Росіяни в Іловайську розстріляли і своїх військових, ‒ Муженко

У серпні 2014 року напередодні Дня Незалежності вся Україна дізналася про невеличке місто в Донецькій області Іловайськ. Минув рік. Військова прокуратура нещодавно попросила додатковий час на розслідування обставин Іловайської трагедії, яка стала наймасштабнішою за втратами з українського боку.

При цьому військовий прокурор Анатолій Матіос відмовився називати конкретні прізвища і заявив, що головною причиною «Іловайської трагедії» стало вторгнення на територію України понад 3,5 тисяч військовослужбовців регулярної армії РФ без оголошення війни, ‒ пише Українська правда.

«Обовʼязково буде надана процесуальна оцінка діям начальника Генштабу Віктора Муженка, начальника штабу АТО генерала Назарова, начальника сектора «Б» генерал-лейтенанта Хомчака, а також діям начальника сектору «Д» генерала Литвина, які дуже сильно критикувалися в суспільстві, але не знайшли підтвердження у матеріалах кримінального провадження і висновках експертизи», ‒ зазначив він у коментарі виданню.

За попередніми результатами розслідування, втрати особового складу українських Збройних сил, Національної гвардії, МВС під Іловайськом склали 366 загиблих, 429 поранених, 128 потрапили в полон, 158 вважаються до цього часу зниклими безвісти.

Матіос зазначив, що в ході боїв під Іловайськом 45 бійців добровольчих батальйонів відмовилися виконувати накази. Події в Іловайську розслідувала і тимчасова слідча комісія Верховної Ради ще восени минулого року.

У кінцевому документі комісії вказується, що ані голова Генштабу і на той момент керівник АТО Віктор Муженко, ані його заступник Назаров «не були спроможні організувати оборону».

Тиждень тому експерти Генерального штабу оприлюднили Аналіз ведення антитерористичної операції та наслідків вторгнення РФ в Україну у серпні-вересні 2014 року. У ньому детально розписана ситуація, яка передувала подіям в Іловайську. Звіт готували експерти Генштабу і Центральний науково-дослідний Інститут збройних сил.

Згідно з аналізом, рік тому сили АТО успішно відтискали бойовиків. На початок липня у кільці був Луганськ, в іншому кільці опинилися Макіївка, Донецьк, Горлівка. Через масовані обстріли з російської території бійців, було прийнято рішення залишити ділянку кордону Дмитрівка – Довжанське – Червонопартизанськ – Ізварине. 24-а, 51-а, 72-а, 79-а бригади і прикордонники відійшли.

А потім, за день до вторгнення російських військ, сектор «Д» довелося взагалі ліквідувати, оскільки значна частина підпорядкованих сил і засобів самовільно відійшли, тримати позиції було неможливо, а сили, які були направлені для підкріплення, не змогли впоратися з поставленим завданням. Після вторгнення підрозділів російської армії сили АТО під Іловайськом потрапили в оточення. Далі були переговори з росіянами, в тому числі з Генеральним штабом РФ. Було погоджено два коридори для виходу наших військових.

Генштаб наголошує, що це не був прорив.

Через рік після подій «Українська правда» вирішила поговорити про Іловайськ з керівником Генштабу Віктором Муженком, на якого покладають вину депутати слідчої комісії ВР.

Начальник Генштабу детально, з картою і олівцем, розповів про події минулого року.

Під час розмови в його кабінет заглянув міністр оборони Степан Полторак, але зайти не наважився. Вже потім помічникам Муженка, які вибігли за міністром, Полторак пояснив, що керівник Генштабу так рідко спілкується з журналістами, що не захотів йому заважати.

– Минув рік після трагедії в Іловайську. Чи можна назвати прізвища винних у тому, що сталося?

