тепер пригадують, що коли бійці проходили підготовку перед від’їздом на схід, «Яр» — саме так вони називали лейтенанта Лящука, ділився своїми знаннями, які отримав за роки служби у міліції. Вчив багатьох елементарних речей — правильно тримати зброю, звільняти захоплені об’єкти, захоплювати заручників. Про сім’ю говорив мало, але із надзвичайною теплотою. Часто переглядав сімейні фото у своєму мобільному телефоні. У Максима залишились дружина та маленький син.