Луцьк: філософія влади VS філософія революції

Гунчик

З часу, коли у Луцьку формально закінчилася Революція гідності, в місті постійно трапляються конфлікти між чиновниками та екс-революціонерами, які власне і творили тут Майдан.

Причому «воюють» із активістами не завжди колишні регіонали та одіозні корупціонери, а й посадовці, які постійно декларують прихильність до «цінностей Майдану». Ось тільки сприйняття того, якими насправді мають бути ці цінності у чиновників та революціонерів дуже відрязняються.

Найбільшого розголосу набули «війни», фігурантами яких стали міський голова Луцька Микола Романюк, голова Волинської ОДА Володимир Гунчик, їх підлеглі, а також активісти «Самооборони Волині», «Автомайдану України» , «Правого сектору», «Народного контролю» та інших організацій.

Як «хотіли нагнути» Володимира Гунчика

24 липня 2014 року головою Волинської ОДА призначили колишнього керівника Луцького автозаводу корпорації «Богдан» Володимира Гунчика. Після досить «революційного» Григорія Пустовіта його «директорські» методи керівництва вподобали далеко не всі громадські активісти та журналісти.

Нагадаю, в перші післяреволюційні місяці у органах влади, розташованих в Луцьку діяли «непаркетні» порядки. Тобто революціонери могли приходити до вищих посадовців без попереднього запису та очікування в прийомних.

А ще голова ОДА Пустовіт постійно наголошував, що може вільно обговорити нагальні проблеми області із революціонерами, з якими стояв на одній сцені луцького Євромайдану. До нього як до посадовця висували інші претензії, але щодо закритості від громадськості та революціонерів гучних звинувачень не було.

Сходу позицію задекларував і новопризначений Володимир Гунчик під час представлення 25 липня 2014 року: «Відкритість усіх процесів влади – це головний шлях боротьби з корупцією. Корупція крутиться там, де все закрито, закамуфльовано, де нема доступу до інформації, де засоби масової інформації, громадські організації «відрізані» від цих процесів. Якщо ми будемо говорити про відкритість – це серйозний крок для того, щоб громада розуміла, які завдання вирішуються, як вирішуються, хто за це відповідає, щоб ми могли запитати конкретних людей і дати конкретні доручення».

Проте того ж дня він пояснив, що, на його думку, проблеми «на майданах не вирішуються».

Саме в руслі цих двох заяв голова ОДА почав вести іншу політику щодо громадських активістів. Її можна назвати «паркетною». А як відомо, люди, що боролися на Майдані та відбивають атаки росіян в окопах на Сході, до «паркету» не звикли. Саме це і стало основною причиною початку конфліктів.

«Побігунчик»

Однією з перших та найбільш відомою акцією став «забіг» від приміщення ОДА до Волинського інститут післядипломної педагогічної освіти 22 серпня 2014 року. Тоді Володимир Гунчик, посилаючись на те, що має іти на відеоселекторну нараду із урядовцями в інститут, відмовився говорити із громадськими активістами прямо на вулиці.

Вони наполягали, що обговрити звільнення голів РДА можна всього за 10 хвилин та просили Гунчика зупинитися, натомість той казав, що поговорити можна о 18:00, коли запланована нарада із ВО «Майдан».

Довідка. ВО «Майдан» – неформальна группа політиків та активістів, які починали Євромайдан у Луцьку. Пізніше вони відійшли на другий план порівняно із «Самообороною», «Правим сектором» та «Автомайданом».

У результаті все закінчилося безглуздими перегонами та намаганням не пустити Гунчика у приміщення. Вже після наради він таки вийшлов до людей у актовому залі інституту. Але спіч губернатора активістів не задовольнив, тому один із них розбив об голову Гунчика яйце. А очільник ОДА написав заяву в міліцію через це.

Ми не будемо судити, хто в цій ситуації «правильний», але того дня Володимир Гунчик суттєво підмочив собі репутацію та отримав прізвисько «побігунчик», яке на слуху і досі.

cb-k1024dsc0237

384046341

«Волонтерська війна»

Другий відомий конфлікт між ним та активістами виник через паливо. Радник очільника ОДА Борис Кондратюк заявив, що волонтерам, які возять вантажі на Схід, за посередництва ОДА передали 30 тонн палива. Натомість самі активісти відзначили, що бачили тільки дві чи три тонни.