– По-перше, ми не є та інстанція, нам було б некоректно визначати когось винним у тій чи іншій ситуації. Проводиться слідство Генпрокуратурою. Поки ми тільки знаємо висновок експертної комісії, яка працювала в загальних рамках цього слідства. Думаю, через деякий час, там пообіцяли десь на осінь, матеріали повинні будуть передані до суду.

– Чи зустрічалися ви з військовим прокурором?

– З військовим прокурором я спілкувався. Наші покази є в матеріалах слідства. І перед конференцією, яка була присвячена розслідуванню ми були.

– Як ви оцінюєте звіт парламентської комісії?

– Звіт підписали не всі члени комісії. Отже, він на сьогодні не має форми документу. Тобто не всі були згодні з тими висновками. Це ж про щось говорить. Ми домовилися, що на засіданні ТСК, яке проводив її голова Андрій Сенченко, буде плідна робота, будуть з’ясовуватися питання, які цікавлять слідчу комісію. Коли ми туди зайшли, в залі було близько 30 камер. Все було створено не для того, щоб розібратися в ситуації, а просто провести якусь піар-акцію, і так думаю, з якимось політичними наслідками. Це було перед виборами в нову Верховну Раду. Думаю, що хтось таким чином заробляв собі політичні дивіденди. Армія ‒ поза політикою, військові ‒ поза політикою і в ці процеси ми не втручаємось. Якщо потрібна була дійсно конструктивна робота, і якби вони хотіли з’ясувати, що там трапилося, і задавали б ті питання, які їх цікавили, ми були готові працювати. А в такому режимі, вибачте…

– Давайте повернемося до подій минулого літа. Скільки було наших бійців там до початку російського вторгнення?

– Що стосується вже самого Іловайська, то виконання завдання по його зачищенню здійснювалося добровольчими підрозділами МВС – це «Донбас», «Миротворець», «Херсон» «Дніпро-1», «Світязь», «Івано-Франківськ». За підтримки бронегрупи 51-ї окремої механізованої бригади. Загальна чисельність цього угруповання з урахуванням тих підрозділів, які відійшли від Савур-Могили і Амвросіївки, склала близько 1200-1300 осіб. В експертному висновку прокуратури називалася цифра 1050 осіб. За нашими попередніми підрахунками, 1250-1300 осіб. Чому такі різні цифри? Тому що ми не могли чітко порахувати, мабуть, на сьогодні ми не розуміємо, якою була чисельність добровольчих батальйонів. Бо саме поняття добровольчого батальйону, того ж самого «Донбасу», у нього, до речі, була найбільша кількість людей, близько 200 осіб. Той самий «Миротворець» – менше сотні, «Херсон» – там взагалі порядку 25-30 осіб. Вони називалися батальйонами, але реально, якщо брати за військовими нормативами, вони навіть не тягнули на роту. Деякі з них ‒ це був посилений взвод. А то й взагалі – 25-30 чоловік – це якраз і є лінійний механізований взвод механізованої бригади.

– Цієї кількості мало вистачити, щоб зачистити Іловайськ, як планувалося?

– Операція проведення цих заходів АТО, в тому числі по Іловайську, була розділена на два етапи. Перший розпочався 11 числа. На жаль, успіху там не мали. І повторний етап уже, можливо, з нарощуванням сил та засобів, за рахунок добровольчих батальйонів здійснювався після 20-го серпня. Іловайськ був спробою реваншу МВС після того, як вони не втримали Ясинувату. 19-го серпня підрозділ 95-ї окремої аеромобільної бригади у взаємодії з 93-ю бригадою взяв цей населений пункт під контроль. Потім підрозділи МВС, які зайшли для заміни 95-ої бригади, самовільно залишили Ясинувату. Тому було прийнято рішення повторно Ясинувату не штурмувати, а довести до кінця питання по зачищенню Іловайська. Залучення цих підрозділів – це було їхньою ініціативою, керівників МВС. Здавши Ясинувату, вони мали взяти Іловайськ.

– Хто саме у МВС виступав з такою ініціативою?

