Боргова війна: троє чоловіків кажуть, що їх обманула жінка

«Хочеш мати ворога – позич гроші». У правдивості цих слів на власному досвіді (і гаманцеві) переконалася група волинян. Правда, їх згуртувала всього одна жінка.

Першим, хто попався на гачок симпатичної леді, став бізнесмен Юрій із с. Гірка Полонка Луцького р-ну, – пише Волинська газета.

На той момент, а було це 2006-го, чоловік вважався цілком забезпеченим, мав сім’ю. І це ж треба, аби доля та знайомі звели його з Оленою.

– Сам не знаю чому, але ця жінка швидко ввійшла в довіру. Стала розповідати про блискучу перспективу нашого з нею спільного бізнесу. Мовляв, вона би відкрила в Луцьку магазинчики і відповідала за їх прибуткову роботу. Мені відвела б роль капіталовкладника. А прибутки ми мали ділити порівну, – пригадує Юрій Петрович.

Слова Олени звучали так переконливо, що чоловік спокусився на бізнес-приманку, дістав частину своїх заощаджень, ще частину взяв у банку в кредит і невдовзі магазинчики справді запрацювали.

Паралельно зі стартом спільного з Юрієм бізнесу заміжня на той час Олена вирішила змінити і свій сімейний стан. Щоб її будинок, узятий у молодіжний кредит, не дістався після розірвання шлюбу екс-чоловікові, запропонувала Юрію: «Давай перепишемо хату на тебе. На кілька місяців. Потім розберемося».

– Знаєте, якби у подібній ситуації опинився зараз, послав би подалі. А тоді вона золоті гори обіцяла! Тож нічого поганого я навіть подумати не міг. Зокрема і про Оленин будинок, узятий в іпотеку. Але вийшло, що, переписавши на мене дім, жінка автоматично переклала на мене виплату кредиту в 60 тисяч доларів.

Коли Юрій став говорити Олені про борги, обіцяні з магазинів прибутки й подібне, жінка дітьми божилася: «Не хвилюйся, все буде добре». І таким чином упродовж 2006-2008 рр. чоловік опинився в борговій ямі розміром у 150 тис. дол.!

Наступною жертвою став лучанин Анатолій. Теж одружений. Теж забезпечений. З Оленою познайомили друзі. Відкрити спільний із ним бізнес жінка не пропонувала. Просто, каже Анатолій, попросила на кілька тижнів позичити 38 тис. дол.

– Для яких цілей, вона не розповідала. Сказала: «Дуже треба». І я дістав частину власних заощаджень. Іще частину взяв у кредит і став чекати швидкого повернення, – провадить співрозмовник.

А у червні 2013-го Олена, уродженка с. Забороль Луцького р-ну, прийшла до свого односельця Віталія і стала слізно просити позику.

– Коли я почув її пропозицію, здивувався. «Ти що,– кажу, – в якесь МММ записалася?» Та Олена пообіцяла: за кожних 500 доларів віддаватиме 700. Я не дуже-то й вірив у швидке збагачення. Та жінці, яку знав змалечку, вирішив допомогти: віддав і власні заощадження, і позичені в банку гроші, – продовжує Віталій.