Суперечку могли б загалодити, якби емоції не підігрівали події на Сході та взаємні звинувачення у піарі. Мовляв, влада піарится на допомозі бійцям, яку не давала, а революціонери піаряться на критиці влади. Невідомо, хто собі додав рейтингу такими суперчками, але чи не кожна публічна нарада Гунчика і волонтерів у той час закінчувалася скандалом.

Під час такої наради 27 січня 2015 року губернатор навіть вистави із свого кабінету журналістів. Мовляв, волонтери кричать, бо знають, що їх знімає камера.

До цього 27 листопада активісти «Автомайдану України» влаштували акцію прямої дії – почали заносити речі, які збирають для бійців на Сході, у приміщення ОДА. Так вони хотіли показати, що влада не допомагає знайти склад для волонтерів.

Приміщення таки знайшли, але його стан обурив автомайданівців, адже не було вікон та дверей. В облдержадміністрації виправдовувалися, що не зобов’язані шукати приміщення для волотерів, а запропонувавли те, що є.

«Тітушка»

Наступний інцидент – 19 лютого. Тоді революціонери відзначали День гніву, тобто річницю кривавих подій на Майдані в Києві. Акції біля прокуратури області, УМВС, та Луцького міськрайонного суду пройшли без особливих конфліктів. Прокурор Вадім Максимов пообцяв, що піде у відставку, якого не покарають винних у репресіях, і згодом таки звільнився. Голова Луцького міськрайонного суду Михайло Квятковський розповів, що їх судді вже проходять люстрацію. І тільки в облдержадміністрації акція закінчилася «розборками».

Ще на вході в приміщення виникла «штовханина» між учасниками акції та членами «Автомайдану Волині». Керівник організації Сергій Поха апелював до того, що Гунчик на посаді лише півроку, тому йому потрібно дати шанс попрацювати. Натомість його за захист губернатора назвали «тітушкою».

Дістатися до Гунчика і висловити йому претензії щодо «старих кадрів» таки вдалося, хоча він і не має особливого відношення до люстрації. «Я виконую функції і завдання, які дав мені Президент. У всіх питаннях життя громади ми повинні спільно коригувати свої дії. Я відкритий до громадськості і не ховаюся від людей. Я не можу назвати людину порушником, не маючи на те юридичних підстав. У моєму оточенні немає жодного чиновника, який був у «Партії регіонів» і «заплямованих» злочинами», – заявив голова ОДА.

Тобто фактично до нього особисто не було значних претензій, але невміння залагоджувати суперечки як з боку активістів, так і з боку чиновників призводить до «накалу страстей» на пустому місці.

Провинився? Тримай повістку

Бажання Володимира Гунчика «покарати» своїх політичних опонентів, критиків, мажорів-переселенців та учасників «волинського сафарі» врученням повісток точно не збільшило мобілізаційні показники, лише створило йому репутацію самоуправця, який посягає на повноваження військкомату.

Детальніше про конкретні випадки читайте у матеріалі «Приховане свавілля Гунчика». Напишу лише, що спроба відкрити мобілізаційний пункт в приміщенні ОДА та вказівки рознести повістки конкретним особам підсилюють сприйняття служби в армії як покарання. І звичайно, ще більше псують репутацію губернатору.

Скандал під дверима

Двічі скандали у приймальні Гунчика влаштовували через його графік та необхідність приходити до нього на зустрічі за записом. Як пояснювала керівник відділу забезпечення діяльності керівництва Олена Козюпа, не можна просто взяти і зайти у кабінет до Гунчика, коли цього хочеться активістам. 27 березня 2015 року без запису хотіли зайти члени громадської ради при ОДА, а 3 липня – волонтери.