– Давайте не будемо говорити про особистості. Думаю, що в процесі слідства там доведуть, хто, коли, що і як ініціював, хто кому і які завдання ставив, як приймалися відповідні рішення. Це якраз, мабуть, і є предметом дослідження в досудовому слідстві.

– Дуже багато говорили про Корбана і його участь. Що нібито це була його пропозиція, що він брав участь в плануванні операції?

– Я про це знаю тільки зі ЗМІ. На жодній нараді, на якій був присутній Корбан, мене не було. Які там завдання ставилися, я теж не в курсі.

– Але про факт таких нарад вам відомо?

– Я знаю зі ЗМІ, що такий факт був. Він висвітлюється, як такий, що мав місце.

– Як ви спілкувалися і з ким під час подій в Іловайську?

– У нас система зв’язку, радіозв’язку. В день ми кілька разів спілкувалися з керівником сектора, він доповідав. Там була проблема з добровольчими підрозділами: одні з них не прибували, інші прибували, а потім відходили, не в тій кількості, що була заявлена, набагато менша. Батальйон «Шахтарськ», який мав брати участь у виконанні завдання в Іловайську, відмовився. Навіть був такий факт: він зайшов на південну окраїну Іловайська. А коли вони відчули вогневий вплив або з інших причин вийшли і більше не поверталися. Так само відмовився від участі в операції батальйон «Азов». Хоча вони входили в перелік тих частин, які повинні були брати участь у виконанні завдання.

– Коли вони відмовилися, можна було зупинити спробу взяти Іловайськ?

– Тоді ми фактично вже взяли під контроль західну частину Іловайська, бої йшли в самому місті. Ми надавали допомогу, в тому числі вогнем артилерії, як з півночі, так і з південної сторони. Бої йшли досить тривалий час. Десь 11-го серпня розпочалися, а вихід був 29-го. Тобто, майже два тижні йшов цей процес такий млявий, з елементами загострення боїв вже в самому місті Іловайську.

ПРО РОСІЙСЬКІ ВІЙСЬКА

– Коли саме ви дізналися, що в Україну вдерлися російські регулярні війська?

– Перша доповідь про те, що з’явилися якісь підрозділи, але без знаків розпізнавання, зʼявилася десь у другій половині дня 24 серпня. 25-го ми вже вели мову про те, що це російські підрозділи. А 26-го ми вже мали реальне підтвердження на південному фланзі АТО, що це дійсно російські підрозділи, тому що 10 військовослужбовців ЗС були захоплені в полон. Потім було ще два військовослужбовці російський збройних сил, які були захоплені в полон.

– Але ж згідно із звітом комісії ВР, повідомлення про російську техніку надходило ще 23 серпня?

– Про те, що доповідала розвідка – 95% інформації, яка нам надавалася, – це була спланована дезінформація. Росіяни її «вкидали» своїми каналами, бойовики своїми вели розраховані на перехвати телефонні переговори. Здійснювалася операція з дезінформації наших сил. Тому і були сумніви, чи це російські війська. Упевнитися на 100% в тому, що вони вторглися на територію України, ми змогли, коли побачили полонених російських військових (10 російських десантників, які «заблукали», ‒ УП). Хоча в той же період під Луганськом в районі аеропорту були захоплені дві російських БМД без екіпажу, але там була російська документація – так звана книга вечірньої перевірки. Крайня дата в ній була проставлена 17 чи 19 серпня. Тоді вони в районі Мілерово проводили вечірню перевірку, а потім їм дали команду здійснювати висування в напрямку України. Кілька днів вони стояли за кордоном, а потім увійшли на територію України.

– Розкажіть детальніше про переговори з російським генштабом.