DSCN4989 DSCN4992
Але час ішов, позики Олена нікому з трьох чоловіків не повертала. І вони (щоправда, поодинці й у різний період) прийшли до правоохоронців та звинуватили громадянку Олену Х. у шахрайстві, що проявляється в небажанні останньої повертати борг.
Олена, за словами чоловіків, ніби трохи злякалася, попросила забрати заяву з міліції, стала писати розписки, де вказала суму позиченого, терміни повернення. Та обіцянки досі не дотримала.
– Коли в мене померла теща й потрібні були гроші на похорони, я попросив: «Знайди хоч пару тисяч». Не дала. І це при тому, що на той момент Олена зробила в хаті ремонт. Потім я привіз до Луцька тестя, в нього виявили онко, потрібні були гроші на «хімію», я знов пішов до Олени. Та знову дарма, – перелічує свої біди Віталій.
Лучанину Анатолієві теж не солодко довелося. Бо Олена не те що не збиралася повертати позичене – відмовлялася взагалі той борг визнавати! Тому спершу Анатолій ходив у міліцію, прокуратуру й навіть суд, домігся (завдяки свідченням очевидців) визнання Оленою боргу розміром у 38 тис. дол., отримав від жінки розписку з обіцянкою все повернути і ніби трохи заспокоївся.
А найбільше скуштував лиха Юрій із Гіркої Полонки. Через борг у 150 тис. дол. чоловік був у розпачі. Проценти по кредитах росли, банки діставали, через безвихідь дружина подала на розлучення. Словом – катастрофа!
І ось 2014-го троє чоловіків урешті дізналися один про одного і стали правди домагатися спільно.
– Ми почали писати колективні звернення до начальника міської та обласної міліції, ходили у прокуратуру Луцька, просили об’єднати наші справи в одне кримінальне провадження. Начальник обласного управління МВС в області Петро Шпига викликав слідчу та дав доручення об’єктивно розібратися у ситуації. Ми зраділи: нарешті справедливість переможе й жінку зобов’яжуть повернути гроші, – зізнаються чоловіки. –
Проте за кілька місяців отримали офіційні листи з повідомленням: кримінальне провадження  закрите через відсутність у діянні громадянки Х. складу кримінального злочину. А на наше обурення правоохоронні органи порадили знайти ще кілька жертв аферистки (щоб сума видуреного була солідніша) і знову приходити.
От чоловіки й вирішили через газетну публікацію запросити до спільної боротьби й інших осіб, яких ошукала Олена.
– Скільки їх загалом, ми не знаємо. Але достеменно відомо, що двоє є в селі Забороль (це рідні сестри Олени, які теж віддають банківську позику, але не хочуть звертатися в міліцію, бо мовляв, то родинна справа). Дві жертви є у місті Дубно Рівненської області (це родичі першого Олениного чоловіка, на яких жінка теж оформила кредити), – розповідають Анатолій та Юрій. А Віталій додає:
– Олена ледь не довела до тюрми навіть рідну матір, яка працювала поштаркою! Кола та мала рознести пенсію, Олена попросила на кілька днів позичити гроші стариків: мовляв, зачекають. А потім, звісно, слова не дотримала. Щоб поштарку не забрали в міліцію, родині довелося продати худобу, цінні речі, частину грошей позичити і таки врятувати матір. За цей проступок жінку вигнали з пошти, і тепер вона трудиться на фермі.
– Усіх цих фактів, погодьтеся, вистачило б на не одну кримінальну справу й на немалий тюремний строк. Проте Олена чомусь досі на свободі, – обурюються співрозмовники.
«Це помста коханця»…
Задля об’єктивності ми звернулися й до самої Олени. Вона, як і слід було очікувати, фактично всі звинувачення заперечила.
– Єдиний борг, який я визнаю, так це Віталія. Хоча сума й не становила 12 тисяч і давав її чоловік не мені в позику, а собі для збагачення, – зауважує співрозмовниця. – Просто якось він почув од мене про можливість вкладати гроші в одну фірму, а за короткий час отримувати  невеликі (а не 200 доларів із 500) проценти. Я ж просто стала посередником. Коли ціна долара підскочила, фірма «попала впросак», я подзвонила до Віталія і прямо сказала: «Поки що грошей не буде, але з часом (коли курс валют стабілізується) нам із вами все повернуть».
Позаяк жінка справді знає з дитинства Віталія, його сім’ю, то, каже, готова була із власної зарплати щомісяця віддавати йому якусь суму.
– Але раз він не захотів по-хорошу владнати ситуацію, став писати в міліцію і прокуратуру, то хай тепер іншим методом добивається своїх грошей, – образилася жінка.
На запитання «Як же ви обіцяєте віддавати гроші із зарплати, якщо ніде не працюєте?» співрозмовниця відповіла:
– Так, я разом із двома дітьми зараз на утриманні свого другого чоловіка. Але на роботу не влаштовуюся через постійні виклики в міліцію і прокуратуру. Сьогодні ці шантажисти пішли в газету, а завтра на мою нову роботу прийдуть? Начальству донесуть? Нащо мені така ганьба! – апелює жінка. – Ви знаєте, скільки мені ці люди нервів вимотали! Скільки змусили допитів пережити! Я, бувало, цілими днями у слідчих під кабінетом сиділа. Он нещодавно у мого сина день народження був. Дзвонять із самого ранку: «Прийдіть для дачі показів». – «Не можу, – кажу, – дитині шість років сьогодні». Так вони прямо у двір прийшли і забрали мене зі святкування. Уявляєте!
Пояснила жінка й те, чому не визнає своїх боргів перед Анатолієм та Юрієм:
– Коли Юра пішов у міліцію і розказав про так званий борг у 150 тисяч доларів, навіть слідчі сміялися. Бо це все – вигадки й жодних доказів та розписок. Тим більше, Юра сам (чи може, його банк зобов’язав) продав і мій будинок, узятий в молодіжний кредит, і квартиру. Я з двома дітьми опинилася на вулиці. І добре, що другий чоловік, Андрій, дав дах над головою, – зауважує Олена. – А про спільний бізнес – це взагалі щось із містики й фантастики, які Юра собі напридумував. Бо чого б він, нібито позичивши мені гроші у 2006-2008 роках, тільки у 2013-му звернувся в міліцію? Це його просто Анатолій підмовив.
 І ось нарешті ми дісталися до найбільш пікантної ситуації. Бо справді дивно: чому Анатолій повівся на прохання жінки, яка не пропонувала йому ні процентів від позики (як у випадку з Віталієм), ні половини з бізнес-прибутку (як у ситуації з Юрієм)?
– Бо ми з ним зустрічалися, – зізналася Олена. – Так, я визнаю: це неправильно. Адже на той час я була заміжня, з двома дітьми. Одруженим був і Анатолій. Наші стосунки тривали десь півтора року. Толік дуже гарно «ухажував». Працюючи авторемонтником у Любомльському районі, привозив щедрі подарунки мені й дітям. А потім … запропонував виходити за нього заміж.
Із того часу, каже Олена, й почався їхній із Анатолієм конфлікт. Бо жінка відмовила, сказала: хоче жити з іншим чоловіком.
– Толік тоді хотів мене повернути всіма способами. Поїхав до моєї мами, до кумів, до інших наших спільних знайомих, аби вони мене переконали одуматися. Далі став погрожувати, що все розповість моєму другому чоловікові (я не стала чекати та першою в усьому зізналася). А коли побачив, що все марно і я до нього не вернуся, взявся мстити, придумав історію з боргом у 38 тисяч доларів та вирішив затягати мене по судах. Хоча, як бачимо, марно. Бо я жодної копійки не платила ні міліції, ні прокуратурі, але нічого протизаконного слідчі в моїх діях не знайшли.
…і ніякого криміналу
Прокуратура та міліція теж висловили готовність дати обґрунтовану відповідь на звинувачення про нібито безпідставне закриття кримінальних проваджень.
Зокрема, начальник слідчого відділу Луцького МВ УМВСУ у Волинській області Андрій Глубіцький повідомив: першим і єдиним, хто звернувся у правоохоронні органи із заявою про протиправні дії громадянки Х., був Анатолій Ш.
– У 2012 році він поскаржився, що позичив Олені гроші, та вона їх не повертає. У зв’язку з цим було відкрито кримінальне провадження за частиною 3 статті 190 (Шахрайство). Після цього проводилося розслідування. Провадження неодноразово закривалося на підставі висновків слідчого про те, що це цивільно-правові відносини, котрі повинні вирішуватися у порядку цивільного судочинства. Такі висновки були зроблені у зв’язку з наявністю розписки від громадянки Х. про її зобов’язання виплатити зазначену в папері суму грошей, – зазначив майор міліції Глубіцький. – Відтак ми порадили пану Анатолієві звернутися з позовом у суд за місцем проживання. Він це зробив. Суд зобов’язав стягнути на користь громадянина Ш. зазначену в розписці суму. А коли позичальник усе одно не повертає боргу, відкривається виконавче провадження (що й було зроблено в цьому випадку) і виконавець перевіряє наявність у боржника майна, завдяки чому борг повертається позивачеві.
Проте ми пам’ятаємо, що в Олени – жодного майна та доходів. І як витягнути з неї позичене – ніякого механізму закон не передбачає.
А щодо інших двох жертв, то вони, за словами начальника слідчого відділу МВ УМВС в області, взагалі заяв не писали. Єдине, що було зареєстроване, – колективне клопотання від імені трьох зазначених громадян. Окрім того, закон забороняє відкривати кримінальне провадження за тим фактом, який уже розслідувався і складу злочину в ньому виявлено не було.
– Якщо людина не погоджується із закриттям кримінального провадження, вона має право звернутися в прокуратуру або суд із проханням скасувати рішення про закриття кримінального провадження та вимагати знову розслідувати справу із урахуванням нових фактів.
Отож, зважаючи на небажання сторін конфлікту йти на компроміс, розв’язати гордіїв вузол навряд чи вдасться. Хоча ні ті, ні інші зупинятися не збираються.
Оксана БУБЕНЩИКОВА