Правий сектор Волині 3.0?

ДУК

Хоча Революція гідності закінчилася, у громадських організаціях, які виникли на хвилі протесту, революційна перетрубації тривають і досі. Причому борються наші революціонери не тільки із «злочинною» владою, образами якої стають Петро Порошенко, Арсеній Яценюк та інші високопосадовці, а й між собою.

Не виняток і Волинь, де осередок Правого сектору вже переживає третє скликання з часу закінчення революції. Яким би унікальним не здавався цей рух, він підкоряється загальним законам розвитку революційних організацій, тобто тут є суперечки, переділ сфер впливу та різні бачення щодо того, як «продовжувати Майдан».

Масла у вогонь підлили події у Мукачевому, які ще більш демонізували Правий сектор в очах багатьох українців, а також показали, що на Волині насправді є дві групи впливу, які претендують на право керувати «правосеками».

«СОТНЯ» ІМЕНІ ДАНИЛЬЧУКА

Біля витоків «Правого сектору» на Волині стояли досить публічні активісти Павло Данильчук та Руслан Тимощук. Перший ще з початку Майдану готовий був до силового протистояння із в складі 35-ої сотні Самооборони Майдану «Волинська січ» боровся на барикадах.

Руслан Тимощук мав теж немалий революційний досвід, бо ще з кінця 80-х боровся проти комуністів. Він входив до Соціал-національної асамблеї, яка згодом стала ВО «Свобода», а також особисто знайомий із Дмитром Ярошом. Проте у «Правий сектор» вступив лише після революційних подій 23 лютого.

Тому його не було під час скандального штурму управління МВС 19 лютого та «обливання» Олександра Башкаленка, коли саме Данильчук зіграв ключову роль у той час, як інші революціонери заявили, що «ми туди людей не посилали».

20140219152432

Павло Данильчук став одним із найвпливовіших революціонерів у перші післямайданівські тижні

Ця та ряд інших акцій зробили його ледь не народним героєм у перші післяреволюційні тижні. А за часів губернаторства Григорія Пустовіта непоодинокими були його наради із Данильчуком та іншими революціонерами щодо ситуації в області.

Не таким успішним був «рейд» правосеків на чолі з Русланом Тимощуком у Володимир-Волинський 26 лютого. У місті цього дня опозиціонери на чолі із Сергієм Кобою та Вірою Чайковською намагалися «люструвати» багаторічного міського голову Петра Саганюка.

Проте на підтримку чинного мера вийшли занадто багато бюджетників та впливові люди міста, зокрема Валентин Кошельник і Валентин Вірковський. У підсумку вся ця «масовка» ледь не побилася із приїжджими правосеками, а пізніше їм так і не вдалося закріпитися в місті.

Іншою показовою акцією, де Правий сектор «часів Данильчука» показав свій вплив, стали протести проти призначення начальника УМВС Віктора Швидкого. Швидкий апелював до того, що під час Майдану збирався у Луцьку відновлювати «Варту порядку» та активно боровся проти режиму. Також за його кандидатуру «горою» стояв революціонер Володимир Бондар.

Проте Швидкий зовсім не влаштовував революціонерів. Павло Данильчук 12 березня 2014 року навіть пообіцяв йому, що «буде так, як з Башкаленком». Саме так не вийшло, але після активних протестів Самооборони Волині, Правого сектору та інших активістів Віктор Швидкий швидко пішов із посади. Натомість згодом на неї за активного сприяння постмайданівських організацій призначили Петра Шпигу.

Другою публічною «жертвою» революціонерів став виконувач обов’язків начальника УМВС Михайло Руденко. 27 червня відбулася акція прямої дії після кількатижневих протестів із вимогою звільнити «старих» заступників головного міліціонера (згаданий Руденко, Володимир Поліщук та Олександр Никитюк).