– Було погоджено з російською стороною вихід наших колон завчасно узгодженими маршрутами, які були визначені як гуманітарний коридор. У перших умовах був вихід наших підрозділів на техніці зі зброєю з самого Іловайська. У селищах Агрономічне і Многопілля формувалися дві колони і по двох маршрутах – один північний, другий південний – виходили в район Старобешеве. Ці маршрути були оговорені з росіянами як маршрути виходу наших підрозділів під їхні гарантії. 28-го серпня ввечері, близько 23-ї години на мене вийшов перший заступник начальника Генштабу ЗС РФ генерал Богдановський, і сказав, що умови змінюються, вихід можливий тільки за умови, що техніка і озброєння залишаються. Це було для нас неприйнятним, і було сплановано йти на прорив, який мав розпочатися о 3-й годині ночі 29-го серпня. Він не розпочався. Тому що на більш низькому рівні було прийнято рішення виходити під гарантії російської сторони. І вже зранку йшли перемовини з російськими парламентарями, які затягували час. Мабуть, для того, щоб дати можливість своїм підрозділам зайняти відповідні опорні пункти, щоб створити вогневий мішок для зустрічі наших підрозділів. Вихід підрозділів здійснювався по тих же маршрутах, які були до цього оговорені як маршрути для виходу під відповідні гарантії. До речі, з цією ініціативою виступив у свій час президент Росії Путін, це було теж 28-го числа десь у другій половині дня, мабуть, навіть ближче до вечора.

– Генерал Богдановський, коли вам дзвонив, в ролі кого виступав?

– Він представляв російську сторону, тому що вона була гарантом нашого виходу за завчасно узгодженим маршрутом.

– Якщо ви узгоджували з російською стороною, чи не є це прямим підтвердженням російської агресії?

– Пряме втручання – це порушення всіх міжнародних норм. На той момент це вже був відомий факт. І вже були полонені росіяни, ми називали їхні прізвища, вони були продемонстровані по різних каналах нашого ТБ, вони підтверджували, що вони є військовослужбовцями РФ.

– І що він на це відповідав? Богдановський визнавав їхню присутність в Україні?

– Вони не відмовлялися. Путін тоді сказав, що вони заблукали.

– Коли ваші підлеглі спілкувалися з ними на нижчому рівні, вам доповідали про результати переговорів?

– Доповідали, тому що о 3-й годині ночі мав розпочатися прорив, але його не трапилося. І я вже мав розмову з керівником цього угруповання, керівником сектора «Б» генералом Хомчаком близько 6-ї години ранку, запитав у чому проблема, чому підрозділи не вийшли. «Ми тут згуртовуємо до кінця підрозділи, виводимо їх з-під Іловайська, формуємо колони. І от прибули російські парламентарі, з якими ми ведемо перемовини», – була така розмова. Вже при виході підрозділів з-під Іловайська в районі Старобешеве, коли почався розстріл, була у мене розмова з генералом Богдановським. Розмова була доволі емоційна протягом 10-15 хвилин, з використанням ненормативної лексики. Але крайня фраза у відповідь на питання, що ми ставили під час розмови, була така: «Повірте, рішення приймаю не я».

– Такі розмови якось фіксуються?

– Якщо вони фіксуються, то це фіксується не нами, а відповідними службами. Якщо вони фіксують, то запис має бути.

– Був ще такий цікавий момент. У звіті зазначається, що коли росіяни обіцяли коридори, йшлося про два БТР Російської Федерації, які мали виводити дві колони.

– Так, це були російські офіцери, парламентарі, які вели перемовини, і російські екіпажі, і російська техніка. На той час кордон уже нами не контролювався. Путін пояснив, що вони заблукали. А реально це було вторгнення. Підрозділи російської армії без оголошення війни, в порушення всіх міжнародних норм, пройшли через кордон, і розпочалася агресія щодо України.

– Щодо російських полонених, про десятьох ми знаємо, їх потім обміняли. А ті двоє, про яких ви сказали? Яка їхня доля?

