Жінка в суді доводить, що загиблий кіборг – її чоловік

вдова покійного кіборга

Цивільна дружина покійного кіборга з Волині Василя Смолярчука (позивний – Чапаєв), з яким вони прожили 12 років та виховували спільну дитину, у судовому порядку змушена доводити, що загиблий був її чоловіком для того, аби її та доньку Богдану визнали членами сім’ю загиблого.

Тетяна Стеценко познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Василем Смолярчуком у 2003 році в селі Тристень Рожищенського району. З часом – почали жити разом, купили хату у селі. Деякий час жили у Луцьку, проте, зі слів пані Тетяни, її нині покійний чоловік був «сільським хлопцем», а тому в місті йому було некомфортно. Саме з цієї причини вирішили повернутись у село, – пише Інформаційне агентство Волинські Новини.

«Жили ми як і всі інші – бувало і сварились, і мирились… Два роки пройшло, хотіли розписатись. Але треба було ж тоді і весілля робити, а грошей на це не було. Тому і передумали розписуватися», – пояснює пані Тетяна, чому вони з чоловіком не узаконили свій шлюб.

Згодом жінка завагітніла, проте дочка Марта народилась мертвою. Через деякий час у їхній оселі все ж залунав дитячий сміх – пані Тетяна народила дочку, яку назвали Богданою.

Так і жила звичайна сільська сім’я, аж поки батька сім’ї не мобілізували – 14 серпня 2014 року його відправили у Львів на полігон.

«Він не ховався. Коли пришла повістка, то сказав, що треба йти. І пішов», – розповідає історію Героя-захисника Тетяна Стеценко.

З її слів, сім’я жила в достатку – сім’ю забезпечував покійний пан Василь. Після мобілізації, коли був у відпустці, залишив банківську картку, щоб сім’я мала за що жити. Але 30 жовтня його знову викликали на полігон у Львові, а 9 листопада його, разом з іншими солдатами, відправили у село Константинівка Донецької області. Там вони обороняли позиції до 31 грудня – в переддень Нового року їх відправили в село Водяне, Ясинувацького району – в район безпосередньої близькості з Донецьким аеропортом, який тоді мужньо утримували українські кіборги. Саме там не стало бійця зенітно-артилерійського взводу 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади Василя Смолярчука, або ж, як його називали бойові побратими, Чапаєва.

«Зв’язок з ним обірвався 18 січня. Як виявилося, 19 числа він загинув», – ледве стримуючи сльози розповідає пані Тетяна. Проте тоді про це ніхто не знав. Волинського Героя, Василя Смолярчука, поховали у Дніпропетровську як невідомого захисника України. Лише згодом, навесні 2015 року його ідентифікували за зразками ДНК. 1 травня тіло Героя привезли додому, в рідне село Тристень, де віддали останню шану та поховали біля доньки Марти.

А згодом його форму, прапор та шеврон передали музею.

Цю трагедію жінка змушена пригадувати та розповідати у залі суду. А все тому, що її сім’я не отримала статус сім’ї загиблого, адже подружжя так і не узаконило свої стосунки. А тому факт їх спільного життя має встановити суд. Не зважаючи на те, що експертиза ДНК підтвердила його батьківство, а у свідоцтві про народження маленької Богдани у графі «батько» вказаний загиблий волинський герой – Василь Смолярчук.

Юрист, координатор Волинського координаційного центру допомоги бійцям АТО Тетяна Климчук каже, що Тетяна Стеценко не одинока у своїй проблемі. Мовляв, чимало вдів у судовому порядку змушені встановлювати факт того, що вони проживали цивільним шлюбом з чоловіками, які поклали життя за Батьківщину.

«Багато пар проживають у так званому «цивільному» шлюбі – тобто, незареєстровані у РАЦСі. І у випадку загибелі чоловіка, жінка залишається з дітьми без статусу члена сім’ї загиблого військовослужбовця. Відповідно, позбавлена всіх пільг», – пояснює пані Тетяна та додає, що зібравши відповідні документи, вони звернулись у Луцький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Адже сім’я загиблого кіборга є малозабезпеченою, а тому може скористатися правом на безкоштовну допомогу юристів.

Директор Луцького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Олена Черьомуха каже, що вдова звернулася до них 20 серпня. За короткий проміжок часу вдалось оформити звернення, підготувати документи до суду та знайти свідків. А вже 21 серпня суддя Луцького міськрайонного суду Віталій Ковтуненко розглядав цю справу.

Юристконсульт Волинського ОМВК Олександр Панасюк у ході слухання не заперечував проти відкриття провадження про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Юрист Центру з надання безоплатної правової допомоги Віктор Бондаренко, який представляє інтереси вдови загиблого, у ході розгляду заяви розповів суду, що жінці не виплачують допомоги на дитину. А також ні вона, ні її донька, не можуть скористатися пільгами, які передбачені членам сімей загиблих, хоча такими, де-факто, є.

Тетяна Стеценко каже, що сім’ю, фактично, утримував чоловік. А з його втратою матеріальне становище дуже погіршилося, відтак, пільги їй би не завадили б.

«Хоча б, щоб доньку в садочок влаштувати. Чи менше платити потім за школу. Та й на майбутнє знадобиться. Ніхто не думав, що так трапиться…», – каже вдова.

Суд заслухав свідків, які підтвердили той факт, що чоловік та жінка були подружжям. Зокрема, Марина Овчаренко, шкільна подруга вдови, зазначила, що часто приїжджала до подружжя в гості. А також розповіла, що вони проживали разом, та виховували доньку Богдану, батьком якої був загиблий Василь.

Людмила Джусюк була сусідкою подружжя, коли ті проживали у Луцьку. Вона розповіла, що знала пана Василя, який проживав з Тетяною Стеценко і додала, що коли той був мобілізований, то відпустку проводив зі своєю дружиною та дитиною.

Суд оголосив перерву до 4 вересня, відтак, ухвалу про встановлення факту проживання цивільної сім’ї доведеться чекати – суддя Ковтуненко має вивчити надані докази, після чого прийматиме рішення.