17_tn

Руслан Тимощук – революціонер зі стажем

Тоді Павло Данильчук, Руслан Тимощук, Олег Бондарук та інші революціонери зайшли в кабінет до Руденка, поклали на стіл шину та поставили йому вимогу написати заяву про відставку і їхати разом з ними на Схід воювати в «Азов». Руденко, звичайно, не погодився, навіть написав заяву в правоохоронні органи. Після неї на допити в СБУ викликали журналістів – свідків «розборок».

Тим не менше, Данильчук поїхав на Схід в образі «героя-месника», який бореться проти кадрів «старого режиму», залишивши керувати політичним крилом Руслана Тимощука. Але саме служба на Сході не в Добровольчому українському корпусі, а в «Азові» зіграла потім із ним злий жарт. Та про це пізніше.

Під час парламентських виборів Павло Данильчук балотувався як представник Правого сектору та батальйону «Азов» і отримав непоганий (четвертий) результат – 8,36%. Але ця кампанія призвела до того, що його почали сприймати вже не як народного героя, а як політика із своїми інтересами та партійною приналежністю.

Брав участь у виборах й інший правосек – Сергій Дружинович. Хоча висувався він від партії «Сила людей», всі прекрасно знали, що Дружинович насправді наближений до ПС. Він отримав результат навіть кращий, ніж Данильчук – 14,12%, тобто друге місце після «господаря» округу Степана Івахіва.

Павло Данильчук продовжив революційні акції після виборів. 29 листопада правосеки зірвали віп-полювання, організоване у Звірівському мисливському господарстві Богданом Колісником. У цих «розборах» заявив про себе іще один правосек – підприємець Петро Шишко, який боровся як проти старого керівника управління лісового та мисливського господарства, так і проти нинішнього.

Нагадаємо, у ПС із Богданом Колісником виник конфлікт ще з часів революції. 24 лютого 2014 року активісти прикладом від автомата «допомогли» йому написати заяву про відставку, а потім намагалися припинити «схеми» Колісника у лісовій галузі. До слова, не всі із них прикрили і досі.

Також Данильчук і «друзі» взялися за боротьбу із незаконним видобутком бурштину в Маневицькому районі. 12 грудня вони поїхали у рейд на копанки в районі сіл Кукли, Гута-Лісівська та Оконськ. «Розборки» на тих копанках закінчилися зовсім не мирно. Як звітував начальник УМВС Петро Шпига, активіст «Правого сектору» двічі вистрелив із зброї калібру 7,62 мм у бус самооборонівців. Причому представники обох організацій заявляють, що поїхали туди боротися проти нелегального видобутку, а не його «кришувати».

Саме 12 грудня Данильчук телефоном дізнався, що його відсторонили від керівництва Правим сектором на Волині «у зв’язку з незадовільною ситуацією в діяльності організації та внутрішньому стані обласного осередку». В.о. призначили Сергія Дружиновича.

У публічних коментарях Павло Данильчук не часто розповідає про деталі цієї «незадовільної ситуації». Але вже тоді в області активно діяв третій запасний батальйон ДУК на чолі із Віталієм Ковальчуком (Устимом), що Данильчуку не підпорядковувався, зокрема через його службу в «Азові» та амбіції самого Устима. Також бійців третього збт ДУК надто часто бачили на місцях нелегального видобутку бурштину, проти якого взявся боротися Данильчук.

Як би там не було, після відставки Данильчука бренд Правого сектору в Луцьку перехопили люди Віталія Ковальчука, а Серій Дружинович лише частково контролював осередок із Ковеля.

 

«ПРАВЛІННЯ» ДУКу

Штаб Правого сектору після кадрової ротації перебрався на Червоного Хреста, 16 в Луцьку. А в цей час в організації задекларували «люстрацію», перереєстрацію членів, оновлення, лібералізацію та прозорість. «Багато хто називається «Правим сектором», але він ним не є. Буде посвідчення, ззаду буде писати гаряча лінія. Якщо у вас є якісь сумніви, можна попросити телефон гарячої лінії. Там зможуть дати відповідь, чи є ця людина у «Правому секторі», – заявив Дружинович під час прес-конференції 16 січня.