– Так, кілька полонених були в складі колони. Росіяни перед цим не зупинилися, хоча на момент виходу була домовленість, що затримані російські військові будуть у складі колони, і їх ми мали передати при виході на Старобешеве – кінцевий пункт території, яку контролювали ці російські угруповання. Там ми мали передати цих полонених російській стороні. Однак, попри все це, росіяни розстріляли і своїх військових разом з нашими військовослужбовцями. Вони загинули.

ПРО ПРОРИВ

– Ви сказали, що генерал Хомчак вам повідомив, що почався обстріл.

– До моменту відкриття вогню по наших колонах він був зі мною на зв’язку. Як тільки почався вогонь, прозвучала фраза, що по нас відкрили вогонь і після цього зв’язок з ним пропав. На три дні. Ми не знали, де він знаходиться. Ми не могли допустити, щоб потрапив у полон генерал української армії, командувач тоді оперативним командуванням, керівник сектора. Щоб його евакуювати з неконтрольованої нами території, я відправляв групу спецназу 73-го морського центру, яка займалася пошуками генерала Хомчака. Цією групою тоді командував капітан другого рангу Шевченко. Група займалася пошуками, на жаль, безрезультатно. Вони його не знайшли. Потім він з’явився, вийшов на зв’язок, прибув у штаб АТО з доповіддю про результати їхнього виходу.

– Після того, як Хомчак доповів про обстріли, чи робилось щось, щоб допомогти нашим бійцям?

– Західніше від Старобешеве стояло доволі сильне угруповання артилерії з реактивними системами. Коли почався розстріл наших колон, артилерія застосовувалася і авіація. Один літак був збитий, льотчик катапультувався. Його потім підібрала група полковника Палагнюка, яка здійснювала евакуацію поранених. Його підібрали в районі між Комсомольськом і Старобешевим і під виглядом нашого полоненого, яких російська сторона нам передала, вивели його на нашу контрольовану територію.

– Після падіння Боїнга МН-17, складалося враження, що авіацію чи взагалі припинили використовувати, чи застосовували на так часто…

– Ми використовували її після катастрофи Боїнга. При чому і армійську авіацію, і штурмову, і розвідувальну. Ще в липні наші льотчики були збиті в районі Амвросіївки, Савур-Могили. Під час подій в Іловайську після слів Хомчака «По нас стріляють» було прийнято рішення про застосування авіації, льотчики здійснили штурмовку позицій російських військ. Це робила пара літаків СУ-25. Один був збитий, льотчик катапультувався. Другий виконав завдання. До того ж льотчики дали нам інформацію, де знаходяться російські позиції. І ми вже використовуючи карту і наше бачення цієї ситуації, і оцінку місцевості, нанесли туди вогневе ураження. На жаль, вогонь вівся не по конкретних координатах, а виходячи з того, як ми розуміли місцевість, плюс інформація від льотчика, який повернувся. Тоді ми нанесли вогонь артилерією по російських позиціях. Вони теж мали втрати.

– Можна приблизно оцінити, які у них були втрати?

– За інформацією полковника Палагнюка – я тоді був з ним на зв’язку – я з 2-го числа знаходився в районі Гранітного, ми там організовували рейдові дії підрозділів 95-ї і 79-ї бригад, він мені доповідав, що серед тих загиблих, яких вони евакуйовували, були російські військовослужбовці.

– Чи була можливість підсилити наші угруповання, що стояли під Іловайськом?

– У нас не було на той час взагалі жодних резервів. Була ще 79-а бригада, яка відновлювала свою боєздатність в Миколаєві, в них був час до 24-го серпня. Потім вони мали залізницею передислокуватися в район Словʼянська, Горлівки. А в зв’язку з тим, що бригада була неготова, вони пішли тільки 27-го серпня. 95-а бригада, яка перед цим провела бої за взяття під контроль Ясинуватої, мала теж відновити боєздатність. Ми відновили їхню техніку, надійшла 79-а бригада. Тоді ми вивели їх в район Докучаєвськ-Волновахи, тоді вийшли на південь в район Маріуполя, щоб продемонструвати свою присутність і провести відповідний рейд, який ми провели 5-го вересня.