Зрозуміло, що таке «посилання» записатися та прийти, коли в Гунчика буде час, викликало нерозуміння громадськості. Адже йшлося в першому випадку про жахливі умови життя солдатів на Рівненському полігоні, а в другому – про люстрацію на Волинській митниці.

На їх думку, питання були найпершої важливості, а тому «революційна доцільність» виправдовує те, щоб просто зайти і заявив про свої претензії.

Саме ці «скандали під дверима» дуже яскраво показують конфлікт двох філософій – революціонера і «директора заводу». Не будемо про те, чия філософія у цьому випадку правильніша, але знову ж таки – голова ОДА має дбати про свою репутацію, які псує кожним таким відгородженням від людей.11714527_819457131436801_2108279640_n-848x565

Навіть якщо для нормальної роботи всіх служб області. виконання бюджету та підготовки до опалювального сезону треба сказати «ні» активістам під дверима, жоден розсудливий голова ОДА так не зробить. Адже без нагнітання конфлікту їх вимоги можна вислухати за 10 хвилин, а от від критики після такого «ігнору» Гунчик відмиється не скоро.

Післяреволюційні активісти не живуть цифрами, програмами, інвестиціями та субвенціями. Тому нинішньому губернатору точно не завадить навчитися більшої відкритості та навіть популізму і вміння грати на публіку. Адже такі реалії нашої політики. Тому оперативних нарад та періодичних прес-конференцій для ЗМІ зовсім не достатньо, щоб збудувати собі імідж лідера громади.

Не дивно, що 22 серпня 2015 року активісти вирішили відсвяткувати «річницю побігунізму» та передати Гунчику кросівки за бажання втекти від громадськості. Зрозуміло, що автори «Премії» – Михайло Шелеп, Павло Данильчук, Олег Бондарук та Сергій Рижков тепер партійно заангажовані. Та ці кросівки мають бути чітким сигналом для Володимира Гунчика. Сигналом того, що потрібно працювати над своїм іміджем і відмовлятися від методів керівництва «червоного директора».

Хоча, можливо, нинішній очільник ОДА не збирається змінюватися, адже його призначає президент, і саме від президента його доля на посаді залежить більше, ніж від волинян.

20150822110452

ЛІКБЕЗ ПОПУЛІЗМУ ВІД РОМАНЮКА

Вмінню подобатися громаді Гунчику варто повчитися у свого колеги по політичній силі (БПП – «Солідарність»), міського голови Луцька Миколи Романюка. Хоча він теж виходець із комуністичної епохи та має щоденно розбиратися із субвенціями, бюджетом, комуналкою та ще купою проблем, меру Луцька вдається зберігати обличчя та симпатії значної частини лучан.

Романюк, який в часи президентства Януковича пристосувався до системи влади, подавав у суд для заборони опозиційних мітингів і (добровільно чи вимушено?) підігравав режиму, вже 30 листопада 2013 року виступив на Євромайдані.

Також за роки свої каденції він регулярно робив піар-оглядини шкіл, дворів, вулиць та інших об’єктів, зроблених за кошти міського бюджету, таким чином показуючи себе у ЗМІ вмілим господарником. А ще Романюк регулярно з’являється на телеекранах, активно веде сторінку у Facebook та досить відверто спілкується зі ЗМІ.

І в цьому випадку навіть не надто важливо, чи дає насправді позитивний результат для міста така діяльність мера. Вміння правильно подати власні ініціативи та досягнення міської влади дозволяє йому збільшувати рейтинг перед виборами.

А ще Микола Романюк постійно наголошує, що будь-яка критика в його бік – це наслідок передвиборчої кампанії. «Ви ж добре розумієте, для чого все це робиться», – коронна фраза мера на адресу всіх критиків (Самооборона Волині, Народний Контроль, Новий Луцьк та інші).

Тому «натренований» мітингами, провокаціями опонентів, «наїздами» революціонерів та розгніваних лучан Романюк досить непогано утримує свої позиції.

Можливо таке пристосуванство мера зумовлене лише тим, що його посада виборна. Проте це зовсім не виправдовує Володимира Гунчика, якому до такого рівня гри на публіку ще дуже далеко.

Антон БУГАЙЧУК