Всю «пресуху» справа від нього сидів Віталій Ковальчук із не надто «прозорим» минулим. Відзначимо лише, що він заявив по себе «силовими» методами ведення справ у 90-х.

1132

Віталій Ковальчук заробив неоднозначну репутацію на посаді керівника третього запасного батальйону ДУК

Бійці третього запасного батальйону ДУК їздили на Схід воювати, допомагали «незапасним» батальйонам, а ще активізувалися на місцях. Як розповів пізніше Сергій Дружинович, Віталій Ковальчук та його «друзі» на автомобілях, призначених для АТО, на Волині займалися захистом приватних інтересів окремих осіб. Автор цього матеріалу, наприклад, був свідком того, як ДУКівці приїхали захищати нічний клуб «Опера» від самооборонівців, що вимагали не влаштовувати гулянки під час трауру.

Більше того, вони намагалися влаштовувати розборки всередині обласного осередку ПС. Зокрема Віталію Ковальчуку дуже «не подобався» керівник ПС на Любомльщині Віталій Семенюк.

«Коронний номер» ДУКівці виконали 13 липня 2015 року, коли облили лайном вивіску в офісі групи компаній «Континіум» та виламали ворота у маєтку Ігоря Єремеєва в Струмівці. Вони зібрали сотні «лайків» в інтернеті, але вже наступного дня самі ж ветерани ДУКу засудили цю акцію.

До цього дуківці Ковальчука пішли на переговори із керівництвом області без жодного погодження із в.о. очільника осередку ПС Сергієм Дружиновичем. Складно пошукати інший доказ узурпації «влади» в організації.

Все це призвело до того, що незадоволені Ковальчуком правосеки ініціювали відсторонення Ковальчука та другу «люстрацію» осередку.

 

ДРУГИЙ ШАНС ДРУЖИНОВИЧА?

Наказом командира корпусу Андрія Стемпіцького Устима відсторонили від керівництва третім запасним батальйоном 6 серпня, а сам підрозділ переформують під керівництвом «другів» Аргона та Матвія.

Цікаво, що самого Ковальчука не виключили із організації. Він – рядовий боєць. Щоправда, Павла Данильчука у грудні 2014-го теж не виключили, але це фактично «списання» – колишньому керівнику організації на посаді рядового точно не вжитися.

Але під час прес-конференції 18 серпня Сергій Дружинович знову пообіцяв нові стандарти, позбавлення клейма «бандитів», люстрацію та залучення «мирних» громадських активістів. Здається, після «отаманщини» Устима та подій у Мукачевому відмитися від репутації розбійників на Волині їм буде важко.

_ugkFJ2oEf4HE

У Сергія Дружиновича є шанс перезапустити Правий сектор області

Та все можливо. Цьому сприяє імідж самого Дружиновича – поміркованого і вихованого політика із непоганими досягненнями на виборах (нагадаємо, 14,16% в окрузі). Він ніяк не вписується в образ «бендерівця-мордоворота». До того ж Дружинович претендує на посаду керівника громадської ради при обласному управлінні лісового та мисливського господарства. Головне для Сергія Дружиновича на сьогодні – закріпитися в ролі керівника ПС у всій області та остаточно «приборкати» конкурентів.

Перші кроки у цьому напрямку є. Того ж 6 серпня за невиконання обов’язків відсторонили трьох керівників районних осередків – Любомльського, Ковельського та Нововолинського. Як стверджує Дружиновича, основна причина – небажання вчасно закрити окрему громадську організацію. Адже на Волині були зареєстровані 9 «правих секторів», а має бути один. І кожен мав окрему печатку та міг «робити, шо хотіти». Але справжні причини такого відсторонення можуть ховатися глибше…

А ще Сергій Дружинович обіцяє готувати референдум по недовіру владі на теренах області. Чи вдасться, покаже час. Також він покаже, чи вдасться йому із другої спроби перезапустити обласний осередок організації як монолітну, не анархічну та не бандитську структуру.

АНТОН БУГАЙЧУК