– Яка була мета цих рейдів?

– Показати, що ми там є, і нанести ураження тим угрупованням, які знаходилися в районі з півдня ‒ це Новоазовськ-Маріуполь. На північ – Комсомольськ, на схід – Кумачове біля кордону нижче Успенки. Ми провели відповідні рейди в цьому районі і зачистили в тому числі Тельманове. У зв’язку з тим, що з 18-ї години наступав режим припинення вогню (це вже 5-го вересня), одне із завдань по взяттю під контроль Новоазовська ми не змогли виконати і вивели обидві бригади в районі Гранітного. (5 вересня 2014 року було підписано перші Мінські угоди і вводився режим припинення вогню, – УП). Після 29-го числа у нас практично не було боєздатних підрозділів від Іловайська до Миколаєва і до Одеси, у нас не було підрозділів, які б могли чинити опір, адекватно давати відповідь російським окупантам, якщо б вони вирішили піти далі на захід. Така ж ситуація виникла в той час і в районі Луганська. Луганський аеропорт, незаслужено забутий, де також проводились жорстокі бої, де військовослужбовці і 80-ї аеромобільної бригади, і 24-го штурмового батальйону, і 1-ї танкової бригади, 128 ОМБР, там навіть була група 51-ї окремої механізованої бригади. Всі ці бійці там показали приклад і мужності, і героїзму в боях за Луганський аеропорт, за населені пункти Хрящувате і Новосвітлівка. І там теж виникла така ситуація, що практично в той час від Луганська і до Харкова, і від Харкова до Києва, у нас теж не було частин, які б могли закрити ці бреші. Тоді виникало питання, яким чином використовувати резерви. І резервів не було. Там теж були факти відходу деяких підрозділів із району Луганська, в тому числі несанкціоновані. І тільки завдяки 80-й бригаді і 24-му штурмовому батальйону «Айдару» ми змогли зупинити їх по рубежу річки Сіверський Донець в районі Щастя, який ми контролюємо до сьогодні. Тому було прийнято рішення про рейди двох неповних бригад – 79-ої і 95-ої – близько 1,5 тисячі чоловік. Вони здійснили їх висування на південь в район Докучаєвська і Волновахи. Потім продемонстрували свою присутність в районі Маріуполя.

– Як тоді сталося, що вже після підписання мінських домовленостей, рейду, бойовики з 5 по 29 вересня збільшили свої території на півдні?

– Тримати основну лінію ми змогли лише в кінці вересня, коли пішла третя черга мобілізації, яка закінчилась 5 вересня і зʼявилась можливість доукомплектувати частини, і потім стабілізувати цю лінію. А станом на 5 вересня ми контролювали територію в районі Комсомольська і Старобешеве, потім по річці Березанка. Але довелося відійти аж в район Волновахи. Бо в нас там не було частин. Ми зупинили просування на рубежі: Новотроїцьке ‒ Миколаївка ‒ Гранітне Поки відбувався вихід з Іловайська, Комсомольськ залишила 1-а бригада оперативного призначення Нацгвардії, вони пішли звідти, нам довелося його прикривати. Трохи північно-західніше Комсомольського ми висадили тактично-повітряний десант, 50 бійців 95-ї бригади без важкого озброєння, протитанковими засобами мали зупинити просунення російських підрозділів і забезпечити вихід. Хлопці пішли на це. Тоді росіяни не пішли. Але потім в силу того, що у нас не було засобів, поступово ми відходили на рубіж Докучаєвськ- Новоласпа-Гранітне. Це вже було після 18-ї години 5-го числа і тривало до 19 вересня, коли у Мінську була зафіксована з координатами лінія розмежування.

‒ Ви кажете, що про події в Луганську згадують менше. Розкажіть трохи про них. Скільки там було наших людей?

– Під Луганськом був прорив, це було виведення з оточення в районі Луганського аеропорту. Те угрупування приблизно складалося з 2 тисяч особового складу, в тому числі 80-та бригада, яку обійшли увагою. Там справді були жорсткі бої, наші бійці нанесли серйозне ураження росіянам. Після виходу саме 80-а бригада, 24-й батальйон зупинили атаку на рубежі річки Сіверський Донець. Після виходу наших підрозділів з Луганського аеропорту, росіяни тільки на третій день зайшли на територію летовища. Вони боялися, що там знаходяться наші військовослужбовці. Коли в ході домовленостей і переговорів з росіянами, було організовано захід гуманітарного конвою для евакуації наших поранених і загиблих, вивезли двох загиблих і трьох поранених – всього п’ятьох евакуювали. Але росіяни боялися заходити, такі серйозні втрати вони понесли.

– По виходу з Луганська теж велись переговори з росіянами?

– Там переговори теж були, вже коли організовувався гуманітарний конвой, колона автомобілів, яка мала зайти в аеропорт для евакуації наших поранених. Під час руху колони бойовики на блокпостах не мали інформації і не пускали. Доводилося це питання знову погоджувати з російською стороною і потім у супроводі російського офіцера, по-моєму, це був старший лейтенант, ця колона дійшла до Луганського аеропорту. А коли начальнику Генштабу РФ доповіли про те, що колона прибула в Луганський аеропорт, а там нікого немає, він зателефонував і сказав: «Зачем меня обманули» ‒ «В смислі обманув?» ‒ «Там же никого нет». Я кажу: «Я не знаю, у мене з ними немає зв’язку».

– Думаю, через певний час ми знайдемо і документальне підтвердження цих переговорів.

– У нас була оперативна інформація, що саме з-під Луганська один з російських командирів вивів свій підрозділ назад в РФ, самовільно, оскільки вони понесли великі втрати. Це був 64-й полк Морської піхоти – це конкретна частина, від якої була ця батальйонно-тактична група. Там же загинули і Псковські десантники. Памʼятаєте, коли в Пскові знайшли поховання десантників 76-ї повітряно-десантної дивізії Росії. От вони якраз загинули в районі Луганського аеропорту ‒ там загинула майже рота. Такий опір, жорсткий, це мужність і героїзм наших військовослужбовців, дозволили нам зупинитись саме на тих рубежах, які ми тримаємо по сьогодні.

– Минув рік після Іловайська. Чи готові наші війська, Генштаб не допустити повторення такої трагедії?

– Зараз зовсім інші збройні сили, вони мають бойовий досвід. Це стосується як офіцерів, так і солдатів, сержантів. Ми поміняли систему підготовки. Якщо раніше ми початковий період тієї війни, я маю на увазі травень, червень, липень, серпень формували підрозділ за рахунок мобілізованих, які прибували практично без попередньої підготовки, то на сьогодні у нас система підготовки передбачає 35 діб індивідуальної підготовки, після цього прибуття в військові підрозділи і ще до 2 тижнів бойове злагодження цих підрозділів. Виходить до 2 місяців підготовки військовослужбовців. Зараз вони вже і психологічно, і морально готові, мають відповідні навички і вміння, щоб вести успішно бойові дії і успішно протистояти противнику. До речі, слово «котел» нам навʼязали росіяни. Це продукт чисто російського агітпрому – котел – який був підхоплений українськими ЗМІ. На сьогодні, для нас це слово «котел» в нашому розумінні є синонімом паніки, розгубленості повної і втрати повного управління.

22 серпня на це інтерв’ю відреагував статтею радник президента України, помічник міністра оборони Юрій Бірюков. Він звинувачує Муженка у брехні.

ЧИТАТИ СТАТТЮ ТУТ